Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен · “Коли я інтерпретую якогось письменника, то повинен перевтілитися в нього”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ССееррггіійй ЯЯккууттооввиичч:: «Я все життя повертаю Україну українцям»

Слово Просвіти, №09 за 2012 рік

— Сергію Георгійовичу, почну розмову житейським запитанням — як ся маєте? — Після смерті дружини Ольги живу внутрішньо самотньо, до того ж не дивлю$ ся телевізор. Читаю книжки. Вважаю, що той, хто дивиться ТБ, не здатен серцем сприймати образотворчий ряд. Можеш подивитися новини, а потім танці й співи з усіма, і відкриваючи Сервантеса, — вже не побачиш характерів, читаєш і знову-таки сприймаєш все як інформацію, а не як по$ чуття-картину. Нині в Поліграфічному інституті КПІ викладаю ілюстрацію. Називаю це режи$ сурою ілюстративного ряду. Моя проблема зі студентами в тому, що вони не вміють малювати, думати, читати. Поки що. Але добре володіють комп’ютером, а я — ні: ми розмовляємо різними мовами. Сучасне суспільство скочується до по$ верхневості, споживацтва. А я дедалі біль$ ше відчуваю самотність. Проте як худож$ ник маю розповідати про все, що зі мною відбувається: про старіння, самотність, від$ хід друзів. А це дуже непросто — намалюва$ ти похорон друга, коли стоїш перед труною. Мені кажуть: “Ви три роки не вистав$ ляли своїх робіт”. Мені це не цікаво. Після персональної виставки у Києво-Могилян$ ській академії я зрозумів, що просто вис$ тавляти картини абсолютно безглуздо. Ну, прийдуть 40—50 відвідувачів подивитися, комусь сподобається, комусь — ні. Я не для цього живу. — Вас надихають інтерактивні проекти? — Мої нові проекти з соціальним на$ повненням — на шпальтах, не реалізовані, бо немає фінансування. Великий письменник і педагог Януш Корчак написав “Молитви для тих, хто не вміє молитися” (вісімнадцять молитов). Мрію зробити пересувну виставку з інста$ ляцій. Там є “Молитва маленької дитини”, яка напудила у постіль і просить: “Бо$ женько, зроби так, щоб мама не побачи$ ла”; “Молитва легковажної жінки”, яка молиться, щоб прийшов той, кого вона, може, покохає; “Молитва ненависті”, “Молитва екстазу”, “Молитва абсолютної скрути”… Вони не конфесійні (Януш Кор$ чак, до речі, був євреєм), і моя подача — загальнолюдська. Кульмінація — “Молит$ ва художника”. Загалом людина потрапляє у візуально-звукове інтерактивне дійство. Чекаю на меценатів. Була домовленість із Польським культурним інститутом, із Тель-Авівським університетом в Ізраїлі — люди хочуть бачити експозицію. Її можна зробити легкою, мобільною, такою, що зручно складається. — Після відвідин деяких галерей і верні# сажів можна схибнутися. — Подібних, на жаль, чимало. Якось їду в таксі, мене запитують: “А хто ви за професією?” Я кажу: “Художник”. — “А, алкоголік і бабій”. — “Ну чому ж? Я, на$ приклад, художник фільму “Тарас Буль$ ба”. — “О!” — з’явилася в очах повага. Мій батько Григорій Якутович — ху$ дожник фільму “Тіні забутих предків”. Та як митець він більший, ніж цей легендар$ ний фільм. Моя невістка — француженка (син — художник Антон Якутович — мешкає в Парижі. — В. К.), композитор Беранжер Максіман. Дуже любить кіно і цінує мене. Якось вона запитала: “Тату, а скільки філь$ мів ти зробив за останній час?” — “За вісім років вісім фільмів”. — “Притому, що кіно в Україні не знімається”. — “Так”. — “І що саме?” — “Молитва за гетьмана Мазепу”, шість науково-популярних фільмів, “Та$ рас Бульба”. Тепер дев’ятий документаль$ ний затвердили”. — “Твоя робота — чудо$ ва. Ти ж розвалюєш кінематограф, бо як художник виходиш на перший план. Іди з нього”. Я пішов. У театр. Зробив у Київ$ ському театрі імені Франка спектакль “Урус-Шайтан. Байки про Сірка — кошо$ вого отамана, шевальє д’Артаньяна та ту$ рецького султана” за п’єсою Ігоря Афана$ сьєва. Вона з успіхом іде понад рік. — Про що ця вистава? — Про отамана Сірка від його народ$ ження до… Кутузова, якому показують ру$ ку Сірка (як частину святих мощів), і вона рятує Москву. У виставі фігурують запо$ рожці, турки, татари, іспанці, французи, поляки, — загалом 135 персонажів. Багато танців, руху. Це наче мюзикл, тож треба було знайти нову форму, щоб уникнути вульгарності-фривольності. Я все знав зсе$ редини, зокрема й акторів, індивідуально робив костюми. Питають: “Ви працюєте пензлем чи ручкою?” Я працюю головою. Це дає мож$ ливість бути вільним у театральних і кі$ нопроектах. Я першим торую дорогу: роб$ лю розкадровки, малюю костюми, декора$ ції, типажі. Думаю, хто гратиме. Часом вношу пропозиції до сценарію. — Ви працюєте над новим докумен# тальним фільмом. Про що він? — Про Гоголя в контексті світової куль$ тури (режисер Ростислав Плахов-Модес$ тов). Бо навіть Маркес сказав, що він вий$ шов із гоголівської “Шинелі”. Російська і європейська літератури теж вийшли з неї. Непрагматична гоголівська містич$ ність зрозуміла людям більше, ніж прагма$ тична, яку інші вигадували. А Гоголь усе робив інтуїтивно. Йому було лише 22 ро$ ки, коли вийшов перший твір. Чому люди$ на писала всього десять років? А потім ще десять років жила і писала тільки “Вибрані місця з листування з друзями”? Він хотів стати генієм і ощасливити людство. Забув$ ши, що був генієм тоді, коли молодим хлопцем писав українські речі. “Мертві душі” і “Петербурзькі повісті” теж геніаль$ ні, але це все-таки відлуння українського. Згадую такий момент. У Римі премію імені М. Гоголя отримали від Росії гене$ ральний директор музею імені О. Пушкіна (обіймає цю посаду від 1961 року) Ірина Антонова, режисер Юрій Любімов, пись$ менник Андрій Бітов і художник-сценог$ раф Борис Месерер. Після мого виступу Андрій Бітов сказав: “Сергію, тільки щоб ніхто не чув. Я завжди знав, що Гоголь не “русский писатель”, а російський, оскіль$ ки була Російська імперія. Так, він писав російською, але то розкодована українська мова, бо він мислить по-українському. І втому вся його принада. Росія була збирач$ кою землі, вона брала найкращих людей. Ів тому нема провини Гоголя”. Не треба ділити, чий Гоголь. Найпопу$ лярніший твір російської літератури — “Тарас Бульба”. У росіян є дворянська культура, скажімо, “Війна і мир” Толстого, “Євгеній Онєгін” Пушкіна. Але проста людина, тим паче люмпен, не зрозуміє фраз: “Как денди лондонский одет, он на$ конец увидел свет”. Що таке світ, хто та$ кий денді, де той Лондон?.. А “Тарас Буль$ ба” зрозумілий усім. Після завершення чергової виставки “Гоголь народився…” мені привезли відгу$ ки, серед них був такий: “Утішені, задово$ лені, просвітлені душею. Біжимо додому читати Гоголя”. Певно, тому, що я робив не для себе. Для Гоголя, щоб його поверну$ ти. З іншого боку, за таке ставлення треба відповідати до скону. Сподіваюся, залишиться мій образ Ук$ раїни — у графіці, живопису, в театрі, кіно. Найбільше моє надбання — серія графіч$ них робіт “Мазепіана”. — Яке враження на Вас справила Ліна Костенко? Що найхарактерніше Ви в ній побачили? — По-перше, я з дитинства був гото$ вий до сприйняття Ліни Костенко. Її ім’я, поезія присутні в нашому домі. Правда, батько меншою мірою товаришував із Лі$ ною Василівною, ніж з двома Іванами — Драчем і Дзюбою. Я все життя придивлявся до шістдесят$ ництва. За допомогою покійного Кара$ гоцького проілюстрував сімнадцять томів української літератури ХХ століття, три то$ ми Дзюби, два томи Шевельова. Тож був підготовлений. І коли запропонували про$ ілюструвати “Берестечко” Ліни Василів$ ни, я подумав: “Нарешті”. Але коли я ін$ Наш гість — народний художник України, лауреат Національної премії Ук" раїни імені Тараса Шевченка Сергій ЯКУТОВИЧ. Учасник безлічі художніх виставок (від 1973 р.), лауреат багатьох вітчизняних і міжнародних конкурсів графіки. Автор понад ста книжкових ілюстративних циклів — від Вільяма Шекспіра до Ліни Костенко. Як художник"постановник, активно працює в кінематографі й театрі. Лау" реат премії Російської кіноакадемії “Золотий орел”. Його твори зберігають" ся в художніх музеях України та багатьох країнах світу. Торік митець проілюстрував збірку Ліни Костенко “Річка Геракліта”, юві" лейний альбом Богдана Ступки, драму Лесі Українки “Руфін і Прісцілла” й от" римав у Римі премію імені М. Гоголя. Виставка Якутовича “Гоголь народився…” стала знаковою подією у Фран" ції (штаб"квартира ЮНЕСКО), Москві, Києві, Львові та інших містах України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин