Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “По-Шевченківськи самозречено служити українській правді”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

«Я НА СТОРОЖІ КОЛО ЇХ ПОСТАВЛЮ СЛОВО»

Слово Просвіти, №09 за 2011 рік

Іван ЮЩУК, професор Слово Тараса Шевченка, на жаль, актуальне й сьогодні, як це було і сто п’ятдесят, і двадцять років тому. Як писав свого часу Д. Донцов, “про Шевченка треба нині не на святах промовляти, а кричати на перехрестях. Щоб, як дзвін тривоги, калатало його слово!” Кажучи “на жаль”, я маю на увазі не естетичні якості Шевченкової поезії, не її задушевний ліризм, не її людинолюбний характер. Ці її риси ще не одне століття наснажуватимуть читачів, будитимуть у них шляхетні почування. Ідеться про Шевченкові “борітеся — поборете”, “кайдани порвіте”. Свідченням актуальності Шевченкового слова, його політичної й філософської спрямованості є монографія не літературознавця — доктора економічних наук, академіка Національної академії аграрних наук України Б. Я. Панасюка “Український ренесанс у творах Тараса Шевченка” (К. ВЦ “Просвіта”, 2010. — 304 с.). Не з усім тут можна беззастережно погодитися, не всі твердження абсолютно достовірні. Але не об тім річ. Важливе саме сприйняття творчості Т. Шевченка не фахівцем з літератури, але глибоко мислячою людиною. Спонтанний, часом алогічний виклад думок, міркувань, що виникають мимоволі, іноді на рівні асоціацій — усе це переконливо свідчить про цілковиту щирість автора монографії, про його громадянську небайдужість. Твори Шевченка, як справедливо твердить учений, залишаються “тим огненним стовпом, який невпинно і цілеспрямовано веде українську націю через багатовікову пустелю духовного і матеріального занепаду” (С. 31). І в іншому місці: “На якій би сторінці не розгорнув християнин Біблію, а українець “Кобзаря”, він знайде те, що написано мовби про нього і для нього” (С. 298). Тарас Шевченко — і проникливий політик, і вдумливий філософ, і незрівнянний митець. Усе в ньому органічно поєдналося: через його поезію промовляє до нас гірко здобута народна мудрість століть. Великий син свого народу “хотів бачити Україну вільною й незалежною” (С. 41). Він справедливо застерігав, що ніхто нам волі не принесе й не дасть. Не від кого не слід чекати порятунку: порятунок українців — справа самих українців. Кожен народ дбає сам про себе, надіється насамперед на свій розум і свою силу. Тому Шевченко за приклад своїм землякам ставив гайдамаків, козацтво, закликав “добре вигострить сокиру — тай заходиться вже будить хиренну волю”. Але йому боліло те, що українці покірно корилися зайдам-панам: “німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть”. Отой рабський дух, що його час від часу якийсь “козак із міліона свинопасів” насмілювався потривожити, й досі живе в нас, нам його вкрай важко позбутися. Нами, українцями, попихали (й попихають) різні зайди на нашій-таки, Богом даній землі, “А ми дивились, та мовчали, Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби, Підніжки царськії, лакеї Капрала п’яного!” І справедливо пише автор монографії, що “гіркота в Шевченкових словах, але вони справедливі” (С. 73), бо й тепер ми не стали кращі. Коли приглянемося уважніше до себе, до своїх вчинків, то побачимо, що “не так тії вороги, як добрії люди” творять зло на своїй землі, а якщо й не творять його, то сприяють йому своєю пасивністю, безхребетністю, отим своїм знаменитим “моя хата скраю”. Воістину, “кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить”. Шевченкове ж слово кличе нас позбутися духовної сліпоти й політичної байдужості. У нашій державі панують продажність і здирство, породжені захланним лакомством. Певні людці рвуться до влади не заради того, щоб творити справедливість, робити добро для суспільства, для людей, а щоб легше було їм гребти під себе, обкрадати народ. “Тепер, — пише автор, — за мідяки [де там “за мідяки” — за мільйони! — І.Ю.] продаються народні депутати, а народ обирає державних і регіональних управителів “за шмат гнилої ковбаси” (С. 110). У Т. Шевченка ці слова мають гнівне продовження: “… у вас хоч матір попроси, то оддасте”. Тому автор констатує сумну істину,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин