Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Чия мова, того й держава

Слово Просвіти, №09 за 2012 рік

ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ! Мирослав КУЄК, член правління Чернівецького обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, заслужений журналіст України Узятися за перо спонукала стаття про$ фесора Івана Ющука “А не всё ли равно, на каком языке?”, опублікована у “Слові Просві$ ти” (ч. 7 за 2012 р.). Хочеться продовжити за паном профе$ сором: а таки не все одно. Бо якби було все одно, то нас, студентів-філологів Чернівець$ кого університету кінця 60$х років, не пере$ слідували б за спілкування винятково україн$ ською мовою. І це переслідування закінчило$ ся тим, що Миколі Коломійцю, нині членові Національної спілки письменників України, поетові, довелося будувати БАМ, так і не от$ римавши диплома, а мені у складі геологіч$ ної партії бурити казахську землю у степах Західного Тургаю. Якби було все одно, то, скажімо, наші провідні й авторитетні політологи не перехо$ дили б на російську, як тільки до них загово$ рять цією мовою. А такі нардепи, як Інна Бо$ гословська, Вадим Колісниченко та подібні до них, які добре знають українську мову, бу$ дучи державними посадовцями, виступали бу парламенті українською, а не наполягали на запровадженні у цій країні ще однієї мови — російської. Якби було все одно, то навіщо україн$ ському парламентові ухвалювати закон про введення квоти на право звучання україн$ ської пісні в українському ж таки телерадіо$ просторі? Що не все одно, усвідомив і Леонід Куч$ ма, назвавши свою книгу “Україна — не Ро$ сія”. Але велика проблема в тому, що розумі$ ють це небагато громадян України. Здебіль$ шого — інтелігенція та національно-свідомі люди, але їх, на жаль, обмаль. Мова — не тільки засіб спілкування між людьми, тепер уже точно відомо, що в мові кожен народ кодує свою історію, свій багато$ віковий досвід, здобутки культури і цивіліза$ ції, матеріальну, духовну самобутність. Тому кожен завойовник, який хоче підкорити ін$ ший народ і зробити його рабом, насампе$ ред намагається знищити його мову. Хто тільки не позбавляв українців права на рідне слово… Але досі найбільше страж$ дає наша мова від примусового зросійщен$ ня. Нищення української мови було дер$ жавною політикою і царської, і радянської імперій. За триста років перебування Укра$ їни в неволі видано понад 400 різних указів, законів, розпоряджень і постанов про за$ борону чи обмеження застосування україн$ ської мови і впровадження замість неї мови російської. За царизму був виданий відо$ мий циркуляр, в якому говорилося: “Мало$ російского язика нє било, нєт і бить нє мо$ жет”. За радянського часу вивчення росій$ ської мови запроваджувалося з першого класу і навіть з дитячих садочків. Російська мова повинна була звучати в державних ус$ тановах, у ВНЗ, в армії і правоохоронних органах, нею викладали більшість предме$ тів у спеціальних навчальних закладах, пи$ сали наукові праці й захищали дисертації, вели ділову документацію, заповнювали анкети, різноманітні посвідчення, довідки тощо. Комуністичні ідеологи вигадали, ніби ук$ раїнська мова вже почала зливатися з росій$ ською, тому зі словників зникали питомо ук$ раїнські слова, характерні тільки для нашої мови. Російська стала дедалі більше побутува$ ти в розмовному мовленні українців, особли$ во у містах, і через це ми й сьогодні маємо потворну мовну мішанину і перекручення — суржик. Той, хто намагався розмовляти добірною українською, потрапляв у поле зору КДБ як “український буржуазний націоналіст”. А це вже — перший крок до серйозних наслідків. У всі часи зросійщення проводилося ус$ відомлено й цілеспрямовано. Відомий ро$ сійський шовініст Василь Шульгін ще сто років тому повчав: “Краще вже незалежна, але геть зросійщена Україна, ніж Україна у складі Росії, але з пануванням на її землях української мови та культури”. Саме ця по$ літика, на жаль, впроваджується сьогодні. Чи то випадковість, що саме в Міжнарод$ ний день рідної мови, за повідомленнями ЗМІ, новітній Шульгін вирішив скоротити вивчення в наших школах української мови й вилучити з програм вивчення української історії? Наступ на українську мову, культуру, істо$ рію і взагалі на все українське відкрито ве$ деться і в Росії, і що найгірше — в самій Укра$ їні. Починається він з її найвищого законо$ давчого органу — Верховної Ради. Незважа$ ючи на те, що українська мова в Україні дер$ жавна, багато народних депутатів послуго$ вуються у парламенті російською. І роблять це не тому, що не знають державної, а прос$ то відкрито демонструють свою зневагу до неї та народу, який представляють. Вони вже навіть під час виконання Державного Гімну України сидять… Такого немає в жодному парламенті світу! Тут варто б нагадати відомі слова: “Чу$ жою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову”. То хто ж вони, наші “рускоязич$ ниє”? Адже Україні не тільки нав’язують іншу мову, її намагаються зробити державною. В усіх країнах мови національних меншин перебувають під захистом. А в Україні захис$ ту потребує сама українська мова. Бо сьо$ годні радіо-телевізійний, діловий, політико$ інформаційний, побутово-комунікативний простір заповнила російська. Порівняємо: в Росії всі представники на$ ціональних меншин, зокрема й українці, які там проживають, зобов’язані знати й корис$ туватися державною російською мовою. А в Україні росіянам, які мешкають на її терито$ рії, не тільки не обов’язково знати українську мову, а навпаки, самі українці повинні вивча$ ти мову російську, аби мати можливість спіл$ куватися з “рускоязичними”. Щось тут не так, панове! Така політика не об’єднує, а роз’єднує країну. У ЗМІ повідо$ мили, що в Донецьку молодий чоловік звер$ нувся до губернатора українською мовою, а той назвав його провокатором і послав до Івано-Франківська. У цивілізованій країні та$ кого державного чиновника відразу відпра$ вили б у відставку, а якщо влада цього не зробила, то громадськість змусила б її. А в Україні це звичне явище. Бо тут зак$ ривають українські школи, намагаються зро$ бити засобом міжнаціонального спілкування не державну українську, а знову-таки росій$ ську. У Концепції літературної освіти росій$ ській літературі пропонувалося надати особ$ ливий статус. Бо, мовляв, українська літера$ тура весь час розвивалася під впливом літе$ ратури російської… І так без кінця. А ми зі своєю мовою і культурою наче б вторинні на своїй землі. Такий відвертий наступ шовінізму викли$ кає збурення в середовищі інтелігенції, чес$ них українських чиновників Буковини. Бо ми-таки українці ще від Київської Русі й Данила Галицького, бо матері й бабусі співали над нашими колисками українських пісень, бо живемо не в Канаді чи Ізраїлі, а під високим українським небом. Хто має право нав’язу$ вати нам чужу мову, культуру? У нашому повсякденному житті завжди є безліч важливих першочергових справ. Але жодна з них не може претендувати на більшу важливість, аніж збереження державної укра$ їнської мови. Ще Леся Українка писала: “На$ ція повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію”. Нав’язування в Україні будь$ якої іншої мови, крім державної української, це й нав’язування чужого способу життя, чу$ жих цінностей. Тому збереження української мови в Україні — це питання її національної безпеки, бо чия мова, того й держава.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин