Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
"Сни цікаві своїми сюжетами, але ще більше · коментарями, що йдуть після їх переказів". Національна еліта 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗

Сни Тараса Шевченка

Слово Просвіти, №08 за 2026 рік

Надія НАУМОВА, Музей історичного центру м. Києва Снам як частині людського буття і зв’язку мозку з підсвідомістю людина здавна, прагнучи збагнути з їх допомогою смисл свого існування, надавала великого значення. Сни завжди цікавили людей: їм вірили і водночас боялися, тлумачили їх у спеціальних «сонниках». У народних переказах існувало поняття «віщий сон», так само як «добрий і поганий». Снами займалися відомі вчені, і, навіть лікарі, але таємниці сну залишаються нерозгаданими донині. Відомо, що для талановитих людей сон міг стати поштовхом для наукового відкриття чи для творчості. Так було і у поета Тараса Шевченка. Про свої сни і роздуми про них він оповідав у листах, у Щоденнику, у російських повістях і у поетичній творчості. Цілком вірогідно, що відходячи від реального сну, він створив свою знамениту поему «Сон» і вклав у, може, не такий чіткий сюжет свого сну те, що хотів висловити:, все, що його хвилювало і що йому боліло. Такий прийом у фольклорі і у художній літературі дуже давній: описи снів можна зустріти у Старому і Новому Заповіті, у народному епосі, у історичних літописах. До переказу сновидіння вдавалися багато авторів, які хотіли під покровом фантасмагорії висловити власні переконання та ідеї. До теми «Сни Тараса Шевченка» зверталися науковці-шевченкознавці, розглядаючи тему у різних аспектах. Але варто ще раз поговорити про них не з точки зору містики а з точки зору живої практики людського життя і людської особистості, яку сни, безперечно, по-своєму, відображають. Образ сну виступає у ранніх, студентських роботах Шевченка-художника: акварельна копія з Карла Брюллова «Сон бабусі і внучки» робилася не лише з точки зору вправляння. Сам сюжет зацікавив: молода дівчина бачить усні якісь кошмари, а бабуся, навпаки, свою молодість і коханого «Хлопчик з собакою в лісі» – етюд, виконаний на Смоленському кладовищі, на якому зображено хлопчика, який безтурботно заснув, сон його охороняє єдиний вірний друг, собака. На автоілюстрації до поеми «Слепая» бачимо матір і доньку, яка спить у неї на колінах. На акварелі-ілюстрації до поеми О. Пушкіна «Полтава» Марія зображена у той час, коли мати будить її, щоб повідомити страшну звістку про страту Мазепою батька. Пробудження художник зображає, як перехід від сну до реальності. На акварелі «У гаремі» дівчина солодко спить (здалека видніються силуети мінаретів). Згадується наша землячка, яка «потурчилася, побусурманилася» у неволі, як про це йдеться у думі «Маруся Богуславка». Цікаво, що подібний сюжет олівцем (дівчина спить на колінах у турка) художник повторить пізніше, після заслання. Етюд хлопчика, який заснув, позуючи художнику, теж виконаний після заслання, у Петербурзі. Ми знаємо його ім’я: Борис Суханов-Подколзін, який пізніше напише спогади про Тараса Шевченка, де він згадує про те, як тричі на тиждень приходив у майстерню Шевченка на уроки малювання. Таким чином його матір його хотіла допомогти поетові матеріально. Ці спогади цікаві тим, що у них читаємо дитячі враження хлопчика-підлітка: він запам’ятав побутові деталі майстерні, риси характеру Шевченка і те, як Тарас працював над композицією «Русалки» (для неї він і позував: «Для зображення козака мені траплялося подовгу валятися на дивані.»). На офорті «Сама собі в своїй господі» зображена жінка «легкої поведінки», Тарас таких, до речі, ніколи не осуджував. Удома, в своїй оселі, вона хоч якийсь час може почуватися вільною. Власні сни Тарас Шевченко записував до щоденника, який почав вести уже на засланні. У перших записах він говорить, що вже якось пробував фіксувати на папері усе, що відбувається, але згодом відмовився: це видалося йому не вартим уваги, бо які ж події у цьому забутому Богом і людьми краю. Але у той же час у розлогих листах до свого щирого друга, княжни Варвари Рєпніної, які писалися з продовженням, майже, як щоденник, він описував природу краю, його мешканців, а також з іронією і свою зовнішність. Ці сім листів наповнені почуттям самотності, в одному з них він якраз і говорить про те, що спалив зошит, який був завів для нотаток, хоча одразу ж про це пошкодував. У 1850 р. листування припинилося, бо княжні було заборонено спілкуватися з рядовим Оренбурзького лінійного батальйону № 5 Шевченком. Сам начальник ІІІ відділу граф О. Орлов вважав своїм обов’язком попередити про можливі неприємні наслідки. 