Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Вистава, як дитина: народжується, а далі росте, розвивається, так само і роль кожного в ній». Театр 15 · с. 15сторінка оригіналу ↗

Метафора колективної пам’яті

Слово Просвіти, №08 за 2026 рік

Першою прем’єрою Київського національного академічного Молодого театру у 2026 році стала вистава «Картотека» за твором Тадеуша Ружевича. Режисер вистави – Андрій Бакіров. Жанр постановки визначили як історію зруйнованих сенсів. Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Едуарда Межула Одна сцена. Одна людина. І безліч фрагментів життя, які раптово виринають із пам’яті, немов картки з шухляди. Перед нами – покоління, що пережило катастрофу війни, втратило ідеали й орієнтири та не змогло інтегруватися у нову реальність. Герой намагається реконструювати минуле через калейдоскоп людей і подій, щоб зрозуміти, хто він є і що від нього залишилось. «Картотека» постає як метафора колективної пам’яті: персонажі тут не стільки окремі особистості, скільки тіні й функції, що відбивають різні аспекти понівеченого досвіду. Ця історія – гострий і точний діагноз часу, що говорить про втрату цінностей, і пошук власного місця серед уламків минулого. Вона змушує замислитися над тим, що залишає по собі війна у серцях людей, і як пам’ять формує наше сьогодення. Ми мали можливість поспілкуватися з акторами, яка грають у цій виставі. – Спершу у нас була розмова з режисером, – пригадав виконавець ролі Героя Олексій Нежурко. – Коли йшов на зустріч, то ще не знав, яка роль на мене чекає. Вже наступного дня дізнався, що на головну роль обрали мене та Валерія Бородавку. Тепер чекаю на його виконання цієї ролі, яке відбудеться трішки пізніше. Матеріал досить складний і дуже цікавий. Це був справжній виклик. Було одночасно і страшно, і весело. Тому, що вперше за свої майже сорок дочекався офіційної головної ролі на основній сцені національного театру. Вперше працював з режисером Андрієм Бакіровим. Хочу подякувати йому за таку можливість, за довіру до всіх нас – виконавців цієї вистави. Це дуже приємна і цікава людина з неймовірним внутрішнім світом. У більшості акторів у цій виставі не так багато виходів і небагато тексту. Тому репетиції для них були трішки скорочені. Їх могли викликати на 30- 40 хвилин. Люди навколо нас постійно змінювалися, а ми з Валерієм Бородавкою залишалися. Звісно, для мене цей процес відрізнявся від того, що був у моїх колег. Адже я весь час був на сцені. Досі найскладнішим у цій виставі для мене є розуміння всього того, що з моїм персонажем відбувається саме у цілісній картинці. Тому, що репетирували окремі шматки, які потім треба було скласти в єдине ціле. Потрібно через себе тримати все те, що було до цього і тримати перспективу. Як виконавцю головної ролі мені до цих пір важко це робити. Розумію, що саме через мене все працює, або ні. У будь-якій виставі, якого б персонажа не відтворював на сцені, завжди буду його захищати. Я довгий час намагався зрозуміти, що керує моїм героєм у цій виставі. Чому саме ці образи виникають у його голові. І саме через ці розрізнені образи треба було конструювати свій образ, який все це поєднує. Це захист, розуміння і виправдовування всіх вчинків, які б протягом життя у нього не були. У нас була окрема група з режисером і нашим персонажем. Ми багато спілкувалися втрьох. А ще зустрічалися вдвох з Валерієм Бородавкою і проговорювали ті моменти, які нам як виконавцям треба було розуміти. І, звісно, дуже багато роботи було вдома. Мої друзі, моя родина знають, що як тільки всі вкладаються спати, я беру текст, йду у свій під’їзд. Репетиції зі стінкою, вікном, чим завгодно. Міркую, виправдовую, вчу текст для того, щоб він був свій, а не прочитаний. У Андрія Бакірова, мабуть, була своя картинка, коли він прийшов до Молодого театру з цією ідеєю. Звісно, акторові може не все подобатися і режисеру треба перемогти ще й нас. У деяких випадках перемагав він, а в деяких – ми. Тоді він йшов нам назустріч, бо розумів, що саме акторам виходити на сцену. Ми