Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗

Микола ЗЕРОВ (1890—1937) Метеоричний слід

Слово Просвіти, №09 за 2012 рік

Упорядник і автор літературно-критичних розвідок, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Хто знав, що й дотепер до років горя й праці Ті легковажні дні, уламки буйних літ, Простягнуть золотий, метеоричний слід? М. Зеров оловий неокласиків. Про умовність і випадковість цього терміна писав Рильський. Його відома стаття про Зе- Чистий четвер І абіє пітел возгласи…* Свічки і теплий чад. З високих хор Лунає спів туги і безнадії; Навколо нас — кати і кустодії, Синедріон, і кесар, і претор. Це долі нашої смутний узор, Це нам пересторогу півень піє, Для нас на дворищі багаття тліє І слуг гуде архієрейський хор. І темний ряд євангельських історій Звучить як низка тонких алегорій Про наші підлі і скупі часи. А за дверми, на цвинтарі, в притворі Весна і дзвін, дитячі голоси І в вогкому повітрі вогкі зорі. 29.06.1921 ____________ * “І заспівав тоді півень” (церковнос.) Oi Triakonta О. Ф. Бургардтові А кругом пустка, як гудина, як гич… Ви пам’ятаєте: в дні тридцяти тиранів Була та сама навісна пора: Безмовний Пнікс, безлюдна Агора І безголосся суду і пританів. І тільки часом, мов якась мара, Ще озивався сміх Арістофанів, тю тисячоліть. Все, що створене Зеровим, мічене знаком недремної самостійної думки. Його літературознавчі праці — плоди ґрунтовної освіти й широкої обізнаності. Як педагог, Зеров не мав собі рівних. Його лекції збирали численні аудиторії, користувалися винятковим успіхом. Маючи феноменальну, франківську, за означенням Рильського, пам’ять, він вражав слухачів цитацією чужих текстів — поетичних і прозових. Його критичні статті про сучасників навдивовижу прозірливі і не втратили значущості й нині. Він чи не перший доказово осмислив те, що сам же назвав асоціативним символізмом Тичини. Вказав на “те перебіжне, неясне, моментальне, скоріше угадуване, ніж бачене або чуте, мимо чого байдужо проходить Навсікая Київ ' традиція П. Филиповичу тверезий існувальник”. По суті, сказане ним про Тичину, про його вплив словозвуком, музичними ефектами, “сугестивною силою своїх чарівних звуків”, про чутливість поета до народного вірша як і багато іншого, стало основою для тлумачень цього літературного явища дослідниками різних поколінь. Хоч не всі вони посилалися чи й могли послатися на нього. Зеров раніше від інших прозрів ту небезпеку, яка обернулася потім трагедією Тичини, застерігав поета від рефлексій та розумувань, проповіді й інвективи. “…не вимагаймо від Тичини формулювання, підвищеного тону! Утримуймо його від сентенцій! Ця манера йому не дається”. Не дивно, що як ніхто з ровесників, хіба що окрім Филиповича, Зеров глибоко осмислив Там диким цвітом процвіла любов, І все в крові — шоломи і тіари. А з водозбору віщуванням кари Гримлять громи нестриманих промов… Йоканаан!.. Не ясний шум дібров, — В його словах пустиня і пожари. І Саломея!.. Ще дитя (дитя!), А п’є страшне, отруєне пиття І тільки меч і помсту накликає. Душе моя! Тікай на корабель, Пливи туди, де серед білих скель Струнка, мов промінь, чиста Навсікая. 18.06.1922 …ніжна Навсікая, Струнка дочка феацького царя. М. Рильський Феацький квіте, серце Навсікає, Як промінь сонця на піску морськім! Перед тобою вбогий пілігрим І море пурпурове і безкрає. Твій царський жест скликає бистру зграю Служниць, пойнятих острахом німим, І вроди й гідності струмистий німб Над чолом ніжним і дитячим сяє. А Одіссей стоїть і, сам не свій, Під чарами стрілчастих брів і вій Ладен забути безмір мук і горя: Ясна, зцілюща, мов жива роса, Рожевим сплеском Еллінського моря Йому сміється радісна Краса. 15.09.1922 Ніхто твоїх не заперечить прав. Так, перший світ осяг твої висоти; До тебе тислись войовничі готи, І Данпарштадт із пущі виглядав. Тут бивсь норманн, і лядський Болеслав Щербив меча об Золоті ворота; Про тебе теревені плів Ляссота І Левассер Боплан байки складав. І в наші дні зберіг ти чар-отруту: В тобі розбили табір аспанфути — Кують, і мелють, і дивують світ. Тут і Тичина, голосний і юний, Животворив душею давній міт І “Плуга” вів у сонячні комуни. 1923 поезію близького йому Рильського, зокрема діагностував його витоки. Дивує, що з не меншою проникливістю прочитав він і “пролетарського” Сосюру: “Якийсь первозданний Адам з радістю першого пізнання і першого іменування ходить по місту і уважно придивляється до всього, що звикли бачити і не помічають байдужі очі”. Це так критик віддавав належне спостережливості Сосюри-епіка, автора поеми “Тарас Трясило”. Зухвалий полеміст, Зеров чи не єдиний подав руку Хвильовому тоді, коли того тотально побивала критика за статтю-заклик орієнтуватися на Європу, чим, певна річ, викликав вогонь і на себе. Не застарів Зеров і як перекладач римських класиків. Щоб впевнитися в тому, що це жива Брама Заборовського I Ні, не бундючний, ситий гетьманат, Не багатир — полковник череватий, — Її поставив очі чарувати Смиренний рясофорний меценат. Намігся він, замість жебрацьких лат, Убрати гору в золото й шарлати, І крутодахі виросли палати Серед поліських гонтом битих хат. Наук любив він сяйво щирозлоте І школам віддавав свої турботи, І був світильник, щедрий і благий. В дні займанщин, хижацькі і брутальні, Святительську пишноту панагій Він забував для книг і готовальні. 1930 28 серпня 1914 З білявих хмар, із шовкових запон Дивився місяць на стерню і поле; Низами мла стелила довгі поли І сяяв церкви вирізний картон. Степ розповзавсь без міри й перепон, Над ним склеплялось небо білочоле, Мотались дзвоники, і Гуляйполе У діл спускалось, оповите в сон. Я думав: “Степе! За твоїм порогом Що на добридень ’ддасть моїм тривогам? Понура пустка? Темнота гірка? Чи буде день, і світла бистрі скалки Заграють синім усміхом ставка На жовтім дні западистої балки?” 1.03.1933 Вергілій Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий, З дитинства ніжного колисаний селом, Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом, І знявся до вершин нечуваної слави, Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий Побачив кращий вікі проспівав псалом, Як спочиває світ під цезарським орлом У лагіднім ярмі безсмертної держави. Той час минув — і Рим, і цезарів діла Рука історії до трун поволокла, Де сплять усіх часів ілюзії й корони.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин