Доля на тлі історії · “Триматися свого родового, козацького коріння, рідної землі”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ЙОГО ВЕРТИКАЛЬ
Слово Просвіти, №09 за 2011 рік
Юрій ДОЦЕНКО, письменник, член Національної спілки письменників України, м. Донецьк
УКРАЇНСЬКИЙ ПІКАССО Фахівцям, поціновувачам справжнього високого мистецтва давно відомі неповторні твори цього універсального майстра-інтелектуала, якого у світовому колі малярства, не без підстав, шанобливо називали й називають — “український Пікассо”. А ось широка вітчизняна аудиторія, на превеликий жаль, мало обізнана з творчою біографією і багатою художньою спадщиною нашого земляка зі Слобожанщини, який, попри широке світове
Вітраж О. Заливахи, що знаходиться у музеї м. Дружківки визнання, залишався в житті і творчості особистістю, що зросла з рідного народу, ввібравши в себе найкращі національні традиції. А ще постать Опанаса Заливахи цікава і знакова для нас тим, що його творча доля пов’язана з донецьким краєм. Сьогодні, уже після смерті, художник своїми прекрасними роботами повертається до нас, зокрема, на Донеччину, у невеличке робітниче містечко на стародавній козацькій річці Тор — Дружківку.
ВІД ГУСИНКИ — ДО ВИСОТ ГОСПОДНІХ “На світ я народився в селі Гусинка, що на Харківщині, в 1925 році. Нещодавно був там. Заливах у селі вже немає… А рід мій — від бродячих майстрів-малярів. Певне, є і козацьке коріння”, — згадував згодом художник. Та на Батьківщині, в рідній Україні маленькому Опанасику судилося жити недовго. Його дитинство випало на жахливий Голодомор 30-х років. Щоби врятувати сім’ю, дітей від смертельного лиха, батько єдиний із села спромігся вивезти родину з геноцидної зони на Далекий Схід — історичний для українців Зелений Клин. Там, серед земляків, Заливахам вдалося вижити, звестися на ноги, подолавши величезні труднощі. До малярства сина Опанаса заохотив батько-коваль, який кував із заліза не лише підкови, а й робив справжні витвори мистецтва. Саме він і помітив у свого кмітливого нащадка, як кажуть, творчу жилку. Спочатку сімнадцятирічний Опанас вступив до художнього училища в приамурському Благовіщенську. Далі навчався у середньоазійському Самарканді, підмосковському Загорську, похмурому Ленінграді. З академії, де колись навчався великий український поет і художник Тарас Григорович Шевченко, 1947 року майбутнього лауреата Кобзаревої премії вигнали за те, що він проігнорував якісь офіційні вибори. Це був перший, але не останній, свідомий конфлікт Опанаса Заливахи, що мав незалежний козацький характер, національну свідомість, із тоталітарним режимом, імперськорадянською системою. Аж після смерті Сталіна його знову поновили в академії. Після успішного закінчення навчання, молодий художник Опанас Заливаха нарешті повертається в рідну Україну, яку змушений був покинути майже двадцять років тому. Працює в Івано-Франківську. У цей період свого життя він, як сам зізнався опісля, усвідомлено і наполегливо починає пошуки свого національного коріння — в житті, в творчості, щоби твердо відповісти на три головні питання: хто він, звідки і куди? Опанас відвідує Львів, Київ, що були осередками народження нової української генерації. Тут близько знайомиться зі своїми однодумцями, здебільшого — ровесниками. Серед них — мужній правозахисник, поет із Луганщини Іван Світличний, талановита художниця з Києва Алла Горська. Зав’язуються добрі стосунки з нині добре відомими Україні — філософом Євгеном Сверстюком, літературознавцем Іваном Дзюбою, правозахисником Михайлом Горинем, поетом Іваном Драчем та іншими представниками тоді ще молодої національної творчої інтелігенції. Пізніше Опанас Заливаха познайомився і затоваришував із майбутнім Героєм України (посмертно), її болем і гордістю Василем Стусом. До речі, багато років опісля художник написав портрет поета-страдника й талановито-гостро проілюстрував його посмертну книгу “Вікна в позапростір”. У нових друзів О. Заливаха бере літературу самвидаву. Не лише одноосібно знайомиться з суворо забороненими системою правдивими творами, а й розповсюджує їх. Така активна діяльність не могла пройти повз увагу пильного і жорстокого КДБ, лякливої до правди влади. Опанаса Заливаху заарештовують іна п’ятирічку спроваджують у мордовські концтабори. Важке тривале перебування у неволі художник переніс по-філософськи мужньо. Навіть за ґратами не припиняв працювати. У нелюдських табірних умовах йому вдалося створити і переправити на волю серію екслібрисів для своїх друзів. За допомогою кулькової ручки заповнив документальними малюнками свій захалявний маленький блокнотик (пригадуєте, як творив в аральському засланні Шевченко). Друзі не забували Опанаса, надсилали листи, літературу. Багато читав. Та головне — осмислював своє життєве кредо, подумки виробляв свій подальший художній стиль. Після звільнення О. Заливаха плідно і напружено працює, удосконалюється як майстер. Не зупиняючись на досягнутому, він завжди у творчому пошуку. Користується беззаперечним авторитетом — як художник, повагою — як людина. Та лише 1988 року відбулася його перша персональна виставка, яка офіційно відкрила Україні талановитого, своєрідного автора, що достеменно відбувся як визначний митець. Опісля персональні виставки робіт українського художника з величезним успіхом проходили у багатьох країнах світу. Уже в незалежній Україні, 1993 року Опанаса Заливаху було нагороджено Національною премією імені Т. Г. Шевченка, премією імені В. Стуса, що стало безперечним визнанням його непересічного художнього таланту, непохитної життєвої позиції. Останній період творчості Опанаса Заливахи, що пішов із життя 2007 року, фахівці охарак-
Естампи Опанаса Заливахи, знайдені у Слов’янську
Наша оповідь — про життєвий і творчий шлях відомого українського художника, колишнього політв’язня, лауреата Шевченківської премії із козацьким прізвищем — Опанаса ЗАЛИВАХУ.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
