Про-читання · “Воскресне в душах українське слово, Повірить у синів Тарасова гора”. Володимир Гаптар · с. 12сторінка оригіналу ↗
«…І не помре гулка вода Дніпрова»
Слово Просвіти, №09 за 2012 рік
Що ж тепер? Маємо ніби й не Дніпро із неповторним колись річищем, а важезне й небезпечне “намисто” з кількох рукотворних водосховищ, на дні яких опинилися давні козацькі села, родючі землі. Користі від цих велетенських калюж, укритих водоростями, майже ніякої, небезпека ж непередбачувана, зокрема від Київського водосховища, що ховає під своїми хвилями незліченну кількість радіоактивного мулу; сунеться той мул униз за течією, потрапляючи спершу в Дніпро, потім у Чорне море, зване колись Руським. Не випадково існує думка науковців щодо поетапного спуску водойм, аби повернути Дніпру первозданність, а затоплені землі — для сільськогосподарського використання. Утім, наслідки такого кардинального кроку передбачити надзвичайно складно, економічні збитки бачаться величезними вже сьогодні, а екологічний і соціальний ефект — у невідомому майбутньому. Тим часом наростатиме загроза національній безпеці. Так вважає Дмитро Рущак, керівник проекту ПРООН-ГЕФ екологічного оздоровлення Дніпра, вступним словом якого відкривається книга Володимира Гаптаря. Міжнародній спільноті також небайдужа доля Дніпра. Свідченням цього є і вже згаданий проект, у рамках якого реалізується стратегічна програма дій, покликаних зменшити забруднення Дніпра стійкими токсичними речовинами. Саме дій, а не тільки задокументованого схвалення вітчизняними міністерствами, причетними до проекту. У книзі, крім історичних екскурсів, чимало статистичних даних, археологічних, краєзнавчих, природоохоронних, медичних матеріалів, розмаїтих аналогій, висловлювань відомих людей, які автор уплітає в канву своїх роздумів, у загальну композицію видання. В. Гаптар звертається до сумління співвітчизників, особливо сподіваючись на молоде покоління. Чи існують нині загрози для Дніпра, для людей, які живуть на його берегах? — запитує у свого дідуся Максимко, один із героїв повісті. З народження міський мешканець, “дитя асфальту”, він щороку приїжджає до дідуся в село Старе, що неподалік столиці, відкриваючи там для себе нескінченні таємниці ріки й довколишньої природи, а через них — істини людського буття. Композиційно повість “Ріка любові і печалі” — у центрі книги, вона обрамлена публіцистичними пасажами та пізнавальними матеріалами про Дніпро й інші ріки світу, а також — свідченнями про те, чим загрожує людству забруднення води. По-синівському трепетно Володимир Гаптар творить дуже добру ауру книги про Дніпро. Образ Ріки в повісті постає перед читачем у багатьох іпостасях, у різних часових і просторових вимірах. Вона говорить до читача живим голосом хвиль, пташиними перегуками в її болотах, ділиться радощами, сподіваннями. Тільки почула б її людина. Вочевидь, не випадково автор “Ріки…” подає історію дідусевого роду, продовжувачем якого з хвилюванням починає усвідомлювати себе і його внук. Весь вік працював дід Галайда у рибальській артілі. Мав свою філософію буття, а найпотаємніші думки про життєві колізії довіряв щоденнику. Не тільки дух, а й тіло гартував, цілий рік у Дніпрі купався. Тож навіть у сімдесят п’ять не поступався нікому ні силою, ні рибальським умінням, а Дніпро знав як свою долоню. Складав навіть мапи місцеперебування затонулих козацьких човнів — чайок. І не один такий човен із його допомогою було піднято з Дніпрового дна й реставровано. Повість “Ріка тривоги і печалі”, окрім уже зазначеного, є письменницьким втіленням думки про те, що діди, батьки, сини — геніальна триєдність і порушувати її не дано нікому. Певно, щой сучасним товстосумам, котрі, споруджуючи свої палаци прямісінько на воді, чинять замах на Ріку. Не кращі й ті, хто, не замислюючись про наслідки, скидає стічні води, миючі засоби, од яких немає спасу Дніпру. Є поняття у філософії: “Повернення часів”. Якщо стисло, то суть його полягає в тому, що десь у цьому ж місці, скажімо, на березі Дніпра, далекий нащадок думатиме і почуватиме те саме, щой ти. Тож хотілося, аби те повернення часів до наших нащадків було повновартісним і щасливим. Якщо нам не чуже відчуття єдиної людської спільноти й дороге серцю замилування нескінченним плином Ріки. Щоб через віки справдилися біблійні рядки з Одкровення Івана Богослова, які автор обрав як епіграф до повісті:
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
