Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ситуація, яка склалася з “Героями”, і не лише кримськими, свідчить, що у нагородному державному відомстві не все гаразд”. Читацьке віче 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗

Доброволець «Айдару» Микола ШВАБ: «Час іти в наступ і перемагати»

Слово Просвіти, №09 за 2017 рік

— Як правило, незалежницький світогляд передається генетично. І з Вами було так? — Мої пращури — німці. 1551 року польський король Сігізмунд Август за вірну військову службу передав їм землі на території сучасної Житомирщини — так звану Берцовщизну. Про це я знайшов відомості в архіві. В уже ближчій історії мого роду діда по батьковій лінії розстріляли більшовики в 1920 році як петлюрівця у віці 36 років, він мав 5 дітей. У сім’ї передавали з уст в уста переказ, як дід порівнював тогочасних наших козаків і завойовниківмоскалів: перші на конях, як вогонь, запальні, браві, а москалі — обдерті, блохасті, голодні. Загалом наше прізвище Шваб по-слов’янськи означає “прусак”. За півтисячу років прусаки Шваби прижилися серед українців і стали не тільки вправними господарями і воїнами, а й затятими патріотами цієї землі. — Ви на Майдані із самого його початку… — Із приходом до влади Януковича я не сподівався, що народ підніметься. Проте розумів, що кухонна політика теж безперспективна і сам нічого не зможу зробити, треба об’єднуватися із однодумцями. Тоді, у листопаді 2013-го, ще ніхто не називав цей спонтанний спротив Революцією гідності, однак на Майдан вийшли ті, хто не міг більше терпіти бедлам у країні, знущання над національною і громадянською гідністю, тотальну русифікацію. Тільки там, серед майданівців, я відчув себе часточкою великого народу, а що цей народ не можна перемогти, я переконався на фронті. У нашому батальйоні “Айдар” воювали за Україну представники більш як 20 національностей: від поляків і узбеків до євреїв і циган, різних віросповідань — усі полум’яні патріоти, які не думали тоді ні про статуси, ні про винагороди. Але саме вони зупинили російського агресора — без зброї (із батьковою рушницею), без обмундирування (у футболках і кросівках — хто у чому), без зарплатні. З першого дня нам Петро ЛАН, тавричанин у сьомому поколінні, м. Сімферополь Український народ і держава пошанували їх сповна заслужено. Не викликає жодних заперечень і нагородження цією відзнакою багатьох славетних діячів української культури, науки та знаних господарників. Кожен із них зробив вагомий внесок у розбудову нашої держави. Але рясна присутність у цьому переліку чиновницько-олігархічної братії компрометує й ганьбить високе звання “Герой України” і є принизливим для справжніх Героїв, особливо для тих, хто віддав для нашої держави власне життя. Досить сумнівним, якщо не аморальним є перебування у цьому списку “кримських Героїв”-зрадників. Моральні і людські якості майже всіх їх виявилися під час російської окупації Криму в лютому 2014 року. Рекордсменом зрадництва, запроданства та аморальності став ректор Таврійського національного університету ім. В. Вернадського Микола Багров, нагороджений зіркою Героя України 2007 року. Українофобом і сепаратистом він був усе життя, обіймаючи найвищі компартійні та державні посади у Криму. Цей “Герой України” першим підтримав російську окупацію Криму. Саме він прилюдно закликав кримчан іти на незаконний референдум, співав осанну місцевим бандюкам, які за підтримки російських автоматників захопили владу на півострові. Свою сутність цей спритний і добре законспірований українофоб відкрито продемонстрував в останні дні свого життя. Цей пещений українською владою нікчема та лютий ворог української держави заявив таке: “Я все життя віддав Криму і пишаюся історичним рішенням кримчан повернутися до Росії. Я був першим керів- Нещодавня розповідь Миколи Шваба про сучасні події на сході країни на вечорі вшанування пам’яті отамана Зеленого розставила всі логічні акценти і поєднала боротьбу українського народу останніх ста років у єдиний ланцюг національно-визвольної війни проти імперської Росії. Виходячи з цього, стає зрозуміло, чому дмитрівець Микола Степанович Шваб (позивний Клаус) після активної участі в подіях Майдану 64-річним у перших лавах добровольців “Айдару” став на захист своєї держави. Про витоки і формування його патріотизму в умовах радянського тоталітарного рабства і про патріотизм як головну і єдину мотивацію у лавах добробатів ведемо з ним розмову. допомагали волонтери. Нас одягали і годували і свої волонтери, і з Європи. Наприклад, нам потужно допомагала ще з Майдану науковець із Польщі Оля Соляр. Багато айдарівців загинули, так і не отримавши статус учасника бойових дій. Перед очима і досі їхні обличчя. Пам’ятаю, як ми прощалися з першими загиблими в Половинкиному, усі хлопці плакали. А потім ми ніби закам’яніли — тільки жага помсти переповнювала. Але це не зупиняло охочих вступити до нашого батальйону і захищати країну: хлопці, чоловіки стояли в черзі, щоб їх зарахували до складу добробату. — Зневірені співгромадяни, підбурені російською пропагандою, закидають нашим воїнам, що вони там, на сході, захищають інтереси українських олігархів, що їхні жертви марні. — Такі зневірені нехай відповідають самі за себе, або за своїх синів, якщо вони перебувають на фронті, а за нас не треба розписуватися. Мій дід у часи Української революції воював із більшовиками за своїх дітей, за свої 15 десятин землі і свій млин. І ми пішли зупиняти окупанта, щоб він не топтав нашу землю, не убивав наших дітей. Це природна реакція нормального громадянина, відповідального чоловіка. — Чи змінилося обличчя окупанта української землі, скажімо, за останні сто років? — Не змінилося. Воно ще недавно прикривалося брехливою пропагандою про “братство”… Як за отамана Зеленого більшовичня убивала нашу молодь під Крутами, так і тепер московські найманці убивають цвіт української нації на сході України. До прикладу, Друга світова війна. Мій батько Степан Маркович, грамотний чоловік, із 1939 по 1947 рр. перебував на строковій службі у чинній армії. Так він мені ще тоді, за радянських часів, розповідав про справжню роль радянських партизан, які спеціально провокували німців, щоб ті вдавалися до масових каральних акцій проти місцевого населення, яке фактично робили своїми заручниками. Та ось уже і під час цієї російсько-української війни на Луганщині старі люди згадували, що німці під час Другої світової війни були гуманнішими, ніж червоноармійці чи теперішні окупанти, ніколи не ставили свої гармати у дворах людей, попереджали про обстріли. І що роблять так звані “ополченці” зараз: гатять по житлових кварталах і розміщують там свою важку зброю, прикриваючись мирним населенням. — Бувалі учасники бойових дій кажуть, що не такий страшний зовнішній ворог, як внутрішній. Що вони мають на увазі? — У теперішній війні три найстрашніші вороги: перший — алкоголь;

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин