“У тимчасово окупованому Криму патріоти бережуть пам’ять про Степана Руданського”. · 8 Читацьке віче · с. 8сторінка оригіналу ↗
«Прекрасне ж тільки вічно жити буде…»
Слово Просвіти, №09 за 2018 рік
Олена ГОРОБІЄВСЬКА, науковий співробітник Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
Співробітники музею та Чернівецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Михайла Івасюка, колеги з Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, працівники телебачення поклали квіти шани до могили М. Івасюка на Руському кладовищі, а також промовили слова подяки талановитому українському письменникові. Захід у Меморіальному музеї Володимира Івасюка розпочав директор Мирослав Лазарук, а поетичний театр Чернівецького обласного коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича (керівник — відмінник освіти України Григорій Іванович Сорочан), який уже не раз інсценізував у колишній оселі родини Івасюків твори М. Івасюка, М. Емінеску, В. Колодія, С. Воробкевича, представив фрагмент вистави “Мені сказала доля…” за творами Михайла Григоровича. До дня пам’яті двох буковинських митців співробітники музею підготували виставку про дружні й творчі взаємини М. Івасюка й А. Добрянського “Прекрасне ж тільки вічно жити буде…”, на якій представлено чимало світлин з фотоархіву Михайла Григоровича, документів про університетську діяльність, записників, газетних публікацій та книг, на сторінках яких твори Анатолія Миколайовича, спогади та наукові розвідки про нього. Виступили професор ЧНУ ім. Ю. Федьковича, автор багатьох публікацій про М. Івасюка й А. Добрянського Богдан Іванович Мельничук, професор, декан філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича Борис Іванович Бунчук, колега А. Добрянського, письменник, літературознавець, літературний критик і публіцист Віктор Трохимович Косяченко, директор Чернівецької муніципальної бібліотеки ім. Анатолія Добрянського Леся Іларіївна Щербанюк. На захід також завітали учні 8 класу ЗОШ № 2 зі своїм учителем Анатолієм Смольським. Михайло Григорович дуже важко переживав втрату сина Володимира. Свій біль виливав у щоденникові записи, а згодом і в збірку поезій “Елегії для сина”. Один із сонетів, розміщених у цій збірочці, “Зі мною ніч безмежна, горобина…”, Михайло Івасюк присвятив Анатолієві Добрянському. Його виконав Вадим Савчук, учень 9-го класу ЗОШ № 2. Пісню “Дівочі мрії” на слова А. Добрянського виконала Валентина Андріївна Чолкан — викладачка ЧНУ ім. Ю. Федьковича, а колись студентка та колега А. Добрянського. Іван Дерда, співак і композитор, заслужений артист України, поділився спогадами про М. Івасюка та А. Добрянського і заспівав “Баладу про отчий дім” на слова Ростислава Братуня і музику Володимира Івасюка. М. Івасюка й А. Добрянського, цих двох добрих і мудрих людей, поєднували роки щирої дружби. 1991 року А. Добрянський подарував Михайлові Григоровичу книжку “Чи я в лузі не калина була?”, до якої написав вступну статтю, і нині вона є окрасою бібліотеки М. Івасюка. У книзі автограф: “У дорогий моєму серцю Дім Івасюків — літературно-музичний штаб Буковини — мій скромний внесок. 1991 рік”. А. Добрянський і М. Івасюк мали надзвичайно багаті книгозбірні. Тому пишаємося, що свою бібліотеку Анатолій Миколайович заповів місту і нею можуть користуватися всі охочі, а частина книг Михайла Григоровича залишилися у музеї (приблизно 3,5 тисячі примірників). Яскравою сторінкою у житті обох митців був Чернівецький державний університет. Зокрема для Анатолія Миколайовича, як він згадував, університет був усім: школою, місцем роботи, радощами і печалями, без нього не уявляв свого життя. Саме там пропрацював із М. Івасюком на кафедрі історії української літератури не одне десятиліття.
Із чаші поезії Микола МАЧКІВСЬКИЙ, письменник, літературознавець, лауреат міських, обласних, всеукраїнських і міжнародних премій
Ніна Шмурікова-Гаврилюк, хмельничанка, відома українська дитяча поетеса, написала драматичну поему для юнацтва та дорослих “Лорілея”. Що змусило авторку взятися за перо, аби оспівати світ містики, оточити себе казковими персонажами, які живуть вічно, але для смертної людини невидимі й недоступні? Здогадка підказує, що 145-річчя від дня народження Лесі Українки, яке відзначали 2016-го, підштовхнув авторку “Лорілеї” перечитати ще раз нею створене. А читати Лесю Українку — значить заново пережити всі ті колізії й ситуації, в котрих діють герої її віршів, поем, драм. “Лісова пісня” — саме в ній відбито довколишню красу і світ містики, тільки не той мертвотний і жахливий, а добрий і прихильний до щирої людини. З цієї відправної точки і почала пані Ніна своє сходження до храму позаобрійного, де мешкають дивовижні істоти, пов’язані невидимими нитями з живими людьми. У драматичній поемі Лесі Українки, як можна припустити, події розгортаються на берегах волинського озера Нечимне, а пані Ніна знайшла свою героїню Лорілею на берегах ріки Рейн. Добра, жагуча в коханні міфічна Мавка і її обранець сільський хлопець Лукаш, його черства, обмежена мати та бідна, з незнатного роду красуня і талановита співачка Лорілея, її коханий вельможа — граф Герман,
У Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка вшанували пам’ять двох талановитих митців — Михайла Григоровича Івасюка і Анатолія Миколайовича Добрянського.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