адаптували всі його ідеї під наші пропозиції і це режисера влаштовувало. У мeне вперше був випуск прем’єри під час вимкнення світла. І коли ти приходиш репетиції, на яких ставлять світло, з’єднують звук, а світла просто немає, то це викликає додаткові складнощі. Пригадую, під час другого показу вистави пролунала повітряна тривога. У той момент особливо гостро відчував почуття відрази до російської федерації. Було дуже неприємно, до того ж до закінчення залишалося лише 10 хвилин. Але попри всі складнощі наша команда спрацювала чудово. Хочу подякувати від себе особисто і від виконавців всій команді. Костюмерам, що створювали костюми від перших ескізів до того, що ми бачимо на сцені. Особливі слова подяки Ніні Змерзлій, яка в передостанній період взяла на себе багато відповідальності, багато роботи. Дуже допомогла у створенні того, що ми потім побачили на сцені. Перші вистави – це тільки початок. Як зізнався один актор, його Макбет народився, коли він грав у виставі вже пів року. Отож, у нас попереду ще багато роботи. У планах театру відновлення вистави «the crucibles» за Артуром Міллером, де мені пропонують виконати головну роль. Вся команда зібралася, всі на місцях. Треба тільки поміняти головного героя. Не знаю, чи вдасться це зробити у цьому театральному сезоні. Думаю, що було б непогано. – Я дуже рада за свого друга і колегу Олексія Нежурка, якому вперше за сорок років життя дісталася головна роль, – зазначила виконавиця ролі Матері Поліна Снісаренко. – До цього переважно були вводи і було їх дуже мало. Це були прекрасні ролі, але епізодичні. Щаслива, що йому врешті дісталося таке полотно. Бачила, як він працював протягом всього репетиційного процесу. Настільки активно, глибоко і розумно Олексій залучається до матеріалу і дуже допомагає режисерові. Приємно, коли актор намагається знайти всі смисли, які закладені автором. Тепер про себе. У ролі Матері я – з Наталією Кленіною. Коли про це дізналася, мене вразило, бо честь бути у ролі з такою видатною артисткою. У виставі дві батьківські сцени. І ми з Наталією були впевнені, що одну сцену гратиме вона, іншу – я, щоби додати абсурдності. Але режисер вирішив розділити нас на два різних склади. Мені заборонили грати стареньку. Моя героїня повинна була бути мого віку і в образі матері. На мою думку, ми з Олександром Ромашком (Батько) змогли додати абсурдності і, водночас, магічності ситуації. Тут архетипні персонажі, особливо батьки. І ми намагалися це втілити. А в Наталії Кленіної та Ярослава Чорненького вийшов інший малюнок. Репетиційний процес був складний, тому, що у виставі задіяна майже вся трупа. Плюс паралельно у театрі репетирували виставу «Місячні» і в нас були люди, які брали участь в обох виставах. Інша складність, що абсурд – один з найважчих матеріалів. Бо треба придумати якусь свою логіку, яка не обов’язково повинна впадати в око глядачеві, але в нас же вона має бути. І дуже важко було знайти «золоту середину», щоб ми почули режисера, а він почув нас. Але в цілому всі працювали на результат. Була приємно вражена цим результатом. Зізнаюся, що у мене була травма ноги і я трішки випадала з процесу. Було важко репетирувати й через це був зайвий стрес. Я подивилася, як вийшло, коли грав перший склад. Велика подяка нашій хореографці, освітлювачам, звукорежисерам. Всі цехи додали суті і допомогли створити гарну картинку… Ми працюємо з колегами над концертом, де будуть прекрасні класичні українські пісні в новому аранжуванні, поезія, можливо, хореографія. Це може буде виїзна вистава для військових, які перебувають на реабілітації. А, можливо, щось, що допомагатиме піднімати настрій нашим глядачам. – Після прочитання п’єси спершу думаєш про реалізацію проєкту. Як це буде вирішуватися, в який спосіб існування, – зізналася виконавиця ролі учасника хору стариків Дар’я Якушева. – Ми відразу почали розбирати хто ці персонажі і яку функцію вони несуть у виставі. А ці персонажі не є побутовими. Вони не виникають у героя в

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин