Шевченкіана · “Аби всі сущі Шевченкові нащадки читали твори поета, доростали до рівня свідомості Генія”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
НЕХАЙ ЗА НАС НАШЕ ДІЛО ГОВОРИТЬ… До 150<річчя Шевченкового “Букваря”
Слово Просвіти, №09 за 2011 рік
Микола СТЕПАНЕНКО, доктор філологічних наук, професор, м. Полтава
До найсвятішої теми у вітчизняній гуманітаристиці — Шевченківської — зверталися майже всі, хто стояв в обороні України й сьогодні за неї відповідальний. Про нашого Генія написано сонмище томів, чимало дослідників присвятили йому все своє наукове життя. Вони ретельно й сумлінно гортали сторінки творів Великого Кобзаря, мандрували нелегкими стежками його долі, досліджували періоди, роки, години земного й духовного буття титана мислі. І ці невтомні “книжники”, які розтаємничували поетичний світ Тараса Шевченка, описували його малярський набуток, пізнавали громадянський подвиг, так само стали частинкою історії Майстра, увійшли разом із ним у Вічність. Нині на полиці шевченкознавця таке поважне видання, як двотомний “Шевченківський словник” (1978), котрий ішов до народу, як і сам Поет, через цензурні утиски, ідеологічні фальшування, а все ж підсумував понадстолітні наукові напрацювання з теми, детально ознайомив читача “з соціально-історичними умовами, за яких розвинувся творчий геній Шевченка”, накреслив “основні віхи його життя і водночас шляхом посилань” спрямував усіх спраглих за дужим, гнівним і ніжним словом Кобзаря “перейти до інших матеріалів, зокрема проблемних статей”, що детальніше висвітлюють ті чи ті питання його творчості й світогляду. Від 2002 року кращі науковці України під орудою академічного відділу Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України працюють над типовим тематичним проектом — чотиритомною “Шевченківською енциклопедією”, яка має відродити істину, відновити всі купюри й виправити всі неточності у виданні 1978 року. А тим часом Полтавщина благословляє у світ уже другий том сумлінної, клопіткої і по-справжньому видатної праці незабутнього нашого земляка, краєзнавця й письменника від Бога Петра Петровича Ротача (1925—2007): “Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах”. Великий Кобзар посідав найважливішу сторінку в творчості П. Ротача. Свої сповнені пристрасті й захоплення розмисли про митця і філософа патріот-полтавець відтворив у книзі літературно-публіцистичних промов “Під кроною Шевченкового дуба” (2002), виголошених у шевченківські дні — 9 березня, 22 травня — протягом 1989—2001 рр. Ідеться тут про цікаві штрихи до портрета Т. Шевченка, унікальні факти його перебування на Полтавщині, творчі зв’язки з краєм, його містами, містечками, селами, хуторами, людьми — і відомими, і безвісними. П. Ротач не просто вивчав творчість письменника чи досліджував його зв’язок з українською землею, а насправді ішов до Кобзаря на сповідь, Щоб в тиші врочистій, Мов Батьку, вклонитись, І душу очистить, І духу напитись. Він закликав до цього й нас, жадаючи, аби всі сущі Шевченкові нащадки читали твори поета, насолоджувалися його високим словом, національно й духовно міцніли, доростали до рівня свідомості Генія, виконували його заповіти, передовсім — любили Україну в добрий час і “во время люте”. В іншій своїй книзі — “Рядки за рядками, літа за літами…” (2005) — цей мудрий шевченкознавець по-дитинному щиро зізнавався, наскільки щасливий від того, що батько української літератури й літературної мови осяяв його “життя світлом своїх патріотичних думок, зігрів теплотою свого серця і тим назавжди прихилив <…> до України народної, викресав із серця любов справжню, не офіційну, не на чиєсь замовлення”, “прихилив до простого народу, до нашої рідної мови, історії, культури”. Невтомний дослідник П. Ротач промандрував тернистими стежками поета-пророка й різнобічно, з науковою точністю розкрив тему зв’язку Т. Шевченка з Полтавщиною в книгах “Від Удаю до Орелі” (2005), “Від Яготина до Полтави” (2002), водночас розповівши і про людей, які вивчали полтавські шляхи національного генія, дбали про вшанування його пам’яті. Тож енциклопедія “Полтавська Шевченкіана” стала вінцем глибокої дослідницької розробки теми, якій великий трудівник віддав понад 50 літ свого життя. Це солідне видання продовжує справу, як зауважував сам Петро Петрович, М. Шагінян, К. Ходосова, О. Даниська, П. Загайка, Д. Косарика, Г. Паламарчук, П. Жура в осмисленні шевченківських зв’язків із краєм. На наш погляд, — і перевершує всі попередні напрацювання, висвітлюючи повно, різноаспектно, документально потверджено численні події, факти, людей; чітко обґрунтовуючи всі припущення, уникаючи бездоказовості чи модної нині “сенсаційності” (такі речі вчений вважав недопустимими для краєзнавства). За кожною енциклопедичною статтею — напружена праця, сотні листів, стоси літератури, море архівного матеріалу. Та
Зоя ДІДЕНКО, голова Хмельницького міського Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Пам’ятаючи “Кобзар”, ми іноді забуваємо про те, що Тарас Шевченко дбав про освіту й просвіту народу. 1860 року тяжкохворий Шевченко уклав посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах, які почали діяти в Україні з 1859 року. Це був “Букварь южнорусский”, видрукуваний у Петербурзі за два місяці до смерті поета… У той час він майже не виходив із квартири, але все ж зустрівся з петербурзьким митрополитом Сидором і попросив дозволу на друк своєї книжки… Видав її Тарас Григорович власним коштом, наклад — 10000 примірників. “Букварь южнорусский” — перший навчальний посібник із серії, задуманої Шевченком. Сюди увійшли уривки із зроблених Шевченком переспівів “Псалмів Давидових”, молитви, деякі поезії з “Кобзаря”, приказки, народні думи “Про Марусю попівну Богуславку”, “Про пирятинського поповича Олексія”. Половина посібника — фольклорні тексти. Є розділ “Лічба”. Дуже вже хотів Тарас, щоб діти України були грамотними. 1991 року видавництво “Веселка” перевидало цю безцінну книжку. Із передмови Олеся Гончара: “Буквар південноруський” був улюбленою працею нашого національного генія, його прощальною, лебединою піснею, яку він посилав з похмурих берегів Неви далекій своїй Україні, її дітям, її прекрасному юному цвіту, в чиєму достойному майбутті поет вбачав і своє власне безсмертя”. Думки про рідну землю перемагали у його свідомості передчуття смерті. Ось чому саме Тарас Шевченко, який бачив так мало щастя за життя, є і завжди буде символом України, бо великі справи говорять про нього.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
