Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “Землякам з Успенки варто по-справжньому оцінити таки “вагомий” внесок І. К. Білодіда”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

«Говорила баба дєду…» або Декомунізація навпаки

Слово Просвіти, №09 за 2017 рік

Світлана ОРЕЛ, м. Кропивницький У тих, хто їх читав (а я знайомилась з ними, готуючи книгу “Розстріляна Просвіта”), ім’я комсомольця Івана Білодіда асоціюється із зовсім іншими “надбаннями”. 7 березня 1928 року комсомолець Іван Костьович Білодід, уродженець села Успенка, мешканець на той час села Куцеволівка, свідчив у ДПУ на своїх односельців Степана Ричка та Григорія Шашла. Говорив про те, що вони у минулому активні просвітяни, прихильники Української Автокефальної Церкви, організували в селі товариство “Молоде братство”, гуртували навколо себе куркульську та шовіністично налаштовану молодь, намагалися перешкодити виборам, щоб у сільраду не обрали комсомольців. Цей факт зафіксований у книзі “Реабілітовані історією. Кіровоградська область”, том 4, с. 436. Хто ж такий Степан Ричко? Його ім’я відразу спливає в пам’яті при згадці про легендарного патріота, кілька разів репресованого, але не скореного, мого земляка з Новомиргорода Степана Демидовича Кожум’яки. Вони разом відбували покарання у Марійській АРСР. Не дивно, що вони знайшли спільну мову — обоє були свідомими українцями та домовитими кмітливими селянами, такими, що могли б зробити з України земний рай, аби мали таку можливість. Степан Федорович родом із Куцеволівки, вчився на курсах волосних писарів, встиг потрапити в царську армію. Повернувшись у рідне село, зайнявся справами кредитного товариства, яке односельці доручили йому очолювати. Привів до порядку паровий млин, організовував у селі “Просвіту”, при якій діяв народний дім, хор, яким Степан Федорович і керував, сприяв організації “Вільного козацтва”. Степан Ричко мав у селі одно- Анатолій ГАТНЕНКО, м. Київ Хочу поділиться з вами, шановні пані і панове, однією кумедною історією. Втім, чи така вже вона кумедна, судіть самі. Почалася вона одного ранку, коли я їхав на роботу в тролейбусі. Поїздка ця спонукала згадати не тільки відому сентенцію про бочку оселедців, а й вулик із бджолами, які голосно гули. Річ утім, що напередодні оголосили результати останніх виборів чергового президента країни. Погодьтеся, подія варта того, аби про неї поговорити, навіть із незнайомими людьми. — Як завжди, вибрали невідомо кого, — намагаючись перекрити своїм кволим голосом політичне багатоголосся, висловив свою думку сивоголовий дідусь. — Не скажіть, — заперечила йому жіночка з великим кошиком на колінах. — Він гарно виступає і не тільки по-нашому і вообще... — Отож-бо, що гарно виступає, побачимо, що він зробить для людей, — сказала ще літня, але вже з ознаками осені жіночка. — Не вміємо думати, обираємо не керманичів, а карманичів, — долинув із задньої площадки могутній чоловічий бас. Ніби продовжуючи його дум- І. К. Білодід думця і друга, трохи молодшого за себе — Григорія Шашла. З ним пізніше, коли заборонили “Просвіту”, організовували в селі общину автокефальної церкви, церковний хор, який виконував і релігійні, і українські пісні. Вони знали, що багато чого залежить від того, якою ростиме молодь, тож згуртували її у Куцеволівці у “Молоде братство”, перед членами якого ставили завдання вивчати історію України. Звісно, ДПУ, що покликане було оберігати інтереси і перспективу на цій землі російсько-радянського окупанта, розуміло, яка загроза йде від таких людей. Тож не дивно, що у березні 1928 року рахівника Куцеволівської сільськогосподарської кооперації Степана Ричка арештували. Серед стандартних звинувачень у контрреволюційній агітації значилось і таке: пропаганда українського шовіністичного характеру. Нікому й на думку не спало, який шовінізм може бути у підневільної нації? Ну, а ще — відволікання молоді від ЛКСМУ. Звісно, “Молоде братство”, яке діяло до 1927 року, відволікало молодь від комсомолу. На три роки Степана Федоровича вислали до Марійської АРСР (разом із ним перебував і Григорій Шашло), після чого заборонили жити у великих містах Союзу. Після звільнення жив у Дніпропетровську, працював бухгалтером на залізниці. Очевидно, покарання не зламало україноцентричного світогляду Степана Федоровича, бо вже 1936 року НКВС констатувала, що він поширював провокаційні чутки про надуманий голод (те, що це були не чутки, а страшна правда, переконуємося аж у наші дні), доводив, що українська культура зазнає гніту, співав націоналістичні (зрозуміло, українські) пісні. За все це ще двічі був засуджений — у 1936 і 1937 рр. Подальша його доля невідома, але можна точно сказати, що Степан Федорович до реабілітації аж 1993 року не дожив. Зате прекрасно почувався Іван Костьович Білодід. Відразу після потрібних владі свідчень вступив до Харківського університету на літературно-лінгвістичний факультет, викладав у вищих навчальних закладах, вступив у партію, після війни захистив дисертації і у кінці 1950-х очолив Міністерство освіти. Якраз Іван Костьович упроваджував факультативне вивчення української мови в школах України, а фактично, витіснення її з вітчизняного шкільництва. А очоливши на початку 60-х Інститут мовознавства імені О. Потебні АН УРСР, Іван Костьович усі наступні 20 років свого директорування активно педалював тему гармонійної національно-російської двомовності, зробивши її однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій країни. Назви його робіт свідчать самі за себе: “Ленинская те- Газета Онуфріївської районної ради “Придніпров’я” на початку лютого цього року повідомила, що в селі Успенка “…завершилось громадське обговорення щодо присвоєння Успенській ЗОШ І— ІІІ ст. імені видатного вченого-мовознавця, директора Інституту мовознавства ім О. Потебні, уродженця Успенки Івана Костянтиновича Білодіда. Трудовий та учнівський колективи, батьки учнів підтримали пропозицію в такий спосіб вшанувати особистий внесок І. Білодіда у будівництво нинішнього приміщення школи та в примноження освітніх надбань села. Родина І. Білодіда дала згоду назвати навчальний заклад його іменем”. Можливо, в Успенці у декого ім’я академіка часів СРСР і асоціюється з освітою, адже у селі з плином часу не залишилося людей, які можуть пам’ятати початок його політичної кар’єри. Люди відійшли в інші світи, але залишились архівні документи.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин