Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Люди «Просвіти» “Бажаємо Вам довгих літ у здоров’ї і силі!” · с. 8сторінка оригіналу ↗

З рідною мовою — щасливі довгі літа

Слово Просвіти, №09 за 2017 рік

Роман КРАКАЛІЯ, член НСПУ Не часто Золота зала Одеського літературного музею бачить таке величне свято українського духу, нашої національної культури. Того дня тут у день його славного 80-річного ювілею віншували Олексу Різникова — українського письменника, мовознавця, колишнього політв’язня, людину, в котрій переплелися три захоплення, три любові: до України, до нашої прекрасної мови, до літератури. Хоча серце його вмістило далеко більше, і передовсім це — любов до людей. У 20-річному віці разом із вірним товаришем написали вони листівку про фашистський комуністичний режим і розклеїли по місту — це не лишень відвага та мужність, це вчинок, у тих часах — зрідні подвигу. Не залякали, не зламали його ні судді з прокурорами, ні ув’язнення. А скільки у нього щирих друзів — показав той погідний вечір, коли з’їхалися вони зусібіч: із Миколаївщини, Вінниччини, Чорноморська — вже перейменованого, й з Південного, котре усе ще Южний. Зібралися колеги-літератори, знані професори, художники, педагоги та шкільні викладачі — члени великої української родини. Навіть у найважчих часах тотальних заборон на все яскраво виражене українське, в часах відвертої русифікації він був одним із тих, котрі відновлювали тут українську Одесу — і як організатор хору, який без огляду на небезпеку співав українських пісень, колядував та щедрував, заходив до осель українців, нерідко пробуджуючи, зміцнюючи в їхніх душах оту приспану українськість. І тепер, у часі новітнього цинічного російщення, вповідаючи юним про красу, давність, обов’язкову потребу вивчення української мови. У генах багатьох поколінь закарбовано той страшний рік його народження. Хтозна, чи не було воно Божим провидінням, щоби в часі небаченого, нечуваного у світі мору, створеного окупантами, що лицемірно назвали себе братами, — чи не було те небом визначене, щоби саме тоді народився сей чоловік. Такий могутній духом і тілом, такий потужний генератор енергії, духовності, оптимізму. Такий, яким знаємо, шануємо, любимо його сьогодні. Тож і невипадково, щойно вступивши впору усвідомлення свого місця і призначення в цьому житті, своєї місії в ньому, він, як було мовлено на тому святі краянами з рідної Миколаївщини, “гордо із минулого тримає у майбутнє генетичний міст”. Первомайськ — то його друга батьківщина. Богопіль, Синюха… Божий край… А місце народження — Єнакієве. Український Донбас, яким він був, є й буде. “Ми клали наші голови, щоб Україна була вільною, нинішні політики кладуть голови її найкращих синів”, — сказав, вітаючи побратима, очільник Товариства політв’язнів Павло Отченашенко. Олекса Різників — дивовижний чоловік непогамовної вдачі: важко встежити за всіма його мандрівками, за виступами у школах, бібліотеках, за всіма його зустрічами; одразу й не назвеш усіх його лауреатств із визначними іменами славних українців. Попри вік, названий на тому вечорі “віком вельми серйозним” (очільник письменницької організації Сергій Дмитрієв). Його поезія дивує поєднанням ліризму та громадянськості. Його проза пронизана духом часу, про який пише. І там, і там він — новатор. А мовознавчі праці його завше дивують несподіваним вибором теми та її втіленням, кутом оцінки, й обов’язково — несподіваним відкриттям, що незрідка “тягне на дисертацію” — за словами професора Григорія Гончарука, як от “Словогрона духу”. На інше мовознавче відкриття Олекси Різникова — людинотворча функція мови — звернув увагу професор Володимир Сподарець. Віднині з його ініціативи такий спецкурс вивчатимуть майбутні вчителі української мови — нині студенти Одеського педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Професор Олександр Птащенко повідомив, що книга Олексина “Чим наша мова багатша за інші?” є у бібліотеці Шанхайського університету. Вручали квіти і грамоти, читали вірші… Гарно вписався сюди вірш київського поета Станіслава Бондаренка, головного редактора “Літературної України” про значення ювіляра для нашої козацької Одеси “Пальміра під назвою Олекса”. Щирі і дружні слова виголосили Василь Монастирний, Оксана Дорошенко з Первомайська, Надія Мовчан-Карпусь, Сергій Мефодовський, Олександр Чайківський і Наталя Чамлай, художниця Дем’янишина з Південного, Валентина Сидорук із Чорноморська, Ірина Тома з Татарбунар. Олекса Різників не є мовознавцем, хоч роботу виконує таку, що під силу цілому інституту чи принаймні інститутському відділу. Мовознавець він за покликом душі. Дуже чітко про це сказав по телефону — і слухали усі в залі — Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАНУ. Вся його велетенська праця в цій царині йде від потужного джерела, ім’я котрому — життєдайна любов до живої рідної мови. А під кінець презентували нову книжку вибраних віршів Олекси Різникова “Словогрона із 30 007 слів”, надруковану до цього дня видавництвом “Друк Південь”. У анотації написано: “У цій книжці ви знайдете чимало словогрон і солодких, і гірких, і пісних. Споживайте ті, які вас п’янитимуть і наснажуватимуть. Автор вирощував ці грона все життя”. Побажаємо автору довгих літ у здоров’ї і силі! Прозвучали пісні, які написав Василь Мелещенко у співавторстві з композиторами Олександром Рожком, Анатолієм Шейченком та Валерієм Другальовим. Їх виконали артисти обласної філармонії Харіс Ширінський, Віктор Гурба, народний вокальний ансамбль “Берези” обласного Палацу культури (художній керівник Валентина Розум) та популярний вокальний дует подружжя Телюків. Поет Василь Мелещенко – лауреат обласної літературної премії імені Іллі Кулика та обласної літературної премії імені Миколи Куліша. Відзначений найвищою нагородою “Просвіти” “Будівничий України”. 2002 року Василю Мелещенку присвоєно звання “Заслужений працівник культури України”. Він ніколи не стояв осторонь проблем розвитку культури і духовності соборної України і сьогодні виховує справжніх шанувальників українського слова, ревних захисників рідної української мови.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин