Читацьке віче 15 “Я пишаюся тим, що українець і живу сьогодні у вільній і незалежній Україні”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
«Пишаюся тим, що просвітянин»
Слово Просвіти, №09 за 2013 рік
Усім смертям наперекір! Леонід МУДРИК, с. Плоска Дубенського р-ну Рівненської обл.
половини нашого села. Така доля спіткала й найближчих родичів по лінії батька і матері. Ми — вижили. На Донбасі народилися дві мої сестри: одна 1930-го, друга в кінці 1939 року. Перед самою війною я закінчив сім класів неповної середньої школи. На початку війни батька мобілізували в діючу армію, а ми залишилися на чужині. У жовтні чи листопаді наше місто захопили німецькі війська. Скрізь був голод, і з настанням зими люди почали повертатися у свої колишні домівки, рятуючись від неминучої смерті. Ми також вирішили йти у своє рідне село, сподіваючись на допомогу Всевишнього. Мати пришила до мішка дві лямки і я, надіваючи їх, ніс у мішку свою маленьку сестру. Вийшли з Костянтинівки 17 березня 1942 року. Спочатку йшли дорогами Донбасу, а потім шляхами Дніпропетровської, Полтавської і Київської областей. У рідне село повернулися 30 квітня 1942 року. Мені тоді було 16 років. На початку березня 1944 року призвали у Червону армію, і в складі 33-го полку у кривавому вирі війни я пройшов фронтовими дорогами Правобережної і Західної України, Польщі та Німеччини. Війна закінчилася для мене визволенням Праги, столиці Чехословаччини, 9 травня 1945 року. Після війни ще шість років служив у Совєтській армії. Демобілізований на початку січня 1951 року. Коли Олег Ткаченко пишається тим, що він просвітянин, то я пишаюся тим, що українець і живу сьогодні у вільній і незалежній Україні.
Я ваша постійна читачка. Ось тримаю чергове число тижневика від 7—13 лютого 2013 р. Не називатиму всі статті, але про одну з них таки напишу, а саме “Безкарність спотворення прізвищ”, бо у мене теж були подібні інциденти… Спочатку 1968 року, коли народилася донька, чоловік пішов брати “Свідоцтво про народження”, а йому кажуть, що імені “Олена” в СРСР немає, а є ім’я Єлена. Він доводив, але безрезультатно. Нашу доньку зареєстрували Єленою, та для нас вона “Оленка”. Для знайомих — Альона, а на роботі її називають Єлена Валентинівна. Мого батька звали Ілля, тож я Валентина Іллівна, але реєструють мене чомусь “Ільінічна”… Що з цим робити? Не знаю. Мані, прозові та публіцистичні твори останніх років М. Сингаївський удостоєний літературних премій “Гілка Золотого каштана” та літературної премії ім. В. Юхимовича. За межами України ім’я Миколи Сингаївського широко відоме, як ім’я перекладача європейського рівня. Письменник плідно працював у царині перекладів із болгарської, польської, французької та новогрецької мов, якими досконало володів. За подвижницьку перекладацьку працю з болгарської його нагороджено Золотим Знаком Спілки письменників Болгарії та Спілки перекладачів Болгарії. Твори Миколи Сингаївського перекладалися англійською, румунською, угорською, чеською, польською, іспанською, французькою, новогрецькою, німецькою та мовами народів колишнього СРСР. Вічна пам’ять про світлу, доброзичливу й чесну людину, невтомного трудівника, видатного майстра слова залишиться у серцях багатьох друзів і колег, численних шанувальників творчості Миколи Сингаївського.
Назва до листа — маленький плагіат із Вашого часопису (ч. 50 за 2012 р.). Я захоплю юся подвигом Олега Ткаченка. Потрібно, щоб якомога більше людей почули його заклик “Донбас — це Україна”. Переконаний, що п. Ткаченку не доведеться іти наступного разу одному. Краще, коли він успішно відродить забуте гасло: “Нас багато, нас не подолати” і збере однодумців. Я пишаюся, що є членом “Просвіти” від початку її відновлення в Дрогобичі, тобто від 15 січня 1989 р. Перечитую на пожовклих сторінках “Галицької зорі” назви своїх тодішніх заміток: “Слово рідне, мова рідна”, “І вібуть, справді варто ввести законом України якусь відповідальність за перекручування прізвищ українців. Підтримую пропозицію В. Захарченка, висловлену в статті “Мова рідної землі”. Нам давно пора — “від старого до малого”, по всій Україні перейти на державну українську мову й не давати приводу для нав’язування нам мови сусідньої держави. На жаль, майже в усіх державних установах панує російська мова, хоча чиновники добре знають, вільно володіють українською державною.
ра нас спасе”, “Бальзам народної педагогіки прикладемо до ран нашої бездуховності”, “Найвища педагогіка — дати дітям Бога”. Тобто жив у світі власних ілюзій, які підживлювалися тодішнім станом суспільства. Тепер ілюзії розвіялися. Загроза втрати незалежності, дарованої Богом, стала настільки реальною, що не побачити її не можна. Маємо згуртуватися навколо імені Тараса. Хай “Просвіта” б’є на сполох, сконцентрувавши всі сили, всю волю, всю енергію нації навколо цього святого імені: “Бог не буде робити за нас того, що можемо зробити ми”. Донести “Слово Просвіти” до найширших верств населення! Завдання не просте, але: “Коли з нами Бог, то хто проти нас?” (Біблія).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
