«Просвіта» сьогодні · с. 7сторінка оригіналу ↗
І В ГЛИБИНЦІ Є ПАТРІОТИ УКРАЇНИ
Слово Просвіти, №09 за 2005 рік
ПЕРВИННА
Хочу розповісти про голову Новокаховського осередку Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка Віру Литвинову, яку ми обрали 6 червня 2001 року. Страшно було звалювати на свої плечі важку ношу просвітницької роботи в зрусифікованому місті. Досить сказати, що в радянський період формально одна школа в Новій Каховці вважалася українською, але й у тій не було українських класів. Тому з головою поринула Віра Василівна в роботу. А досвід уже був, бо доти була членом правління осередку, а з 1998 року — депутатом міської ради. Закипіла робота. Щоб хоч трохи надати місту українського обличчя, просвітяни вирішили спорудити на одному з майданів пам’ятник великому Кобзарю. Робота для його виготовлення і спорудження вже була проведена, але її треба було доводити до кінця. Через певний час пам’ятник було відкрито. На його відкритті був присутній голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Разом із ним покривало з пам’ятника знімала й просвітянка Віра Литвинова. А далі — відкриття пам’ятної дошки В’ячеславу Чорноволу, за ініціативою осередку НРУ (голова Ю. Дерновий), за активною участю членів “Просвіти” відкриття стели довголітньому в’язню, письменникові-шістдесятникові Михайлові Масютку, меморіальних дощок на знак пам’яті жертв голодомору з викарбуваними прізвищами померлих і репресованих біля хреста в їхню пам’ять. До її заслуг треба зарахувати й поновлення роботи комісії з мовних питань при міськвиконкомі, і часті зустрічі з учнями шкіл, рейди з перевірками дотримання мовного режиму в дитсадках, організація рейдів контролю торговельних точок, які забувають, що державна мова — мова українська, й участь у проведенні національних свят, і зустрічі з бібліотекарями міста та поповнення фондів бібліотек українською літературою, і неодноразові листи до Президента України, міністра освіти і науки, міністра внутрішніх справ із приводу невиконання ст. 10-ої Конституції України. А скільки сил та енергії доводиться їй докладати до переходу шкіл на викладання українською мовою. На рахунку осередку “Просвіти” багато добрих справ. З його членами доводиться рахуватися не тільки його прихильникам, а й недругам, бо всі бачать, що наша праця покликана потребами зміцнення духовності української нації, а не власними інтересами. У
РОДОВІД лилися, що в їхньому Народному домі є бібліотека і бюст Тараса Шевченка. Червоноармієць заявив: “У нас нєт нікакого Шевченкі”, взяв бюст і розбив. Через кілька днів червоноармійці пограбували кооператив “Згода”. Восени 1941 року “Просвіта” завдяки Михайлові Дяченку відновила свою роботу, але ненадовго. Проте в пам’яті боднарівців просвітянські ідеї залишили глибокий слід. Федір Попадюк також розповідає про інші українські організації, в діяльності яких брали участь місцеві просвітяни, про боротьбу боднарівців у лавах ОУН і УПА та про національне відродження в селі з 1989 року до нашого часу. Видання ілюстроване й розраховане не лише на мешканців села і району, але також на науковців, істориків, педагогів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться історією Прикарпаття. Книга “Боднарів” вийшла в світ завдяки спонсорській допомозі академіка УАН, доктора, митрофорного протоієрея, ректора інституту Івана Луцького, синів автора — Володимира і Ярослава та власним коштом автора.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
z
ряду активістів-просвітян Литвинова стоїть першою. Першою й майже незамінною вона була й під час підготовки й проведення президентських виборів. Усе, що могла, брала на свої, не такі вже й незламні плечі. І місце для зустрічі з Віктором Ющенком, і кімнату для його штабу, і публікацію матеріалів у газетах та організацію мітингів — у всьому цьому була чи не найбільша частка її зусиль. Дивувало трохи, що не завжди дехто із членів штабу приймав пропоновану допомогу просвітян. Дивувало настільки, що в окремих людей це викликало підозру. Радувало те, що підтримку й співпрацю члени осередку одержували від міського голови Бориса Силенкова та його заступника Ігоря Литвина. У тому відсоткові голосів, поданих за всенародного Президента Віктора Ющенка, є й частка зусиль просвітян і в першу чергу Віри Литвинової. Її часто називають бандерівкою. Їй сил справді додає дух наших великих предків: Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери. Та не краянка вона Степана Бандери. Вона рідко й скупо розповідає про себе, але на моє прохання погодилася розповісти: — Народилася я в селі Андріївка Чаплинського району Херсонської області, в сім’ї колгоспника. Там і школу закінчила. Жили бідно, бо за колгоспну працю не платили. Жили тим, що вирощували на городі. Виїхати з села було важко: кріпаки-селяни не мали паспортів. Та на будівництво Каховської ГЕС змогла виїхати. Життя там було не мед: зарплатня копійчана, жили в кімнатах по 10 чоловік. Продовжувала навчання. Пишалася тим, що я — українка, але до 1989 року нічого не знала про Україну, про її гімн і синьо-жовтий прапор. Виховувати патріотів України — не входило в плани тодішньої навчальної системи. Тому з такою радістю й цікавістю я зустріла перших рухівців і членів УРП та священика Української Автокефальної Православної Церкви. Від них почала засвоювати перші ази національної науки. Аж 1996 року в нашому місті почала відкрито діяти названа церква, а в 1997 році я вступила до заснованої в Каховці “Просвіти”. І церкві, й “Просвіті” чим могла, допомагала, особливу активність проявила, коли в 1998 році стала депутатом міської ради. У вирі подій перебуваю до сьогодні, сил додає любов до України, до її культури й мови. Волею членів осередку Віра Литвинова продовжуватиме працювати його головою. І хоча зроблено наче й багато, але попереду роботи —тільки початий край. Середні спеціальні вищі навчальні заклади й досі ніяк не наважаться перейти на викладання українською мовою, що ставить у дискримінаційне становище тих учнів, які закінчили українські школи й хотіли б продовжити навчання рідною мовою у вищих чи середніх спеціалізованих закладах міста. Не допомогли в цьому ні екс-президент, ні екс-міністр освіти і науки. Службовці місцевих державних органів не завжди пам’ятають, яка мова в нас державна, дитячі садки не завжди наполегливо закладають основи для національно-патріотичного виховання школярів, газети в місті — російськомовні, комунальні та інші служби забувають, у якій державі вони працюють. В області дуже дбають про національні меншини, точніше сказати — одну меншину, та чомусь дуже мало дбають про тих, хто складає в області більшість (понад 70 %) і хто дав назву державі Україна. Усе це врахувала Віра Василівна зі своїми однодумцями, складаючи план роботи на 2005 рік. Усе задумане — зробимо!
z
Гнат БІЖИК, м. Нова Каховка Херсонської обл.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
