Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Аби всі сущі Шевченкові нащадки читали твори поета, доростали до рівня свідомості Генія”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

ПОДВИЖНИЦТВО ПЕТРА РОТАЧА НА НИВІ ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВА “Земля полтавська не має права забути, що по ній ступав колись Великий Тарас Шевченко…” Петро Ротач

Слово Просвіти, №09 за 2011 рік

особливо жалкував автор за втраченим часом і втраченими можливостями: якби ж за справу серйозно взялися значно раніше, а так “маємо тут істотні, часто невідшкодовані втрати”, зумовлені самим плином життя… Він усвідомлював, що “давно зійшли в могилу знайомі Шевченка. Їх було чимало й серед простих людей. Але залишилися перекази”. Розповіді про народного поета, переходячи від батька до сина, від діда до онука, зберігають велику цінність, тож і вони дбайливо опрацьовані дослідником і широко представлені у виданні. Об’їхавши всю колишню Полтавську губернію з вірним “другом”-фотоапаратом, зібравши, мов намистинки, нетлінні свідчення земляків, скрупульозно вивіривши всі можливі наукові відомості й уклавши кількатисячну картотеку, П. Ротач ще в 1970-х і 1990-х роках намагався презентувати свою “Літературну Полтавщину” Україні, але з політичних, а згодом економічно-видавничих причин здійснити цього тоді не вдалося. Не мав доступу “націоналіст”, “ворог народу” і до архівних схронів. Проте разом із дружиною, так само палкою патріоткою, глибоким котляревськознавцем і шанувальницею творчості Великого Кобзаря, бував на шевченківських наукових форумах, громадських і мистецьких заходах, спілкувався з багатьма фахівцями з галузі, вів значне листування, докопувався до найдрібніших деталей. Може, комусь і допік своєю непоступливістю в дискусії, коли, оперуючи фактами, непорушно стояв на своєму, не зважаючи на звання й чини опонента, бо найбільше не любив неправди, зневажав псевдонауку, цурався її скороспілих “стовпів”… Упорядкована картотека з роками переросла в окремі томи. Навіть не бачачи реальної можливості оприлюднити свої напрацювання, П. Ротач з одержимістю, розпаленою любов’ю до України та її безсмертного Кобзаря, йшов до завершення цього титанічного труда, намагаючись вивірити й вияскравити всі факти. Півтора десятка літ безпосередньо формував енциклопедію: уточнював, переписував, доповнював новою інформацією. А паралельно — жив повноцінним життям митця, громадянина, видавав інші свої книги, брав участь у роботі “Просвіти”, у наукових зібраннях, спілкувався з колегами, з молоддю… Він спішив устигнути якомога більше, адже час, нарешті, сприяв творчій особистості, зламавши пута тоталітаризму. З невимовною радістю тримав у руках першу книгу задуманого енциклопедичного двотомника — як рідне довгоочікуване дитя, як маленького Кобзаря, розуміючи, що діждатися повного видання — через важкий тягар непростих перебуло-пережитих літ — навряд чи зможе. На прикрість, так і сталося. Матеріал до другої книги, дбайливо зібраний, але подекуди не доведений до логічного кінця, допрацювали найближчі люди й соратники видатного краєзнавця, передовсім дружина Алла Олександрівна і син Олександр. Тому не подивуймося, коли запримітимо в окремих статтях другої книги покликання на джерела, які з’явилися після відходу у вічність автора енциклопедії. Упевнені, душа його втішена дозрілим плодом його Духу, яким тепер зможуть інтелектуально смакувати вдячні нащадки. Канони енциклопедії дуже жорсткі. У П. Ротача вони особливі: науковий стиль творчо поєднався з художнім і витворив чудесний феномен — цікаву й соковиту інформацію. Міру ж академічності не втрачено, про важливе сказано коротко, усеохопно і, що вельми важливо, тепло та сердечно. До праці потрапили постаті різних величин: про найвищих ми знаємо багато, однак їхні відкриття з’являлися не самі собою, а мали якесь підґрунтя, здебільшого — у чомусь меншому. До заслуг автора зарахуємо й те, що поряд із маститими вченими-шевченкознавцями в довіднику фігурують рядові вчителі-словесники Полтавського краю, які несли “правду, і силу, і волю” Шевченкову учням, студентам; прості люди, котрі вправними руками вишивали, ліпили портрети Кобзаря, зображували його гордий лик, оформляли музейні кімнати; творчі особистості й колективи, які пісенно прославили Генія України, утвердили його у вічності. Шанобливо схиляємося перед світлою пам’яттю Петра Петровича Ротача і величним твором усього його подвижницького земного життя. Хай ця книга несе поживу духовну в кожне українське серце.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин