Читацьке віче · с. 12сторінка оригіналу ↗
ДИСКРИМІНАЦІЯ УПЦ КП НА ПОЛТАВЩИНІ
Слово Просвіти, №09 за 2005 рік
СЛАВЕТНІ
У дзвіниці відроджуваного Свято-Успенського собору відбулася конференція обласної організації громадського об’єднання “Україні — Помісну Православну Церкву”. У доповіді митрофорного протоієрея Миколая Храпача констатовано, що протягом 10—15 років на Полтавщині порушувалися права тих громадян, які прагнули молитися рідною мовою в рідній Українській православній церкві. Від початку відродження українських православних громад на Полтавщині до 1997 року чинилися перешкоди в реєстрації, за віруючих вирішували їхню конфесійну приналежність. “Як наслідок, не було задоволено волевиявлення у сподіванні віри, за приблизними підрахунками, понад 100 громад у різних районах Полтавщини”, — сказав протоієрей Микола Храпач. За сприяння влади на Полтавщині побудовано понад 60 нових храмів УПЦ Московського патріархату, не менше передано та відбудовано старих приміщень, у той час, як переважна більшість громад УПЦ Київського патріархату проводить богослужіння у пристосованих, не до кінця обладнаних будівлях через відсутність підтримки збоку владних структур. Відомі факти, коли підприємці, котрі хотіли підтримати матеріально будівництво церков Київського патріархату, зазнавали тиску, а то й мусили виїжджати геть із Полтави. І навпаки — влада обіцяла посприяти в ремонті храму в обмін за зрадницький, потаємний від громади перехід священика до УПЦ (Московського патріархату). Окремі керівники районів ставили за мету не допустити створення і організації жодної громади Київського патріархату в їхній “вотчині”. Болючою є ситуація зі Свято-
Фото О. Цеацури
КОРЕНІ НАЦІЇ звертати уваги ні на що, як би “доброзичливці” не намагалися принизити нас, нашу мову й історію. Прислухаймося до Ніцше: “Ніколи не виживе той народ, який дивиться на свою історію очима сусідів”. Мабуть, не випадково мало пишуть сьогодні про Трипільську, Мізинську культури, про Кам’яну могилу, про “Літопис-Ора” — пам’ятку української мови VII ст. до н. е. Замовчується в Україні якраз те, про що давно говорять провідні західні вчені щодо древності нашої нації й мови, щодо визначних діячів нашої історії й культури. І що може краще об’єднати народ, як не патріотичні почуття! Якщо ігноруватимемо ці поняття, не мінятимемо нічого в освіті, фотографуватимемо дітей у садочку в образі піратів, не зупинимо тих, хто брудними чоботями топчеться по нашій мові, — бачить Бог, нічого не зміниться в нашому житті-бутті. Про це влучно пише наш сучасник А. Погрібний: “Аніколи, аніяк, ані в жодному разі ми не витягнемо економіки, якщо відкладатимемо на потім питання ідеологічної, духовної сфери”.
Валентина СИДОРУК, м. Іллічівськ
z
Миколаївською церквою у Полтаві, котра закрита ось уже 3,5 роки і руйнується через те, що влада пасує перед купкою комерсантів від релігії, які вирішили ці святі руїни відроджувати працею парафіян, украсти в громади й на тарілочці з блакитною облямівкою піднести керівництву єпархії УПЦ (Московського патріархату). Європейський суд уже зареєстрував заяву скривджених парафіян Свято-Миколаївської церкви м. Полтава. Учитель Ольга Вовненко розповіла, як на Леваді в Полтаві утворилася громада УПЦ Київського патріархату чисельністю 600 осіб, оббивали вірні пороги влади, просячи виділити місце для церкви, де можна було б спочатку поставити вагончик, а потім розпочати будівництво, як, подолавши всі перешкоди і вимоги хабарників, назбирати дозволи 12 чиновницьких
КОНФЕСІЇ структур… І що ж? Сьогодні на тому місці будується церква УПЦ МП. Доки одних водили за носа, перевіряючи кожне прізвище, другим сприяли пройти протореною стежкою, вважає пані Ольга, голова Союзу Українок Полтавщини. Професор Полтавського державного педуніверситету імені В. Г. Короленка Микола Степаненко переконаний, що об’єднання “Україні — Помісну Православну Церкву” має активізувати роботу на всеукраїнському рівні, щоб імпульси йшли на місця. Людмила Хрін із громади Свято-Миколаївської церкви закликала всіх людей із християнським сумлінням стати плечем до плеча, щоб усе добре, що робитиметься на місцях, підтримати, а спроби чинити старі кривди припиняти в зародку, ставлячи до відома Президента.
Ганна ДЕНИСКО, журналіст, м. Полтава
z
ДО ВЛАДИ
Якщо комусь подобаються виступи дуету “Свитязь” і подібних народних й заслужених артистів України (?), то нехай купують квиток і йдуть на концерт. Але навіщо давати такі концерти на огляд багатомільйонної аудиторії? Як кажуть: отже, це комусь потрібно? Серед глядачів багато культурних, патріотично налаштованих людей. А такі передачі нервують, обурюють, негативно впливають на молодь. На жаль, ніхто з глядачів у залі не встав і не вигукнув “ганьба!”, не відчув у піснях і сценах дуету “Свитязь”, як принижується людська й національна гідність, принижується повага до справжнього мистецтва, до прекрасної української народної і сучасної пісні. З болем і сумом дивилася, як після концерту з обіймами до Горшензона і його колеги кинулися… народні й заслужені — Білоножки, І. Білик та ін. Це була їхня подяка за неповагу й нелюбов до України, за ігнорування її мистецтва, за презирливе ставлення до нашого народу. Ганьба! Звертаюся до п. М. Томенка і до п. О. Білозір, яких дуже поважаю, з питанням: доки з наших телеекранів литиметься подібний бруд і зневага до всього національного й духовного? Національні принципи чи гроші мають керувати нашим національним телебаченням? У всіх сферах життя України почалося очищення й оновлення. Та чогось воно затримується у галузі електронних і друкованих ЗМІ. Кожна година, кожен день, коли перед глядачем і слухачем з’являються “Таланти” на кшталт кроликів, свитязів і сердючок, — поразка національної ідеї. До речі, національне державне телебачення не можна замінити суспільним. Це так само буде велика втрата для національного відродження України.
А. С. ВЄТРОВА, пенсіонерка, м. Луганськ
z
Тільки тоді, коли по всій Україні в дитсадках розповідатимуть українські казки, в школах співатимуть українських пісень, у Національних університетах читатимуться лекції українською мовою, коли всі посадовці заговорять державною мовою, — ми зможемо говорити про об’єднання Заходу і Сходу.
Віра АННУСОВА с. Бараниківка, Біловодського району, Луганської обл.
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
