Шевченкіана · “Пам’ять про людей увічнено засобами філателії”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
ПОЗАУКРАЇНСЬКІ ЗУСТРІЧІ ТА ЗНАЙОМСТВА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №09 за 2011 рік
Любомир ПИРІГ Упродовж короткого й складного життя доля зводила Тараса Шевченка з багатьма людьми, зокрема й такими, пам’ять про яких увічнена засобами філателії. Зрозуміло, що до оточення Поета входили насамперед однодумці, споріднені з ним за походженням, за творчими, громадськими інтересами. Про його українських друзів і знайомих йшлося водній із наших публікацій. У ній винятково згадано про В. Даля, М. Щепкіна, П. Соколова, знайомство Поета з якими відбулося поза Україною, але підґрунтям, стимулом цього знайомства і дружби була спільна любов до України. 1829 року 15-річний Тарас у складі челяді свого поміщика Енгельгардта прибуває до Вільна. Тільки поштовими марками із зображенням архітектурних пам’яток можна відтворити його знайомство із столицею Литви. Із них і церкву Св. Анни, яку побачив у сні. “…и в этой церкви молящуюся милую Дуню, чернобровую Гусиковскую” (“Щоденник”, 95.09.1857). Переляканий протиімперським повстанням 1830—1831 рр. Енгельгардт зі своїми слугами переїжджає до Санкт-Петербурга. Контакти із земляками (А. Мокрицьким, Є. Гребінкою), згаданими в попередній публікації, допомогли викликати активне зацікавлення талановитим юнаком представників російської інтелектуальної еліти. Портрет впливового в колах імператорської родини поета В. Жуковського (1783—1852), дійсного статського радника імператорського двору, вихователя імператорського наслідника на марці 1952-го та листівці 1983-го років пошти СРСР. На марці — репродукція портрета, виконаного К. Брюлловим (1799—1852), який у колі осіб, зацікавлених у звільненні Т. Шевченка із кріпацтва, вирішено було розіграти на лотереї і за цю суму викупити кріпака. Майстерню К. Брюллова Т. Шевченко відвідував із 1837 року. Енгельгардт спочатку К. Брюллову у викупі відмовив. Погодився на відкуп за 2500 руб. після візиту художника О. Венеціанова (1780—1847), портрет якого на конв. СРСР 1980 р. (штемп. Ленінград, 18.02.1980), автопортрет на марці 1955 р. поруч з репродукцією його картини “Оранка. Весна”. Репродукція картини “На жнивах. Літо” — на марці 1980 року. Школу майстерного відтворення побуту, природи О. Венеціанов засвоїв, навчаючись у Шевченкового земляка, художника В. Боровиковського (марка 1957, конв. Пошти України, 2007). Тарас Шевченко був не першим митцем-самородком, яким зацікавився О. Венеціанов, якому допоміг. Дочка О. Венеціанова Олександра писала, що до її батька “…іноді приходили хлопчики, що були на становищі кріпаків; але вступити на поприще художників не можна було інакше, як бути вільним. Венеціанов і тут був покровителем і доброчинцем: не маючи сам майна, він організовував складки, лотереї і, зібравши таким чином по 2 і по 3 тисячі рублів, викуповував на волю юнаків”. Поет не даремно називає його художником-людинолюбцем.
Карл Брюллов на початку 30-х років XIX ст. після 14-річного перебування в Італії повернувся до Петербурга. Роком раніше була доставлена його картина “Останній день Помпеїв” (поштова марка 1968), яка передумовила і створила захоплення особистістю її творця і повагу до нього. Не раз і Шевченко вистоював перед творінням Брюллова (повість “Художник”). Про повагу молодого Шевченка до великого майстра живопису свідчить створення ним портрета майбутнього вчителя (1835). Особисте їхнє знайомство відбулося на початку 1837 року. “Великий Карл”, як називали Брюллова його учні, похвалив Тарасові роботи. Шевченко стає в його оселі своєю людиною, а згодом деякий час навіть мешкає в нього. Брюллов остаточно переконався в неабияких мистецьких здібностях Тараса, якщо, перебуваючи на вершині своєї слави, вирішив особисто допомогти йому звільнитися з кріпацтва і поставити свій підпис під актом викупу. У прозових творах, у щоденнику поруч з іменем Брюллова Т.
Шевченко неодмінно ставить епітети “незабутній вчитель мій”, “великий вчитель”, “безсмертний”. Багато малярських творів Брюллова змальовував Шевченко до й після заслання, створював їх графічні копії з відбитком власного таланту. Поштова марка з портретом К. Брюллова роботи художника Ф. Тропініна (1836) надійшла в обіг 1952 року і відома філателістам у двох різновидах: яскраво-зелена на голубому папері та сіро-зелена на блідо-голубому папері. Вищеназвані особи не покидають свого наміру отримати суму для викупу з неволі “діаманта в кожусі” шляхом проведення лотереї. 2 квітня 1837 року К. Брюллов робить перші мазки на полотні, створюючи портрет В. Жуковського, 16 квітня наступного року відбувається лотерея, а 22 квітня 1838 року Тарас Шевченко стає вільним. На пам’ять про 22 квітня 1838 року Т. Шевченко присвятив В. Жуковському поему “Катерина” (1838), зміст якої відтворив у однойменній картині (1842), зображеній на поштовій марці 1979 року. Після звільнення з кріпацтва перед Тарасом відкрилися двері Академії художеств, що була тоді для нього святинею мистецтв. Раніше не раз він переступав поріг її будинку (поштова марка 1957, один із 3-х портретів на ній — В. Брюллов), але кріпаки не мали права навчатися в її стінах.
тових марках: “Автопортрет” (1952, 1976), “Сватання майора” (1965), “На прогулянці”, “Сніданок аристократа”, “Свіжий кавалер”, “Розбірлива наречена”, “Грачі” (1976). Пізніше (26.06.1857) в “Щоденнику” Т. Шевченко згадав, що в разі необхідності зображання тіньових сторін купецького побуту, але так, щоб це вийшла “удала і влучна, вірна, а головне — не карикатурна, а скоріше драматичний сарказм, ніж насмішка”, слід взяти за приклад “покійного Федотова”. 1840 року відбулося знайомство Т. Шевченка з І. Айвазовським (1817—1900), майбутнім видатним художником-мариністом, який понад місяць жив на одній квартирі разом з Т. Шевченком і Штернбергом. Проводи І. Айвазовського до Італії Т. Шевченко згадав у по-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
