6 “Він жив для того, щоб жив український народ”. Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗
Пропагуємо національні цінності
Слово Просвіти, №09 за 2017 рік
Олег ПУСТОВГАР, член Правління Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Полтавське обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” передало воїнам російсько-української війни книжку, присвячену Івану Франку Полтавські просвітяни передали воїнам східного фронту та учням полтавських шкіл нове видання Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” із серії “Просвітницька книгозбірня”, присвячене знаменній даті, яку відзначали торік — 160-річчю з дня народження Івана Франка. Також видання стало подарунком для учасників “Ігор Героїв” — спортивних змагань із кросфіту “Сила нації”. Цей всеукраїнський спортивний турнір у Полтаві за участю важкопоранених під час бойових дій військових, яким ампутували ноги чи руки, або вони змушені пересуватися в інвалідному візку. Епіграфом до видання стали слова Івана Франка “Не пора, не пора москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, нам пора для України жить. Не пора, не пора, не пора в рідну хату вносити роздор! Хай пропаде незгоди проклята мара! Під Украйни єднаймось прапор!”. Упорядкував видання та написав передмову до неї депутат ВР попередніх скликань, дисидент-шістдесятник, голова Полтавського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Микола Кульчинський. “Публікуючи “Сойчине крило”, хочу, щоб передусім молодь побачила Івана Франка не тільки революціонером, видатним поетом, яскравим публіцистом, науковцем, великим трудівником на українській ниві, Каменярем, яким він, безперечно, був, але ще й блискучим прозаїком, який міг глибоко заглянути у людську душу й побачене донести людям. Видання призначене для молоді і його мета — свідчити сучасному поколінню колосальне багатство української літератури. Опанувати все це багатство, засвоїти його ідейне, емоційне, естетичне, філософсько-культурне наповнення таким чином, щоб воно стало невід’ємною складо-
Анатолій КОВАЛЬЧУК
На початку лютого ц. р., як ів попередні 10 років, представники громадських організацій (передусім СОУ, ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, об’єднання українських козаків, ветеранів, учасників АТО, волонтерів) вшанували пам’ять Героїв Трубежа. Так ми називаємо тих понад три сотні козаків-мешканців Лівобережної Київщини, які на початку лютого 1919 р. добровільно вступили у кривавий бій проти московсько-більшовицької банди на берегах р. Трубіж (неподалік с. Коржі Баришівського р-ну Київської обл.). Ціною своїх життів вони на дві доби зупинили наступ ворога на Київ. Завдяки цьому Директорія змогла евакуювати свої установи зі столиці. Провалився намір ворога раптово захопити Київ, заарештувати і знищити українську владу. Зазнали краху плани кремлівських агресорів проголосити на цілий світ, що український народ, піддавшись брехливій більшовицькій пропаганської письменниці Оксани Забужко, та новели редактора всеукраїнського культорологічного тижневика “Слово Просвіти” Любові Голоти. Подано твори 23-х письменників і публіцистів — лише дещиця з того огрому української літератури, що створений для нас кращими синами й доньками нашого народу. Серед авторів, окрім Івана Франка — оповідання та новели Степана Васильченка, Михайла Коцюбинського, Олекси Різниківа, Богдана Лепкого, Василя Стефаника, Євгена Гуцала, Бориса Антоненка-Давидовича, Людмили Старицької-Черняхівської, Миколи Хвильового, Богдана Жолдака, Юрія Косача, Миколи Хвильового. Публіцистика представлена актуальним дотепер есеєм Івана Багряного “Чому я не хочу вертатись до СРСР” і не менш актуальними виступами В’ячеслава Чорновола і Євгена Сверстюка на Міжнародному конгресі політв’язнів комуністичних режимів, що відбувся 1993 року в Києві. “Ми зібрали ці твори в одну книжечку, щоб вони гідністю письменницькою, національною і людською дорівнювали величі Івана Франка”, — підсумував Микола Кульчинський на презентації книжки.
вою світогляду сучасної української молоді — є надметою збірника “Сойчине крило”, — зазначив у передмові очільник просвітян Полтавщини. “Наше товариство зробило свій скромний внесок у відзначення ювілею Франка, видавши цю книжку і назвавши її “Сойчине крило” за однойменною новелою Івана Франка. У збірці подані фотографії письменника, цитати про нього. Якщо Шевченко — це явище українського почуття, то Франко — явище українського інтелекту. Велич його в тому, що він переборов свій час, себе, надзвичайно тяжкі обставини свого життя, ідеї того часу”, — розповів полтавським журналістам Микола Кульчинський. “Сойчине крило” вмістило твори українських письменників і громадсько-політичних діячів. Віддаючи шану Івану Франкові, починається збірник уривком із його поеми “Великі роковини”. Полтавщина літературна репрезентована прекрасною прозою Григора Тютюнника та фантастичним оповіданням “Король Маган” авторства першого голови Полтавського міського товариства “Просвіта” (1917 рік) Грицька Коваленка. Вміщено також оповідання “Дівчатка” нашої сучасниці, відомої україн-
Микола Кульчинський презентує нову книгу
Полтавці вшанували пам’ять дисидента Олекси Тихого “Олекса Тихий — дисидент і справжній донецький українець”. Таку назву мав громадський вечір пам’яті, що його влаштували працівники Полтавської обласної універсальної бібліотеки ім. І. Котляревського з нагоди 90-річчя з дня народження Олекси (Олексія) Тихого — видатного борця за незалежність України та її національну ідентичність, знаного мовознавця, одного із засновників Української Гельсінської Групи, правозахисника, політв’язня комуністичного режиму, поета, педагога. На захід завітали активісти Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” та НСПУ, учні полтавських шкіл, студенти. Почесні гості вечора розповіли історію життя Олекси Тихого та нагадали про нинішній подвиг борців за незалежність — воїнів російсько-української війни, що полягли за Україну на Донбасі. Народився Олекса Тихий 1927 року на Донеччині, помер 1984-го в російській Пермі. Він віддав життя за українське слово. Через свої переконання політичний інакодумець провів майже 17 років за ґратами. У в’язниці Олекса Тихий все одно збирав і переправляв на волю матеріали для самвидаву. “Я уродженець і мешканець Донеччини. Маю 46 літ від народження. Вчився у радянських школах, закінчив філософський факультет Московського університету ім. Ломоносова. Працював у школі, на заводі, сидів у тюрмах і таборах”, — писав про себе Олекса Тихий. Спогадами про боротьбу українських дисидентів із радянським режимом у 60—90 роках минулого століття поділився голова Полтавського ОО ВУТ “Просвіта” Микола Кульчинський. Він також у радянські часи був дисидентомполітв’язнем. “Сам дисидентський рух унікальний у світода й цього разу не взяла участі у вшануванні активних учасників Української революції 1917—1921 років на Лівобережній Київщині. Вона нічого не робить для виконання Указу та інших актів, спрямованих на реалізацію його положень. Таке ігнорування безініціативними чиновниками своїх посадових обов’язків — не що інше як свідомий саботаж важливих нормативних актів Президента й Уряду. Отже, виходить, що Укази Президента України і розпорядження КМУ виконуємо ми, представники патріотичної громадськості, а не призначені главою держави чи обрані громадою чиновники. Ми твердо переконані: настав час на державному рівні визнати, що учасники лютневого бою на Трубежі — мешканці Борисполя, Воронькова, Баришівки, Березані і багатьох довколишніх сіл — повторили подвиг Героїв Крут. Тому заслуговують на те, щоб на місці бою їм встановили пам’ятник. Але не через 2 роки з нагоди 90-річчя бою, а вій історії, коли російська більшовицька імперія жорстко переслідувала вільнодумство, впроваджувала таємних працівників у всі можливі середовища. Ніякого слова тоді не можна було сказати, щоб не дізналося КГБ, і раптом з’являються люди, які вголос говорять про національне: свободу, визволення, українську культуру”, — розповів Микола Кульчинський. “Маємо цінувати такі жертви і не цуратися рідної мови. Саме світло цих людей, — додає він, — і осяювало темну хмару московського поневолення, в якому в ті часи жили українці. Тому їхній вкладу збереження української мови неоціненний. Цю спадщину, творчу спадщину українських учасників руху опору, дисидентів українське суспільство має засвоїти, пропустити через себе, тоді у нас ніколи не буде Крут, трагедій, ніколи не буде поразок, катастроф. Бо ці українські цінності всмоктуватимуться в душу і в серце з молоком матері”. Олексій Неживий, заступник голови обласної організації НСПУ, літературознавець, вчений, доктор філософських наук говорив про значення відродження української мови: “Дехто її зневажає, дехто забув, дехто не звертається, бо ця мова для полтавців не завжди престижна. Так є не лише сьогодні, так було і за часів Івана Котляревського, коли п’ятитисячна Полтава стала губернським містом і для того, щоб носити гарні ґудзики із царським орлом, потрібно було передусім забути рідну мову. Ось саме про це і писав, саме це і вистраждав Олекса Тихий. Він жив для того, щоб жив український народ, щоб народ виражався у рідній мові, щоб найвищим ступенем вираження народу була державність — до речі, це одна з головних думок у творчій спадщині, у ідеях Олекси Тихого”. Організатори вечора пам’яті презентували інформаційні матеріали, книжки та продемонстрували уривки з документальних фільмів про Олексу Тихого.
вже цього року. І ми його встановимо! Нагадаю читачам. Власним коштом ще 2010 р. ми виготовили і встановили за згодою влади в с. Вороньків Бориспільського р-ну пам’ятний знак на честь козаків Вороньківської сотні (на берегах Трубежа полягло їх понад 70 осіб), металевий хрест на могилі вбитого комуністами вороньківського отамана Івана Черпака. 14 жовтня 2016 р. (свято Покрови Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва і День Захисника Вітчизни) на привокзальному майдані смт Баришівка відкрили пам’ятний знак на честь учасників бою на Трубежі (у бою загинуло понад 30 мешканців цього містечка). На мітингу, який відбувся біля пам’ятного знака, козаки у Баришівці ухвалили рішення звернутися до Президента України як глави держави і гаранта Конституції з проханням забезпечити виконання в повному обсязі згаданого тут і всіх інших його указів усіма чиновниками на всій території України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
