"Мова – це наш духовний кордон, · наша пам'ять і наша незламність". Такі вони, просвітяни 8 · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Поетичний млин» Київської «Просвіти»
Слово Просвіти, №08 за 2026 рік
У Міжнародний день рідної мови ці поетичні рядки Великого Кобзаря звучали з особливим душевним щемом, спонукаючи до роздумів щодо основоположного та фундаментального – нашого невмирущого та вічно живого джерела. І цим джерелом є українська мова.
Ольга ХОДАЦЬКА, заступниця голови Київської «Просвіти»
«Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, Як їх почує!..».
Ми повинні пам’ятати, що мова – це не лише засіб спілкування. Це наш духовний кордон, наша пам’ять і наша незламність. Поки звучить українське слово – живе Україна.
У Міжнародний день рідної мови в бібліотеці Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України (завідувачка – Тетяна Алісова) відбулася знакова подія – «Поетичний млин Київської «Просвіти» (Кирило Стеценко, Ольга Ходацька), яка об'єднала понад 50 творчих особистостей столиці – просвітян, письменників, акторів, науковців, музикантів, співаків, журналістів, мистецтвознавців, істориків,
видавців, захисників ЗСУ, дітей тощо. Кожен виступ – це окрема історія, яка вражала оригінальністю і глибиною думки, міцністю духу та беззаперечною вірою в прийдешню Перемогу!
З вітальним словом виступив голова КМО «Просвіта», народний артист України, культуролог, композитор,
скрипаль Кирило Стеценко, який наголосив, що просвітництво нині є ключовим завданням суспільства, держави. «Мова – наш головний духовний форпост. Нація – це земля, люди і дух. А основою національного духу завжди є мова…». Він нагадав, що цьогоріч Київська «Просвіта» відзначатиме
120 років від дня заснування. Просвітяни завжди були на передньому краї боротьби за національну ідентичність, за формування української нації, що проявляють і нині в надто складних умовах війни.
З певною стурбованістю про культурно-мовну ситуацію в Україні говорив академік Георгій Філіпчук, перший заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Він акцентував увагу на тому, щоб ми не забували, що наші вороги, наприклад, махровий україноненависник Затулін, проповідують стратегію вічної екзистенційної війни з Україною, заявляючи, що на українській території «пануватимуть» тільки російська мова, тільки гундяєвська церква. Ці хижі наміри закладені в нутро кожного жителя тамтешніх боліт. Тому пан Філіпчук наголошує: «Сьогодні сказати: «Геть від Москви!», як це колись виголосив письменник Микола Хвильовий, зовсім мало. – Треба взяти за правило: «Геть Москву з усіх сфер життєдіяльності української нації, держави, з нашого національного простору – мистецького, освітнього, інформаційного, теологічного, церковного, книговидавничого!» Якщо не зуміємо себе захистити і зберегти, нас не вбереже ніхто».
Георгій Філіпчук також процитував видатного філософа, мислителя Григорія Сковороду: «Рiки стiкають, потоки висихають, струмки зникають, тiльки джерело вiчно дихає випаровуваннями, оживляє i прохолоджує. Одне джерело люблю». А джерело, ще раз підкреслимо – це мова. І воно – глибинне, сокровенне, має бути вічно з нами.
Академік наголосив і на гострій проблемі сьогодення щодо українських дітей: «Лише дітей шкільного віку за межами України сьогодні перебуває 2 мільйони 100 тисяч. Вони – за межами материзни. Що треба було б робити нам усім? Створити величезний український сайт світового масштабу, який вчив би дітей української мови та літератури, історії, інших освітніх предметів. Цю ініціативу мала б узяти на себе держава. А чому ж так довго запрягає?»
Вражає ще одна цитата з виступу пана
Філіпчука: «Коли ми кажемо сьогодні про європеїзм, що маємо бути в колі цивілізованих націй, конкурентноздатними, то я запитую (і себе передовсім): на кого ми орієнтуємося? Наприклад, американська книжка – це 20 відсотків у світовому виробництві книг, китайська – 28 відсотків. Отже, дві країни виготовляють половину книжкової продукції світу. В Україні – 0,5 книги на людину (і це разом з підручниками)! У Польщі – 10-12 книжок на людину». Коли нарешті книговидання у країні дихатиме на повні груди? Як наголосила модераторка події Ольга Ходацька, у виступі Г. Г. Філіпчука – весь біль України, який потрібно рятувати «усім миром».
Під час святкового заходу поособливому урочисто і тепло звучали поезії і уривки із прозових творів представників Національної спілки письменників України: Лариси Недін, Галини Дацюк, Ніни Шаварської, Лесі Пронь, Ірини Родченко, Тетяни Шаповал, Міли Сонячної, а також таких літераторів, як: Ольга Киця, Ірина Вазерцева, Олександр Герасименко, учениці 8-го класу Гостомельського ліцею № 1 Маргарити Струпинської і п’ятирічної Єви – донечки поетеси О. Киці, яка була помічницею ведучої і роздавала присутнім цитати про мову відомих українських письменників-класиків.
Українська театральна режисерка,
акторка, заслужена артистка України, колишня в.о. директора-художнього керівника Донецького академічного обласного драматичного театру (в м. Маріуполь) Людмила Колосович майстерно зіграла уривок з історико-філософського роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай», який торкнувся струн серця кожного.
Анжеліка Корнієнко, каліграфиня,
волонтерка, співзасновниця громадської ініціативи інфоВАРТА, керівниця проєкту «Рутенія. Графіка української мови» запропонувала всім поновому подивитися на… абетку. Вона зупинилася у виступі на глибокій символіці та традиціях прадавнього письма українців, розвінчуючи ворожі міфи щодо меншовартості нашого культурного коду.
Як відомо, Анжеліка Корнієнко прагне популяризувати каліграфію не лише як художню практику, а й як важливу частину національної ідентичності. Вона із захопленням ознайомила присутніх з доробком легендарного українського шрифтового дизайнера Василя Чебаника, автора стилю «Рутенія», який повертає українській абетці історичну автентичність. Виступ Анжеліки Корнієнко доповнив також важливими фактами її соратник Нестор Воля – військослужбовець ЗСУ, співзасновник громадської ініціативи інфоВАРТА, громадський діяч, провідник та вартовий проєкту «Рутенія. Графіка української мови».
Додали оптимізму учасникам «Поетичного млина» пісні у виконанні талановитих просвітян і друзів «Просвіти»: Дмитра Лінартовича – офіцера ЗСУ, українського актора театру, кіно та дубляжу, поета, співака; Ірини Родченко – членкині Асоціації діячів естрадного мистецтва України, заслуженої працівниці культури України; Андрія Міцая – соліста Національної заслуженої капели бандуристів України ім. Георгія Майбороди, автора моновистави «Свою Україну любіть»; Ігоря Якубовського – композитора, барда, лавреата Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Г. Сковороди; Тетяни Мирошниченко – заслуженої артистки естрадного мистецтва України, авторки-виконавиці пісень.
Заслужена артистка України, доцентка кафедри акторського мистецтва та режисури драми КНУТКІТ імені І. К. Карпенка-Карого Лариса Недін зупинилася на одній із проблем української мови в бізнесі і зазначила, що «нині є безліч можливостей опанувати рідну мову, було б тільки бажання». «Господи, воскреси мій народ в ріднім Слові! Щоб світи прозрівали, щоб не блукали забродами, щоб не їхали внайми в далекі світи, щоб не співали чужих пісень, щоб не танцювали під чужу дудку, щоб не стали чужинцями на рідній землі», – з надією промовила Лариса Недін.
Письменниця, журналістка Галина
Дацюк цікаво розповіла про відому просвітительку, громадську діячку Софію Русову, заповіти якої є фундаментальними ідеями національного виховання, гуманістичної педагогіки та культурного розвитку України. Українська просвітителька закликала плекати рідну мову, будувати національну школу, виховувати дітей на народних традиціях та ставити дитину в центр освітнього процесу, вважаючи це запорукою державності. Вважаю, нині, в умовах війни, це особливо цінно.
Під час «Поетичного млина» йшлося про книги. Так, було представлено документальну книгу-свідчення українських журналістів Світлани та Леоніда Фросевичів «27 днів між життям і смертю», яка розповідає про жахливі воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідне на Чернігівщині у березні 2022 року. У книзі зібрано історії понад 300 мешканців, яких загарбники тримали у підвалі школи як «живий
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
