Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіті» — 145 · “Його діяльність була органічною складовою великої справи інтелігентів-патріотів”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Була це людина добра і чесна До 150-річчя від дня народження Тимотея Бордуляка

Слово Просвіти, №09 за 2013 рік

Лариса ГОРБОЛІС, доктор філологічних наук, м. Суми Діяльність Тимотея Гнатовича Бордуляка захоплює багатогранністю й гуманістичною спрямованістю. Народився майбутній письменник, греко-католицький священик, громадський діяч 2 лютого 1863 р. в селянській родині у с. Бордуляки (нині Бродівського району Львівської області), що розкинулося понад річкою Стир, поруч із мальовничими зеленими лугами та дрімучими сосновими лісами. Навколишня природа вплинула на формування засад духовного світу Тимотея, його поетичну вдачу. Початкову освіту Т. Бордуляк здобув у містечку Станіславчик. Після закінчення початкової школи він продовжив навчання в українській гімназії у Львові, де був одним із найкращих учнів, захоплювався вивченням мов: латинської, італійської, грецької, німецької, польської, російської та французької. Для покращання скрутного матеріального становища читав приватні лекції. Саме у цей період Т. Бордуляк знайомиться з творчістю Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Г. Гейне, Н. Ленау, Л. Х. Г. Гельті, а також робить перші поетичні спроби. 1884 р. Т. Бордуляк вступив на богословський факультет Львівського університету, де поза програмою удосконалював свої знання з мов і додатково вивчав арабську, староєврейську, сирійську та халдейську мови, опановував літературу з естетики, літературної критики, із захопленням відвідував лекції професора О. Огоновського. Успішне закінчення Львівського університету 1888 р. дало право Т. Бордулякові працювати священиком та учителем початкової школи. Одружившись, він від’їздить на роботу дос. Утіховичі на Перемишлянщині, потім працює у с. Голгоча на Підгаєччині, мешкає з сім’єю у сусідньому селі Заставці, де часу для творчості стає більше. На щастя, доля дарує зустрічі з людьми, які підтримують його бажання працювати на ниві літератури. Окрилений підтримкою наставника Д. Гладиловича і першою публікацією в журналі “Зоря”, Т. Бордуляк пише оповідання “Дай, Боже, здоровля корові!”, “Мати”. Протягом 1890—1898 рр. митець у різних галицьких виданнях друкує (спочатку під псевдонімом Т. Бондаришин, Б-н Т., а потім Т. Ветлина) низку оповідань і новел: “Діти”, “Дід Макар”, “Сабета Себі”, “Рішучий крок”, “Дядько Федюсь”, “Ось куди ми підемо, небого”, “Бідний жидок Ратиця”, “Самітна нивка”, “Страшний сон” тощо. 1899 р. у серії “Бібліотека найзнаменитіших повістей” (літературний додаток “Діла”) вийшла його збірка з промовистою назвою “Ближні”. На його прозу схвально відгукується критика. Навесні 1893 р. він переїздить до села Городище Тернопільського повіту. Бере активну участь у суспільному житті, захищає селян перед місцевою владою, судами; виступає проти спольщення українців, дбає про поширення освіти; 1900 р. організовує дві однокласні школи з українською мовою навчання в Городищі й Носівці; у Носівці закладає читальню, громадську комору; як член “Просвіти” постійно допомагає її діяльності. Він, як і кожен український митець-патріот, скористаємось думкою Л. Костенко про місію українського письменника, “насамперед мусив бути просвітителем. Причому це просвітительство особливого типу, ближче до просвітянства — він (письменник. — Л. Г.) мав не тільки світові пояснювати свій народ, він часом повинен пояснювати народові самого себе”. Городищенський період був найбільш плідним у творчості Т. Бордуляка. Він налагоджує зв’язки з літературними колами Східної і Західної України — з письменниками, літературознавцями, видавцями: І. Франком, О. Маковеєм, Д. Гладиловичем, І. Белеєм, М. Коцюбинським, Г. Величком, В. Стефаником, А. Чайковським, Б. Лепким, В. Щуратом, І. Кревецьким, І. Блажкевич, В. Радзикевичем, О. Назаруком та ін. Слушні поради і настанови колег та друзів, безперечно, сприяли вдосконаленню майстерності Т. Бордуляка. Показовими з цього погляду є листи письменника до О. Маковея, у яких зауважує: “Критикуйте якомога найгострійше, бо я якраз хочу знати, що властиво я є, що можу і т. д., а до Вас якраз я маю велике довіріє”. Т. Бордуляк своїми творами, що за сприяння друзів та однодумців були перекладені іноземними мовами, відкривав український народ усьому світові. За свідченням редактора журналу “Дукля” (Пряшів) М. Ілюка, 1904 р. у журналі “Narodna politi- ka” в перекладі О. Ветті було опубліковано новелу “Для хорого Федя” (“Pro nemocneho Fedu”, 1912 р. в журналі “Lidove noviny” — оповідання “Дай, Боже, здоровля корові!” (“Zachovej nam, Pane, kravicky zdravou!”), а 1921 р. в журналі “Hlasy republiky” в перекладі В. Весела — новелу “Самітна нивка” (“Osamocene polic- ko”). Згодом 1958 р. у московському видавництві “Художественная литература” в перекладі І. Дейча та І. Дорби з післясловом В. Півторадні вийшла збірка “Тимофей Бордуляк. Рассказы”. Т. Бордуляк наполегливо працював творчо, не забуваючи і про обов’язки священика, громадські справи, у яких бере активну участь попри фінансові труднощі, що дошкуляли родині. Дбаючи про парафіян, він завжди пам’ятав про сім’ю: був чуйним, добрим, уважним, ніжним у ставленні до членів родини, кожному з дітей (а їх було четверо — Тит, Наталя, Віктор, Марія) прагнув дати належну освіту. У сім’ї панували злагода і взаєморозуміння. На той час кожна парафія мала “церковну землю” — основний засіб для життєдіяльності духовної особи та її родини, своєрідна нагорода за священицьку діяльність. Т. Бордуляк не цурався роботи на полі, біля худоби. Увечері, після сповненого фізичною працею дня, зусилля Т. Бордуляка творчо працювати стають марними. Про такі дні митець писав у листі до О. Маковея від 2 серпня 1898 р.: “Тепер, як знаєте, жнива, чоловік ганяє цілими днями по полях, а поля в мене порозкидані… Робота горить, там жнуть і косять, тут звозять снопи, причім чоловік (писатель) мусить сам робити руками і вилами, так що аж міхурі на руках набігають, а коли вечором візьме за перо, то рука дрожить, а голова клониться до сну”. Уся душпастирська діяльність Т. Бордуляка була спрямована на допомогу ближнім, дотримання релігійних звичаїв і традицій серед простолюду, піднесення духовної культури парафіян. У розмовах із селянами він уміло поєднував щирість і відвертість із вимогливістю та дидактизмом. Робота допомагала письменникові глибше пізнати життя народу, його проблеми, відшукати нові образи для своїх творів і констатувати: “Позаяк життя селянське найлучче знаю, бо і сам походжу з селянського стану і в ньому обертаюся, тож і понайбільше беру теми з життя селянського”. Т. Бордуляк глибоко переживав свою заблокованість: “Я все був ограничений на себе самого, ні з ким не міг поділитись гадками, нікого питати о раду, бо на селі єсть багато прехороших людей, але фахових літератів таки нема”. Слова нашої сучасниці Ліни Костенко влучно характеризують подвижницьку працю кожного патріота-митця: “Український письменник, приходячи в літературу, спершу й не знає, в зону якої біди він вступив. Потім приходить здогад і протест: такого не може бути! А потім спокійне усвідомлення: так є. Але мушу працювати. Це доля мого народу, а отже, і моя доля”. Т. Бордуляк обрав оптимальний напрямок роботи — пропагувати Боже слово, писати твори, спрямовані на вироблення моральних засад співжиття, формування етики, культури мислення й життя українців. Його діяльність була органічною складовою великої справи інтелігентів-патріотів. Рукописні джерела родинного архіву Т. Бордуляка дають підстави висновувати, що до душпастирської служби отець Тимотей ставився дуже ретельно: кожну недільну чи святочну проповідь готував ґрунтовно, писав детальні тези, добирав численні приклади з історії побуту, пояснював Святе Письмо. Частина проповідей нині зберігається у родинному архіві онука письменника — Тимофія Вікторовича Бордуляка в Дрогобичі. Темами проповідей о. Т. Бордуляка для мешканців сіл Городище, Ходачків Великий на Тернопільщині, де жив і працював, зазвичай були роздуми про духовне удосконалення особистості. Кожна людина, підкреслював він, має постійно дбати про свій душевний стан і духовний розвиток. У доступній формі, зрозумілою мовою, ілюструючи прикладами з Біблії, життя святих і земних людей, Т. Бордуляк виховував у парафіян моральні чесноти. Активна праця Т. Бордуляка на ниві українства: виголошення проповідей рідною мовою, заснування шкіл з українською мовою навчання, значна просвітницька робота, — відповідає основним напрямкам діяльності його сучасників, очільників культурномистецького руху, письменників, священиків. Проза Т. Бордуляка, яка публікувалася на сторінках галицької періодики та побачила світ окремим виданням (1899), зацікавлювала громадськість, приваблювала читачів нескладними сюжетами і, що важливо, актуальністю порушених проблем та концептуальними, вихопленими з життя, образами. Твори викликали інтерес і в середовищі колег по перу та критиків. Так, скажімо, висловлювала бажання мати “хоч одне оповідання Бордуляка” Леся Українка у листі до М. Павлика, залучав твори до поточних оглядів галицької художньої продукції Микола Євшан, як важливу складову українського літературного процесу розглядав прозу Т. Бордуляка в академічному виданні “Історія українського письменства” С. Єфремов, запрошував узяти участь в альманасі “З потоку життя” М. Коцюбинський. Переїхавши 1905 р. до села Ходачків Великий, де виконував обов’язки священика, він активно продовжував літературну та громадську діяльність, приділяючи особливу увагу читальням, позичковим касам, громадським кооперативам і школам, працював у раді “Просвіти”, обирався головою і членом управи, був відповідальним за контрольну комісію. За бездоганну довголітню душпастирську діяльність і виконання посадових обов’язків на початку 20-х років ХХ ст. Львівська Архієпархія нагородила Т. Бордуляка крилошанською відзнакою, а через десять років він був призначений почесним радником Митрополичої Консисторії з правом носіння фіолетового ковпака і червоного пояса. Благочинністю, словом і конкретним прикладом він формував свідомість українців, виховував повагу до ближнього, традицій предків, підтримував усталені упродовж століть норми загальнолюдської моралі й етики, що викликало прихильність і повагу односельців. Це засвідчує, наприклад, В. Зорій із Великого Ходачкова: “Була це людина добра і чесна. Всі його дуже поважали: і українці, і поляки, яких у нашому селі було тоді найбільше. Радо помагав бідним і порадами, і матеріально”. Горем, тривогою, гулом гармат, пожежами, розрухою, стражданнями поранених і плачем матерів увірвалася в життя Т. Бордуляка та його земляків Перша світова війна. У роки війни знищили рукописи, цінні речі, бібліотеку, листи, зокрема й від І. Франка, О. Маковея, М. Коцюбинського та ін. Свої переживання, враження, біль і тривогу, що ними в роки лихоліття переповнювалися душа і серце, Т. Бордуляк вкладає у твори: протягом 1916—1936 рр. були створені оповідання “Татаре”, “Варочка”, “Громадський писар з Прунькова”, “Обжинки”, “Батюшка Спирідіон” тощо. У цей час Т. Бордуляк працює над перекладами “Слова о полку Ігоревім”, а також “Електри” Софокла, “Змови Катіліни” Саллюстія Кріспа, “Божественної комедії” Данте. Митець болісно переживав польську пацифікацію в Галичині наприкінці 1920-х—на початку 30-х рр. Не меншим болем відгукнувся у серці Т. Бордуляка голодомор 1932—1933 рр. у підсовєтській Україні. У цей часо. Тимотей разом із українською громадською діячкою й письменницею І. Блажкевич організовував збір зерна на допомогу голодуючим. Але більшовицька влада в особі консула СРСР у Львові відмовляється від цієї допомоги, мовляв, в Україні немає голоду, а навіть навпаки, пшеницю з України продають за кордон. Упродовж усього життя Т. Бордуляк багато працював, прагнув удосконалюватися, перебував у постійному творчому пошуку. Письменник не допускав поверховості, необробленості характерів та ідей. У художньому творі, на його переконання, все має бути вивіреним, глибоким, художньо обґрунтованим. На жаль, багато задуманого здійснити не вдалося… Свій земний шлях Т. Бордуляк завершив 16 жовтня 1936 р. у селі Ходачків Великий, де і похований на місцевому цвинтарі. Вдячні земляки вшанували пам’ять письменника: на кошти мешканців Ходачкова Великого 1991 р. урочисто відкрито пам’ятник Т. Бордулякові. 2000 р. у селі Утіховичі з ініціативи голови спілки інтелігенції Перемишлянщини І. Путили, районного Народного Дому “Просвіта” і районної бібліотеки відкрито меморіальну таблицю на церкві, де він служив. Твори письменника видавалися окремими книжками 28 разів, а також у збірниках. Останні з видань — “Вибрані оповідання”(1953), “Твори” (1958), “Твори” (1988) і “Невідомі твори” (2010). Життя Т. Бордуляка — яскравий приклад чесної праці українського патріота, письменника, священика в ім’я народу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин