Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нашого цвіту... · “В 1925–1929 роках в Шанхаї, Ціндао, Ханькоу, Тяньцзіні виникають “Просвіти” й інші українські організації”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Українське життя в Китаї

Слово Просвіти, №08 за 2025 рік

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ Багато написано про історію української діаспори в Північній і Південній Америках, Австралії, Європі, але майже нічого невідомо про українців в Азії. Мало хто знає, що вже сто років тому в Китаї розвивалося українське громадсько-політичне та культурне життя. Цю прогалину заповнює енциклопедичний довідник “Українці в Китаї (перша половина ХХ ст.)”, який вийшов друком в Одесі. Укладач довідника В’ячеслав Чорномаз познайомився з цією темою наприкінці 1991 року завдяки українському журналісту Олександрові Неживому, який віднайшов в українських архівах роботи українського історика Далекого Сходу Івана Світа. А далі було понад чверть століття копіткої праці, коли В. Чорномаз буквально по крихтах збирав інформацію про українські організації, окремі персоналії, факти з українського громадського й культурного життя в Китаї по архівах і бібліотеках Владивостока, Хабаровська, Москви, Києва, Львова. Джерела про це життя можна поділити на три групи. До першої групи належать праці Івана Світа, чимало з яких втрачено, і спогади Григорія Купецького “Там, де сонце сходить”. До другої групи належить українська преса, яка виходила в Китаї у 1917–1944 роках, і російськомовна преса, яка теж виходила там у цей час. Третю групу складають особові справи емігрантів із так званого Бюра для справ російських емігрантів у Маньчжурії, які зараз зберігаються у відповідному фонді Державного архіву Хабаровського краю. Місцем найбільш компактного українського поселення на терені Китаю стала Маньчжурія (нині розділена між Китаєм, Росією і Монголією), де наприкінці ХІХ століття Російська імперія отримала у концесію смугу землі під будівництво Китайсько-Східної залізниці, яка мала сполучити Сибір з тереном російського Далекого Сходу (Зеленим Клином). Відповідно від 1898 року на будівництво залізниці та міста Харбіну, де мав бути її адміністративний осередок, почали прибувати перші групи робітників-українців. Були українці й у складі російських державних службовців і війська Охоронної варти залізниці (згодом – Заамурського округу Окремого корпусу прикордонної варти). У складі російських військ вони брали участь у російсько-японській війні 1904-1905 років. Багато з них після закінчення служби залишалися тут для праці на залізниці, займалися комерцією тощо. Багато українців їхали в пошуках заробітку. Приблизно в цей час з’явилися українці в китайських містах Шанхаї, Тяньцзіні, Ціндао, Ханькоу тощо. Вони перебували тут у складі російських дипломатичних, торгівельних та релігійних установ (зокрема у складі Пекінської духовної місії ще від ХVІІІ століття). Перебували в Пекіні та інших містах Китаю й окремі українці – студенти Східного інституту у Владивостоці, які працювали над вивченням китайської мови. На початку ХХ століття гастролі української трупи Костя Мирославського по всій Маньчжурії дали поштовх заснуванню тут аматорських українських театральних гуртків. Однією з перших українських організацій на терені Китаю стала Українська громада, створена в 1905 році в Шанхаї. Її заснували українці – службовці російських державних і приватних установ у цьому місті. У 1905 році вона надіслала в Петербург 400 рублів на видання Євангелія українською мовою та на українську пресу, а в 1908 (1910) році – таку ж суму на будівництво пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві. Однак громада проіснувала нетривалий час. Першою українською статутною організацією на терені Маньчжурії став Український клюб у Харбіні, створений 7 грудня 1907 року на основі українського аматорського театрального гуртка. Діяльність клубу носила виключно культурно-просвітній характер і мала за мету збереження національної самобутності та розвиток національної свідомості місцевих українців шляхом популяризації української історії, літератури, музики, а також надання матеріальної допомоги своїм членам. У зазначений період на терені російської смуги відчуження Маньчжурії склались сприятливі умови для українського культурного та громадського життя порівняно з власне територією Російської імперії. Значною мірою причиною цього було прихильне ставлення до українців генерала Д. Хорвата, який очолював російську адміністрацію Китайсько- Східної залізниці. Прихильність до українського життя виявляли також заступник генерала Д. Хорвата з адміністративної частини генерал М. Афанасьєв, командуючий військами охорони залізниці генерал М. Переверзєв, начальник штабу Заамурської залізничної бригади полковник А. Івашкевич. Ці посадовці походили з України. У 1909 році в місцевій російській газеті “Харбин” існував постійний відділ “Украинская жизнь”. У 1910 році про українське життя інформувала місцева газета “Новый край”. Редактором обох газет був українець С. Полетика. У 1914 році Український клюб в Харбіні організував урочисте святкування 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. З початком Першої світової війни клуб розгорнув активну діяльність з метою збору коштів для шпиталів та допомоги цивільному населенню України, що постраждало внаслідок війни. Восени 1916 року за сприяння адміністрації Китайсько-Східної залізниці була створена перша на Далекому Сході українська початкова школа. Повалення царату в Росії у березні 1917 року сприяло значному піднесенню політичної активності українського населення в Маньчжурії. 12 березня 1917 року за ініціативи правління Українського клюбу в Харбіні відбулося українське віче за участю близько 200 осіб, на якому було обрано Тимчасове українське бюро, згодом перетворене на українську раду в місті Харбіні. Незабаром було створено лінійні Українські ради на багатьох станціях Китайсько-Східної залізниці. 16 липня 1917 року було обрано Маньчжурську українську окружну раду, яка об’єднала всі українські організації Маньчжурії. Після проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки на початку грудня 1917 року Маньчжурська українська окружна рада ухвалила постанову, що “всі українці, які мешкають в Маньчжурії, як цивільні, так і військові, в боротьбі соціалістичних російських партій не повинні брати участі, а організовувати свої окремі частини військові й організації українського населення. Через організований тут же… військовий штаб та Українську маньчжурську окружну раду бути в розпорядженні й підлягати Українській Центральній Раді та її Генеральному секретаріатові в Києві”. У грудні 1917 року в Харбіні деякий час перебували делегати від українців Америки до Української Центральної Ради О. Досвітній та В. Білинський. Вони виступали з лекціями про життя українців в Америці. Представники українців Маньчжурії брали участь в усіх чотирьох Українських далекосхідних з’їздах, що відбувались у 1917–1918 роках на Зеленому Клині, в роботі сесії Української далекосхідної крайової ради в 1918-1920 роках та в Українській далекосхідній крайовій нараді у Владивостоці у 1921 році. У квітні 1918 року Маньчжурська окружна рада вислала до українського уряду в Києві свого представника поручника Петра Твердовського. Він подав до уряду гетьмана П. Скоропадського меморандум, у якому висувалося домагання про приєднання Зеленого Клину та смуги відчуження у Маньчжурії до Української держави. Цього ж місяця Твердовського було призначено консулом Української держави на Далекому Сході з резиденцією у Харбіні. У червні 1917 року Український клюб випустив перший номер газети “Вісті Українського клюбу в м. Харбіні”, яка стала першим українським періодичним виданням на терені Китаю. Протягом 1918-1920 років було споруджено будинок Українського клюбу. Розвивається українське шкільництво. 26 листопада 1922 року в будинку Українського клюбу було освячено тимчасовий храм на честь Покрови Божої Матері, в якому від Благовіщення 1924 року розпочато богослужіння українською мовою. За даними перепису українського населення Маньчжурії, проведеного місцевими українськими організаціями на початку 1918 року, тут проживало 22 тисячі українців. Під час та після закінчення громадянської війни у Росії кількість українців у Китаї суттєво збільшилась. Згодом сюди потрапляли окремі втікачі-українці із Сибіру, Зеленого Клину, України та Кубані, які рятувались від колективізації, голоду та репресій. Поза межами Маньчжурії найбільше українців на початку ХХ століття проживало в Шанхаї. В 1930-х роках тут мешкало кілька тисяч українців. По декілька сотень та кілька десятків українців перебували в цей час і в інших містах Китаю, зокрема Тяньцзіні, Ціндао, Ханькоу. Окремі особи мешкали в Даляні (Дайрені), Гонконзі (Сянгані), Мукдені (Шеньяні), Чаньгуні (Сіньцзіні) тощо. З поразкою національно-визвольної боротьби в Україні та українського національного руху на Зеленому Клині на початку 1920-х років починає занепадати і українське громадське життя в Маньчжурії. Припиняють своє існування українські громадські організації. Китайська влада забороняє українську діяльність. Проте в 1925–1929 роках в Шанхаї, Ціндао, Ханькоу, Тяньцзіні виникають “Просвіти” й інші українські організації. А 14 липня 1926 року при американському Християнському союзі молодих людей, що користувався в Китаї правами екстериторіальності, виникає товариство “Січ”, яке 2 грудня 1928 року було перейменоване на товариство “Просвіта” (голова І. Паславський). 14 червня 1930 року це товариство отримало статус філії “Просвіти” у Львові. При товаристві створено хор, драматичний гурток, існувала велика бібліотека. При “Просвіті” створено Жіночий гурток і гурток молоді, з яким пов’язане відновлення діяльності Спілки української молоді. “Просвіта” виступала як позапартійна інституція, яка мала виховувати переконаних українських самостійників, незалежно від тих чи інших партійних форм. Товариство об’єднувало представників різних політичних поглядів – націоналістів, гетьманців, уенерівців і безпартійних, не маючи ніяких партійних непорозумінь. “Просвіта” активізувала українське життя, яке почало занепадати, зберегла український актив від розпорошення й привела до співпраці між окремими гру-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин