Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “Творча спадщина, яку залишила українська скульпторка Теодозія Бриж, гідна подиву”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Теодозія Бриж: українська скульпторка, творчість якої має експонуватися в Луврі

Слово Просвіти, №09 за 2017 рік

Людмила МАРЧУК, м. Рівне Цього дуже хотів великий знавець і хранитель українського мистецтва Борис Возницький. Неодноразово він говорив про те, що після Пінзеля у Луврі експонуватиметься скульптура Теодозії Бриж. Проте реалізувати задумане не встиг. Тепер без нього більше про це ніхто не говорить. А жаль. Творча спадщина, яку залишила українська скульпторка Теодозія Бриж, гідна подиву. Вона несказанно багата — близько 250 робіт. Частина з них зберігається в її майстерні, що є нині меморіальним музеєм, філією Львівської галереї. Частина зберігається в Олеському замку, окремі роботи розкидані по музеях у Львові та Дрогобичі. Лише 32 роботи скульпторки переведені в матеріал — камінь, бронзу чи менш довговічний цемент. Народилася українська скульпторка 18 лютого 1929 року в селі Бережниця Дубровицького району, що на Рівненщині у селянській національно свідомій родині. Її батько Марко Бриж керував сільською “Просвітою”, мав широкі культурні зв’язки в краю. У Бережниці в нього гостювали такі шановані люди, як Степан Скрипник, відомий у незалежній Україні як патріарх УАПЦ Мстислав. Згадаймо нині незабутню Фану. Так її йменували у творчих колах Львова і львів’яни, й приїжджі кияни. У день народження скульпторки про неї згадували у Львові в її майстерні, що стала музеєм. Друзі й соратники скульпторки, — а це поет Микола Петренко, журналістка Ліда Долішня, актори Федір Стригун і Таїсія Литвиненко, її син Ярема Безніско щороку в її робітні запалюють поминальну свічку та кладуть квіти на її могилу на Личаківському цвинтарі. Ще неодмінно згадуюють про неї кияни Іван Драч, Богдан Горинь, Дмитро Павличко, Ігор Никоненко… Згадують і у Володимирі-Волинському, де встановлений її княжий цикл скульптур. Пом’януть незлим словом і у Дрогобичі, Богуславі, у Сколе, де теж височать її пам’ятники Юрієві Дрогобичу-Котермаку, Ярославу Мудрому, князеві Святославу. Обов’язково вшанують її в рідному селі Бережниця Дубровицького району, де є створений щирими односельцями музей її імені. А неподалік від сільської церкви височить її Шевченко, встановлений далекого 1964 року, — до 150- річчя з дня народження; хвилює душі мирян її Христос, який дивиться людям у вічі, наче питаючи: “Чи живете так, як я заповів?” У переддень 88-річчя з дня народження Теодозії Бриж у Києві на радіо “Культура” у програмі Василя Шандра “Ранок на радіо “Культура” вели мову про незабутню Фану відомий письменник Іван Драч, у недавньому минулому — міський голова Богуслава Ігор Никоненко та авторка цієї статті, причетна до Бриж тим, що зібрала спогади та матеріли про скульпторку та об’єднала в книжку, яка у Дрогобицькому видавництві “Коло” має з’явитися друком цього року. Частими гостями майстерні Теодозії Бриж, людьми їхнього з чоловіком, художником-графіком Євгеном Безніском, кола у Львові, були Іван Драч, Дмитро Павличко, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Микола Петренко, Роман Іваничук, Богдан Горинь, Іван Миколайчук, Богдан Ступка, Федір Стригун, Таїсія Литвиненко, Сергій Данченко, Лесь Танюк, Ростислав Братунь, Юрко Брилинський, Володимир Глухий, Роман Кудлик, Іван Остафійчук, Володимир Патик, Еммануїл Мисько, Любомир Медвідь… — …Такий феномен новітнього українського життя, як шістдесятництво, значною мірою ви> кристалізувався в майстерні Фани. Там, на “неформальній каві”, перебули>переговорили>загорілись фактично всі, кого іменують “шістдесятниками”, — писав відомий у ті роки журналіст Павло Романюк. Про незабутні зустрічі у робітні мисткині тепер згадує Іван Федорович Драч, який далекого 1963-го після пам’ятної зустрічі у Львівському університеті зайшов у майстерню Бриж із Миколою Вінграновським та Іваном Дзюбою, залишивши назавжди тут своє серце. До кінця днів Фани Бриж, до кінця днів Євгена Безніска він був їхнім другом. В ефірі радіо “Культура” він розповів, як Фана (інакше він Бриж не називає) перед його весіллям організувала йому шлюбну купіль у цілющих травах і благословила його, а допомагав їй у цьому таїнстві Євген Безніско. Поет приніс у студію чимало цінного зі свого фотоархіву й звернувся у прямому ефірі із закликом до нинішнього директора Львівської галереї Тараса Возняка зробити все можливе, щоби творчість скульпторки Брижі художника-графіка Євгена Безніска не тільки зберегли, а й належно популяризували. Неможливо говорити про Фану, не згадавши Євгена Безніска. Він був їй чоловіком і колегою, першим помічником і порадником. Без нього Бриж навряд чи реалізувала б свій талант такою повною мірою. Але й без Теодозії Безніско як художник не відбувся б. А він увійшов в українське мистецтво як непересічний художник-графік, що залишив по собі кількатисячний творчий доробок, створив сотні талановитих ілюстрацій до творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, десятки портретів історичних осіб та людей мистецтва. Ці дві талановиті творчі особистості понад чотири десятиліття йшли життям разом, присвятивши себе служінню високому мистецтву. Євген Безніско інакше як геніальною свою дружину не називав. Він дав Фані можливість самозаглиблено й самовіддано працювати над своїми творіннями. Сам він устигав усе. Плідно працюючи як художник над творчістю Івана Франка, Тараса Шевченка, створюючи цілі серії й цикли талановитих графічних робіт, він підвозив дружині матеріал, робив основу для її майбутніх скульптур, був організатором художніх виставок — її, своїх, спільних. Людмила МАРЧУК Колишньому міському голові м. Богуслава Ігорю Никоненку Євген Безніско вже по смерті Теодозії Бриж подарував для встановлення у Богуславі гіпсовий макет Ярослава Мудрого авторства Бриж. Пам’ятник цей вона колись робила для Києва, проте конкурсна комісія обрала для столиці скульптуру Кавалерідзе. А через кілька років по тому Ігор Никоненко подарував рідному селу скульпторки вже виготовлене в камені розп’яття Христа її авторства. Ця робота зроблена в камені на основі того ж макету, що і бронзова статуя Христа біля Золочівського замку, яка встановлена в спеціальному гроті на тлі 74 квадратних метрів тематичної мозаїки, викладеної чоловіком і сином Теодозії Бриж — Євгеном і Яремою Безнісками 1995 року, ще за її життя. У 1939-му та 40-х роках у Золочівському замку енкаведисти розташували катівню і дорога до нього для сотень невинно закатованих людей стала останньою… Цього Христа Бриж ліпила у пам’ять про жертв сталінських репресій і як докір живим, хто й нині не боїться Бога. І він особливий. Його очі розплющені й дивляться людям у вічі. Колись спитав Фану Бриж Борис Возницький: “Чого твій Христос дивиться?” Вона відповіла: “Час тепер такий, що Христос має дивитися людям у вічі”. Міський голова Богуслава Ігор Никоненко (після того, як Безніско подарував Богуславу пам’ятник Ярославу Мудрому роботи Бриж, вони стали друзями) захотів такого ж Христа поставити у Богуславі. Це було вже по смерті Теодозії Бриж. Спитали у Возницького, чи можна пам’ятник продублювати в камені й коли той відповів: “А чому ні?” — одразу взялися до роботи. На скульптурній фабриці у селі Демня біля Львова Ігор Никоненко за власний кошт зробив замовлення й на в’їзді в місто вже виготовили фундамент. Проте місцеві священики Московського патріархату, дізнавшись, який вигляд матиме та скульптура, одноголосно заявили, що не дадуть поставити такого Христа: “Не канонічний, мовляв, — католицький, — у нього ж ноги одним цвяхом прибиті. Як не послухаєте, поставите — поб’ємо”. Никоненко запропонував поставити це розп’яття у Бережниці. Так пам’ятник, який мав стояти у Богуславі, опинився в Бережниці. Тут уже чимало зусиль доклав Євген Безніско. Бо треба було знайти можливості для побудови фундаменту, перевезення 11-тонного пам’ятника та, головне, — переконати і священиків, і місцеву владу, що поставити такий пам’ятник у селі не крамола, а честь! Щоб не дратувати ревних прихильників канонів, робітники з Демні виготовили та згори на арці приладнали православного хреста. І не забули про напис, що це подарунок Бережниці від Ігоря Никоненка — на той час міського голови Богуслава, адже пам’ятник виготовлений його коштом. Що нам, згадуючи про Теодозію Бриж, слід ще пам’ятати? Передовсім те, що з усієї її величезної скульптурної спадщини — відлита в матеріал більш стійкий і непідвладний часові тільки якась дещиця — 32 роботи. Що, на жаль, люди не знають спадщини Бриж. Що допущені й досі не виправлені кричущі помилки у підписах її скульптур у княжому Володимирі-Волинському, і великого князя Романа Мстиславича, що стоїть на території Свято- Успенського собору перейменовано на його батька князя Мстислава, а бронзовий Данило Галицький, що сидить у задумі над королівською короною і статусом короля досі не знайшов собі у княжому Володимирі місця… Що досі стоїть без рук уже не один рік (одну руку вандали відтяли на металобрухт, а другу довелося зняти вже музейним працівникам) у музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному прегарна скульптура Мавки. Що хочуть демонтувати у Львові пам’ятник Юрієві Великановичу, неправильно зараховуючи його до тих, які підлягають декомунізації. Ще треба пам’ятати, що найкращі творіння Теодозії Бриж — це її пластика, яка могла б прикрасити парки і сквери кожного українського міста. У начебто випадковій зустрічі з львівським художником Євгеном Безніском вбачаю нині обумовлену в часі й просторі закономірність. Навесні 2012 року в Рівному, в галереї європейського живопису “Євро-АРТ” видатний живописець і графік, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка презентував рівненцям свою Шевченкіану — 74 графічні роботи були концептуально об’єднані у виставку-інтерпретацію під назвою “Та не однаково мені…” У перших словах свого виступу перед рівненською публікою художник сказав, що ще з середини 60-х років минулого сторіччя тісно пов’язаний із Рівненщиною, знає і любить поліщуків — упертих, але добрих і щирих людей. Адже родом із села Бережниця Дубровицького району його покійна дружина — талановита скульпторка Теодозія Бриж, у парі з якою художник прожив 41 рік. Перейшла вона в інший вимір 4 липня 1999 року, залишивши поколінням нащадків величезний і вартісний творчий спадок. Важко сказати, чи було серед представників презентації виставки художника Євгена Безніска у Рівному бодай з десяток таких, хто хоч щось чув про Теодозію Бриж. Усіх схвилювала неймовірна історія про те, як юна Теодозія дивом вижила після жорстокої розправи з нею та її матір’ю катів НКВС. Ділився Безніско і своїми болючими думками з приводу невизначеності долі багатющої спадщини покійної дружини. У цю мить і прийшла до мене думка написати про Теодозію Бриж. Тема мені видалася така вдячна, що сама просилася на папір. Того ж року випала нагода відвідати музей-майстерню Бриж у Львові. Відчуття дива, святості. Дивовижне піднесення… З творчої робітні мисткині, немов із храму, виходиш із чистими й високими помислами. Думаєш про минущість земного буття і про те, як багато може залишити для грядущих поколінь людський геній. За силою художнього вираження Теодозію Бриж порівнюють із такими всесвітньо відомими скульпторами, як Олександр Архипенко чи Огюст Роден. Проте чи могла ця жінка-митець із сильним нежіночим характером, бездоганними професійними якостями, непересічним талантом і глибиною національного світобачення реалізуватися повною мірою, живучи в тій добі, в тоталітарному Радянському Союзі? Незабаром про це ми розмовляли із колегами та друзями Теодозії Бриж. Тепер ці спогади найближчих людей із родинного кола, друзів і колег скульпторки, передусім — Євгена Безніска, Марти Токар, Ліди Долішньої, Миколи Петренка, Федора Стригуна та інших, а також публікації в ЗМІ різних років стали тією основою, на якій була створена книжка. Мета видання — розповісти про скульпторку Теодозію Бриж, її життя, середовище, в якому вона сформувалась як творча особистість, висвітлити феномен Бриж як неординарного скульптора, показати її життя й творчу спадщину в яскравих спогадах, публікаціях і світлинах.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин