Слідами наших виступів · “Привернути увагу громадськості до численних фактів згортання демократичних свобод в Україні”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ВИГРАВ 22 СУДОВІ ПОЗОВИ Продовження теми “Боротьба за мову триває” (Див. “СП” ч. 8 за 2011 р.)
Слово Просвіти, №09 за 2011 рік
Цей наполегливий і мужній чоловік у багаторічній боротьбі за право бути українцем в Україні виграв 22 судові позови. Перший позов подав 2005 року. Тоді в Миколаєві створили Інформаційно-розрахунковий центр, який доставляв мешканцям міста квитанції про сплату комунальних послуг, видрукувані лише російською мовою. Пан Анатолій, відстоюючи своє законне право на отримання інформації державною мовою, звертався зі скаргами до міського голови, прокуратури, облдержадміністрації. Їхні відповіді були типові й нелогічні: “Держава захищає вільний розвиток і використання російської мови”. Про те, що насамперед треба захищати вільний розвиток і використання державної української, здається, держслужбовці навіть не підозрювали. Анатолій Ільченко у повторних зверненнях справедливо зауважував, що його претензії російської мови не стосуються: хто хоче — хай отримує інформацію російською. Однак нові відповіді були подібні до попередніх. Таке відбувається не лише в Миколаєві. Просвітяни нерідко пишуть, що, добиваючись у своїх селах чи містах, наприклад, вивісок на магазинах, установах українською, від місцевої влади чують щось на кшталт: “Українські таблички заважатимуть розвиватися чудовій мові Пушкіна”. Це було б смішно, якби насправді не так сумно: багато чиновників думає чи бездумно дає такі самі відписки. “Довелося подати мій перший позов до Заводського районного суду Миколаєва, — розповідає Анатолій Ільченко. — Розгляд судової справи затягували, представники відповідача доводили: “Ільченко вчився за радянських часів, знає російську, тому хай читає наші російські квитанції”. Зрештою суд зобов’язав відповідача видати мені попередні й висилати надалі квитанції українською мовою і стягнув 150
Відстоювати елементарні права окремим людям доводиться через суди, а то й радикальнішими засобами. Про свої “ходіння по муках”, тобто по судах, у відстоюванні права отримувати суспільні послуги українською мовою, розповів правозахисник Анатолій ІЛЬЧЕНКО з Миколаєва.
гривень за те, що завдав моральної шкоди. Відповідач подав апеляцію, а в цей час я отримував квитанції двома мовами: частина тексту була українською, а частина — російською. Я знову подав до суду. Суд зобов’язав видати квитанції повністю українською і стягнув 100 гривень “моральної шкоди”. Після цього почав отримувати квитанції українською, але прізвище й адреса були написані російською. Довелося знову скаржитися, бо я Ільченко, а там було Ильченко. Спробуй довести, що це я платив. Подав третій позов до суду, цього разу вже до п’яти організацій: міського Інформаційного розрахункового центру, Миколаївгазу, Миколаївводоканалу, ЖКП “Південь”, Миколаївської ТЕЦ. 5 їхніх юристів знову захищали “вєлікій русскій язик”. Я відповів: не заперечую, що російська мова дуже хороша, але це не має жодного стосунку до мого позову. Я тільки відстоюю своє право.
Судові засідання неодноразово переносили, знаходили різні причини: то нібито суддя хвора (а на роботу ходить), то хтось з учасників судового процесу не з’явився тощо. Задовольняти мій позов дуже не хотіли. Зрештою суддя таки визнала, що треба писати моє прізвище й адресу також українською і з кожного підприємства
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
