Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Землякам з Успенки варто по-справжньому оцінити таки “вагомий” внесок І. К. Білодіда”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Слова-синоніми, або Дещо про полову ІІссттооррііяя ннее ббеезз ммоорраалліі іі ггуууммоорруу

Слово Просвіти, №09 за 2017 рік

ку, вступила в дискусію стара жінка у яскравій хустці: — А що ви від них хочете? Вони ж алігатори... Останнє слово потонуло у вибухові сміху, що переріс у справжній регіт. Коли регіт стих, дискусія продовжилась. Діапазон її вимірювався такими параметрами: від “справиться, бо розумний” до “не справиться, бо дбатиме лише про власну кишеню”. З наближенням зупинки дискусія притлумилася, і значна частина пасажирів рушила до виходу. Мій погляд вихопив з натовпу високого, стрункого чоловіка років сорока, у модній нині плетеній шапочці. На його губах блукала іронічна усмішка і взагалі його обличчя мало такий вигляд, ніби він знає те, чого не знають присутні. “То скажи те, що знаєш”, — подумав я. І, знаєте, він ніби почувши моє побажання, сказав: — Біда в тому, любі мої, що ми не українці, а половці. Втім, це слова-синоніми... — Що означає половці? — не втримався я. У цей момент тролейбус зупинився, чоловік попрямував до виходу і на ходу кинув мені: — Чому половці? А ви подумайте... Сказав і побіг, накульгуючи, своєю дорогою, залишивши мені загадку. Про неї, цю загадку, я розповів своїм колегам. Вони висловлювали різні думки, але згоди ми так і не дійшли. Сперечались би довго, якби не зайшов бос. Як завжди, чемно привітався, виставив нам завдання і побажав успіхів у його здійсненні. Коли він вийшов, усі накинулись на свої комп’ютери, аби виконати наказ боса. Я ж не втримався і набрав слово, яке не давало мені спокою. Висвітилася інформація про те, що половці — це тюркомовний народ, який вів кочовий спосіб життя в ХI—XIII століттях, зокрема й на території нинішньої України. Це нічого не додало до моїх знань, я це знав і раніше. Допоміг вирішити мою загадку черговий похід на ринок. Проходячи повз торгові ряди, зупинився біля однієї жінки, у якої, на мій погляд, була добра картопля. Вона якраз закінчувала розмову зі своїм покупцем. Я почув лише як вона сказала: — То все слова, язиком ми навчились молоти, а от до діла неу всіх руки стоять. А слова без діла — то полова. Покупець на це махнув рукою та й пішов собі. А мені наче блискавкою сяйнуло: багато говоримо, а ті слова, як полова, ні до чого не спонукають, тож у нас, що багато розбазікують, в голові “полова” (беру це слово в лапки, бо зрозумів, що йдеться про полову в первісному значенні, а в переносному). Отже, як визначив той дотепник у тролейбусі, ми — “половці”, бо в головах у нас “полова”. Спитаєте, а який же вихід із цієї пікантної ситуації? Скажу, як розумію: гострити розум, учитися аналізувати події, явища, персоналії — і перти плуга. Інакше може статися так, що наші нащадки прочитають в інтернаті чив енциклопедіях про нас страшні слова: українці — давній слов’янський народ із великою історією і культурою, який жив на території нинішньої... Та, тьху, тьху, хай Бог милує. Аби цього не

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин