Нашого цвіту... · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДІЇ УВКР
Слово Просвіти, №09 за 2005 рік
Українська Всесвітня Координаційна Рада, яка представляє інтереси світового українства, висловлює глибоку стурбованість із приводу антиконституційних закликів до надання російській мові статусу офіційної, які продовжують лунати вже після перемоги Помаранчевої революції в Україні. Особливо прикро, що такі ж голоси чути від деяких осіб, котрі виступали союзниками В. Ющенка, зокрема від голови Соціалістичної партії України, народного депутата О. Мороза, який намагається провести законопроект про ствердження російської мови як другої державної. У зв’язку з цим УВКР рішуче заявляє, що реалізація подібних намагань буде мати вкрай негативні наслідки не тільки для українців в Україні, але спричинить небезпечні руйнівні наслідки для всіх українців, що живуть поза своєю історичною батьківщиною на різних континентах земної кулі. Категорично заявляємо: збереження та плекання української мови як єдиної державної мови в Україні — це щонайважливіша запорука подальшої консолідації українців як у нашій Батьківщині, так і за її межами; це — найнеобхідніша умова збереження українцями всього світу своєї національно-мовної ідентичності. Закликаємо Президента України В. Ющенка, Главу Кабінету Міністрів Ю. Тимошенко, Главу Верховної Ради В. Литвина, Конституційний Суд України, чільних керівників усіх гілок української влади усіляко берегти та зміцнювати державний статус української мови в Україні, протистояти будь-яким спробам применшити чи зруйнувати незамінну консолідуючу роль українського слова.
ПОСТАТІ
Нещодавно один давній знайомий, небайдужий до красного слова, прислав ошатно оформлену книжку Григорія Вишневого під красномовною назвою “Під чужим небом”. Глянув на обкладинку, — портрет автора, і пригадалися вже далекі шкільні роки. …У класі йде урок західноєвропейської літератури (був до війни в школах такий предмет), веде його Григорій Петрович. Тема уроку — творчість В. Шекспіра. Відтоді минуло багато десятиліть, але й зараз бачу внутрішнім зором молодого, ставного, мужньої краси чоловіка з книжкою в руках і чую чаруючий голос, що декламує невмирущі рядки з Шекспірового “Гамлета”, й нас, шести-чи семикласників, які, затамувавши подих, водять очима за вчителем, що повільно рухається вперед-назад класною кімнатою. Інших глибоких спогадів із тих часів у пам’яті чомусь не збереглося… Очевидно, що був то хоч і молодий, але непересічний учитель. Пізніше батько мого однокласника, Андрій Андрійович Бохонний, теж учитель за покликанням, який духовну кар’єру після закінчення семінарії змінив на професію народного вчителя ще перед Першою світовою війною, якось згадував про Григорія Петровича і шкодував, що того забрали в армію: “Його душа, — сказав він, — належить школі. Література була його любов’ю. Він передплачував “Літературну газету” й усі журнали, що виходили в Києві. Був людиною виключно ерудованою, чудово знав мову, історію, психоло-
Представники Української Всесвітньої координаційної Ради, які нещодавно в Києві провели чергові Збори Президії, відзначили, що головною невирішеною проблемою залишаються взаємовідносини українських організацій та громад зарубіжжя з урядом України, його представницькими органами, посольствами у країнах компактного проживання української діаспори. Зі зміною української політичної влади члени УВКР пов’язують можливість покращання ситуації у цьому питанні, виходу діаспорних організацій на вищий рівень цих взаємостосунків. За словами голо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