12 червня 1857 р. поет робить перший запис у Журналі (так він називав щоденник). Це допомагало скоротити дні очікування, які ставали просто нестерпними і водночас ніби поговорити з самим собою, осмислюючи роки «поругания» і приниження людської гідності. Записуючи до Журналу незначні буденні події, поет оповідає про рутину солдатських буднів, які переплітаються з роздумами про літературу і мистецтво, ліричними спогадами про дитинство, молодість, Петербург, Академію, Україну і зацікавлюють читача. Втрата складаного ножа у цих місцях є надзвичайно важливою подією насамперед тому, що без нього не можна зробити собі пам’ятну книгу для записів. Наступного дня, продовжуючи запис, він висловлює думку: можна писати, все, що хочеш: ніхто ж не перевірить. Але щоденник є завжди джерелом пізнання людини, її характеру, навіть тоді, коли написане не зовсім відповідає реальним подіям, а лишається суб’єктивним. Варто відзначити, що Шевченко був завжди чесний, сам з собою, ніяк себе не виправдовуючи. Часом запис починається детальним переказом побаченого сну, сюжет якого відбиває настрій і плин думок людини, яка зазнала нелегких випробувань. Сни цікаві і своїми сюжетами, але ще більше тими коментарями, що йдуть одразу після їх переказу. Не вдаючись до складних роздумів про їх містичну природу, скажемо, що сам Тарас завжди шукав причину того чи іншого свого сновидіння у якихось недавніх і цілком реальних подіях. У щоденник записано 17 снів. Перший сон (вдень під вербою, 18 червня 1857 року) – це дорогі серцю місця: «Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую Криницю, а потом Видубецкий монастирь. А потом Петербург и свою милую Академию. С недавнего времени мне начали грезиться во сне знакомые, давно не виданные предметы». Скоро ли я увижу все это наяву? Сновидение имело на меня прекрасное влияние в продолжение всего дня…». До вечора цей благодушний настрій поета змінився, тому що прийшов наказ готуватися до огляду гарнізону з приводу прибуття в укріплення якоїсь важливої особи. Наступного дня планувалася підгонка амуніції. 3 липня Шевченко записує: «Сегодня во сне видел я Лазаревского. Будто бы он приехал за мною в укрепление и несмотря на мои доводы о невозможности оставить мне укрепление без пропуска, увез меня насильно […] Вскоре очутились мы в каком-то русско-татарско-немецком городе, вроде Астрахани. И верблюды, (історична повість П. Куліша). По улице ездили в старосветском огромном берлине огромные рыжие пьяные монахи, и между ними очутился мой трезвый друг Семен Гулак-Артемовский. Это все пельмени так наметаморфозили.» 12 липня сповнився місяць, як поет почав щоденник, цей час, видався йому безкінечно довгим, він уже звик до свого Журналу, який став для нього необхідним. У записі того дня багато міркувань, і різноманітних сюжетів. Цього вечора він обійшов два рази укріплення, а біля Другої батареї його зупинила пісня, яку співав караульний «Возмутился наш батюшка славный тихий Дон». Послухавши її, він повернувся додому і заснув:«На рассвете приснилось мне, будто приехал в Новопетровское укрепление фельдмаршал Сакен вместе с другом своим митрополитом киевским Евгением и потребовали меня к себе. Но так как у меня не оказалось солдатского облачения, кроме шинели, и то без эполет, то пока нашивали эполеты, я проснулся. И был сердечно рад этой неудаче». Ця банальна проблема з амуніцією так влізла у голову, що, навіть, у сон прийшла. У суботу ввечері Тарас пішов до Другої батареї з надією послухати «вчорашнього Бояна», але очікування не справдилися і він заснув під своєю вербою до ранку. Що снилося, цього разу чомусь не записав, лише радів, що, нарешті, виспався, бо останнім часом його частенько турбувало безсоння. 17 липня десь під вечір неочікувано у морі на обрії з’явився пароход, який-таки налякав мешканців Новопетрівського укріплення: а раптом справді великий князь Констянтин, чи губернатор, але на пароході ніяких знатних осіб не було. Все ж сон у поета був неспокійним, думки обсідали його, і він заснув лиш перед світанком: «Во сне видел Кулиша, Костомарова и Семена Артемовского, будто я встретил их в Лубнах во время Успенской ярмарки. Кулиша и Костомарова в обыкновенных, а Артемовского в каком-то театральном костюме. […], а я тут же для Кулиша рисовал молодого слепого лирника в тирольском костюме.» Сон цей названо «безалаберщиною», і Тарас був вдячний дядькові, який його розбудив. 19 липня, допоки не пробили зорю, Шевченко 4 рази обійшов укріплення, подолавши 12 верст. Ніч була лагідна і місячна, а після опівночі він задрімав. Знову приснилися друзі: М. Лазаревський, С. Левицький, вони грали на скрипках і співали українські пісні: «Я присоединил свой тенор к капелии, и мы пели стройно и согласно. «У степу могила з вітром говорила…». Не окончивши этой песни, мы начали другую, а именно «Петруся», и я так громко пропел стихи – Люблю, мамо, Петруся, Поговору боюся, что капелия замолчала, а я на последней ноте проснулся». Сон цей так йому сподобався, шо він уже наяву прочитав рядки пісні, які пам’ятав «про счастливого, белолицего соперника Грыця и снова заснул, моля

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин