Шевченкіана · “Один у другого питаєм, Нащо нас мати привела? Чи для добра? чи то для зла?” · с. 7сторінка оригіналу ↗
Як золото з вогню
Слово Просвіти, №09 за 2014 рік
Шевченкове слово спонукало до самоідентифікації не одне по3 коління українців. У його лоні виростали патріотичні постаті, які ба3 гато зробили задля самоусвідомлення нації. У часи заборон і гонінь на українське слово Кобзар повсякчас нагадував нам про наше ук3 раїнське покликання. Про це інтерв’ю з кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української літератури Ніжинського дер3 жуніверситету імені Миколи Гоголя Оленою МОЦІЯКОЮ.
О. Моціяка: З найдавніших спогадів виринає таке: коли мені було десь три-чотири роки, ми з мамою пішли до річки, а там плавали каченята з качкою. І мама, замилувано дивлячись на них, процитувала: А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тоді я й дізналася, що ці рядки написав Тарас Шевченко. У душі до цього часу залишилися світлі відчуття: і від сонячного ранку, і від цих поетичних рядків, у яких стільки зрідненості з природою, котру в дитинстві сприймаєш особливо, у казково-фантастичному ореолі. Звичайно, мої враження від творчості Шевченка розширювались і поглиблювались у міру мого дорослішання. Шкільні роки припали на радянські часи, коли утверджувався культ Шевченка революціонера-демократа, атеїста й борця проти панів. Однак учителі, з якими мені дуже пощастило, відкривали моїм однокласникам й іншого Шевченка — патріота, людину, яка зневажала національне відступництво, лицемірство, моральний конформізм. Моїми вчителями були Євдокія Володимирівна Колесник та Віра Олександрівна Ткачук. Професійне, наукове вивчення Шевченка пов’язане з інститутом, а потім аспірантурою. Кандидатська дисертація присвячена українській романтичній поезії, зокрема романтичному стилю Т. Шевченка. Це була досить смілива тема, яку запропонував мій науковий керівник, відомий науковець Михайло Трохимович Яценко. Адже радянське літературознавство з його реалізмоцентричністю досить упереджено ставилося до здобутків романтизму. У творчості Т. Шевченка романтизм тоді трактувався як явище перехідне, тимчасове, учнівське, властиве лише його ранній поезії. Наприклад, монографію П. Приходька про романтизм Т. Шевченка вилучили з широкого наукового обігу. Художні досягнення Шевченка дослідники вбачали у розвитку критичного реалізму. Однак по-справжньому об’єктивне вивчення феномену Шевченка стало можливим лише в часи перебудови, коли подолали “диктатуру” марксистсько-ленінської методології. Різноманітні методології, відсутність ідеологічного тиску сприяють пізнанню таких граней постаті Шевченка, які раніше були неможливими. Це, наприклад, історіософія Шевченка, його національна ідея, релігійні погляди, міфологізм мислення, феміністичні інтенції, проблема помсти, інтимне життя поета, його творчість у контексті світового романтизму тощо. Невипадково одні з перших монографій цього часу мали промовисті назви: “Незбагнений апостол” (В. Яременко), “Шевченко непрочитаний” (Є. Сверстюк). Великий інтерес сьогодні викликають також праці Ю. Барабаша, Д. Наливайка, І. Дзюби, О. Забужко, Є. Нахліка, І. Мойсеїва, Л. Генералюк, О. Бороня, Л. Ушкалова. Крім того, до читача прийшли і дослідження ХІХ—поч. ХХ (М. Чалий, О. Кониський, П. Филипович, Ст. Балей), шевченкознавчі праці представників української діаспори (Ю. Бойко, П. Зайцев, Ом. Пріцак, Ю. Луцький, П. Одарченко, Л. Плющ, Є. Маланюк, В. Барка, І. Фізер, Г. Грабович та ін.), українського шістдесятництва (М. Коцюбинська, Є. Сверстюк, І. Дзюба). Сучасна наука використовує філософський підхід до осмислення феномену Шевченка як цілісної особистості, особливо велику увагу звертає на дослідження поетики, стилю його творів. Велике досягнення сучасної науки — вихід у 2001—2007 роках семи томів праць Т. Шевченка (1-6 — літературні твори, 7 — малярські) із запланованого 12- титомника, перших томів 6-титомної Шевченківської енциклопедії. — Ви нагадали мені часи студентства наприкінці 70-х років у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, коли нам забороняли проходити повз його пам’ятник навпроти головного корпусу щорічно 22 травня. А за читання “не тих віршів” відраховували з вишу. Все це лише підсилювало інтерес до Кобзаревої творчості. У його “Щоденнику” мене вразило тоді зізнання про те, що дурна муштра на засланні такі не зробила з нього солдата. Що врятувало від моральної деградації творчу особистість, у якої відібрали можливість мистецької реалізації? І я знайшла відповідь у листі Шевченка до А. І. Толстої з Новопетровського укріплення 9 січня 1857 року. “Теперь и только теперь я вполне уверовал в слово: “Любя наказую вы”. Теперь только молюся я и благодарю его за бесконечную любовь ко мне, за ниспосланное испытание. Оно очистило, исцелило мое бедное больное серце. Оно отвело призму от глаз моих, сквозь которую я смотрел на людей и на самого себя. Оно научило меня, как любить врагов и ненавидящих нас. А этому не научит никакая школа, кроме тяжкой школы испытания и продолжительной беседы с самим собою. Я теперь чувствую себя если не совершенным, то, по крайней мере, безукоризненным христианином. Как золото из огня, как младенец из купели, я выхожу теперь из мрачного чистилища, чтобы начать новый благороднейший путь жизни”. — Недарма ж Іван Франко влучно назвав Тараса Шевченка “володарем у царстві духа”. Це унікальний поет-лірик у світовій літературі. Важко перерахувати різноманіття поетичних рефлексій Шевченка. Тож залежно від настрою, життєвої ситуації лягають на душу різні твори поета, вони заворожують чистотою і щирістю почуття, у них нема фальші, “зерна неправди за собою”. Щодо переконань, думок — Шевченкових “скрижалей”, на основі яких хочеться будувати власне життя, то це насамперед свобода і гідність особистості та нації, соціальна рівність людей, глибинний патріотизм, готовність не тільки словами, а й діями доводити його. Це відповідальність за високе звання людини, неприпустимість осквернення образу Божого, любов до ближнього, прагнення творити добро, щирість, непідкупність, нескореність, “сердечне” ставлення до світу, вміння дивуватися його красі, закоханість в українське слово, фольклор, віра в обов’язкову перемогу добра та справедливості, духовного воскресіння України та людства. — У спілкуванні з деякими людьми часто помічаю, що вони сприймають творчість Шевченка через заідеологізований більшовицький міф, нав’язаний їм ще в шкільні чи студентські роки. І ця закостеніла традиція триває і в сучасній школі… — На щастя, протягом останніх п’яти років я відчуваю, що студенти відходять від стереотипного, радянського сприйняття Шевченка як лише нещадного борця проти панів. Уже ніхто не трактує образ зорі у вірші “Сонце заходить, гори чорніють…” як зорі революції. Звичайно, і сьогодні студенти легше сприймають біографію, тему жіночої долі в поезії Т. Шевченка і більш складно — світогляд, історіософію, символіку, іронію й самоіронію поета. “Інтелектуальний вибух” у сучасному шевченкознавстві, поява низки цікавих наукових досліджень дає можливість сумлінному студенту наблизитися до розгадки феномену Шевченка, побачити його “стереоскопічно”, без нав’язливої абсолютизації
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
