“І мене в сем’ї великій, В сем’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом”. · 8 Шевченкіана · с. 8сторінка оригіналу ↗
«...Сонячною смугою через століття»
Слово Просвіти, №09 за 2014 рік
Олена ЛОГІНОВА, молодший науковий співробітник меморіального музею В. Івасюка
“Любили на Кіцманщині Шевченка. Та любов проникала в людські серця ще в колисці, непомітно, так, як прилітають ластівки з вирію чи розпускаються пуп’янки троянд. Вона була потрібна трударям, як скибка хліба і горнятко води, бо вогненне слово народного генія пробуджувало в грудях те, щой весняне сонце — надію на краще життя. В пориві цієї любові люди розповідали, ніби Тарас сходить казковим велетнем з Чернечої гори, заглядаючи в кожну закурену хатину, й промовляє: …вставайте, // Кайдани порвіте // І вражою злою кров’ю // волю окропіте //, — так міркував відомий український письменник Михайло Григорович Івасюк у статті “На оновленій землі” (“Радянська Буковина”, 9 березня 1964 року). А в своєму щоденнику від 1958 року Михайло Григорович зробив такий запис: “Я люблю Шевченка, якби Шевченко був живий, я б топив йому печі, чистив черевики і щодня ставив на стіл у вазі квіти, щоб він тільки писав свої вірші”. Оцю любов до творчості Генія українського народу батько письменника передав своїм нащадкам: дітям, онукам, правнукам, праправнукам. У Каневі, на могилі Кобзаря були всі діти Івасюків. Оксана Михайлівна Івасюк (донька письменника) згадує, що виховання у родині було потужним, батько вважав, що діти повинні бувати на могилі Кобзаря. Михайло Григорович навіть друкував на друкарській машинці свої історичні романи на Чернечій горі, під час традиційних літніх відвідин місця вічного спочинку Генія. 1977- го Володя з мамою Софією Іванівною подорожували Дніпром і зупинилися в Каневі, неподалік музею Тараса Шевченка, цілий тиждень милувалися Шевченківськими місцями. Були гірко розчаровані, коли побачили занедбану святиню. У документальній повісті “Монолог перед обличчям сина” М. Г. Івасюк пише: “Володя говорив матері з обуренням: “Мені доводилося читати чимало книг великих поетів світу, але серед них я не зустрічав такого трагічного, бентежливого бунтівника, протестанта, як Тарас Шевченко. На тлі світової культури він — унікальний, неперевершений геній. Він — поет кожного окремого українця і водночас всього українського народу з його красою, боротьбою і трагедіями. Справжній вождь, великий законодавець у царині національного духу. Він розбудив Україну, наділяючи її почуттям національної гідності та даючи їй перспективу і силу для боротьби. А ми? Кричимо, що найпрогресивніші в світі, а села, пов’язані з іменем Шевченка, в такому вигляді, що на них важко дивитися. Ні, ми не вміємо шанувати своє сумління”. Справді, мало хто в світовій історії самовіддано та пристрасно захищав людину і в людині все людяне, як це робив Шевченко. Мабуть, тому і Володимир Івасюк також став на захист пам’яті великого Кобзаря. Адже за словами Олександра Довженка: “Митець думає не лише розумом, а й серцем”. А Володимир Михайлович справжній митець, композитор зі світовим іменем. Шкода, що таку високу нагороду за свій талант — Державну премію України ім. Т. Г. Шевченка він отримав посмертно 1994 року. До 19-ї річниці від дня смерті письменника М. Г. Івасюка у меморіальному музеї відкрито виставку “Тарасе, кожне слово, що хочу я промовити до тебе, у грудях б’ється, неначе пташка у вікні”, де представлені книги, які купував, читав, вивчав, досліджував Михайло Івасюк: видання творів Тараса Шевченка 1890 року, забороненого в Росії, виданого в Женеві, журнал “Українська ластівка” (1934 р.), поема “Катерина” (1935 р.) та інші, поштові листівки, вишитий портрет Т. Г. Шевченка, ймовірно роботи Дмитра Пожоджука, ювілейні подарункові видання Т. Г. Шевченка, статті, фотографії. Дотичною також є виставка раритетних видань Т. Г. Шевченка із приватної книгозбірні голови товариства “Український Народний Дім у Чернівцях” Володимира Старика, де кожен гість музею зможе побачити і прижиттєві видання творів Кобзаря. Отож запрошуємо всіх охочих відвідати Чернівецький меморіальний музей В. Івасюка, доторкнутися до живого світла творів нашого Генія, щоб ще раз пізнати їхню надзвичайну міць, глибину та актуальність. Адже слово Шевченка буде животворним і актуальним навіть через кілька століть, так як писав М. Г. Івасюку вірші “Слід”: “Від Шевченка пролягаю сонячною смугою через століття”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
