Абетка відомих імен “Людині достойній найдорожчі честь і свобода”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Слави я не шукаю — штрихи до портрета письменника
Слово Просвіти, №09 за 2018 рік
— Ти цікаву річ сказав, виступаючи в Об# ласній універсальній бібліотеці: “Якби хтось у моїх творах знайшов плагіат, — я би з’їв оцей капелюх”. Це викликало неабияке пожвавлення в залі. — Я вважаю, що капелюх збережеться. Мине 100 років — і капелюх лежатиме в літературному музеї біля моїх книжок, бо я ніколи в житті не дозволяв собі плагіату. Це негідно і гидко. А якщо використовую якесь слово чи думку загалом, то обов’язково беру їх у лапки. Ленін приписав Марксові вислів: “Ничто человеческое ему не чуждо”. А насправді цей вислів належить класичній латинській літературі. Або — “хто не з нами, той — проти нас”, — приписали М. Горькому. А це — Ісус Христос сказав. Але Горький добре знав Біблію. Потім москалі з нього цитували. — А що нині з Твоєю енергетикою? Чи то істота якась допомагає Тобі писати, спів# працює з Тобою? — То я пожартував. Адже людина — складна потужна машина, яка дає енергетичні імпульси. Це ще належно не досліджено, на жаль. А екстрасенси це використовують. — А про що йдеться у “Невидимих стиг# матах” Мілени Рудницької, про які Ти згаду# вав у своєму виступі?
Зиновій ГАЄЦЬКИЙ, голова Пустомитівського РО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, с. Лісневичі, Пустомитівський район, Львівська область
Серед письменників Левко Різник вирізняється особливим стилем. Його текст можна впізнати навіть без титульної сторінки. І стиль, і мовні звороти, набір художніх засобів — суто галицькі, з яскраво вираженим місцевим колоритом. Л.Різник не тільки заново відкрив, зберіг, а й утвердив і навіть опоетизував діалектні, місцеві слова і вирази. Мова його творів вартує окремого дослідження. Вона багата прислів’ями, коломийками, дозволяє уникнути сухості викладу, нудності. Ознакою майстерності автора є багата фразеологія. Лаконічні, влучні фрази збагачують мову, свідчать про інтелектуальний рівень автора. Всі твори Різника насичені цими короткими, місткими виразами, які хочеться запам’ятовувати, бо вони роблять і нашу мову більш переконливою, служать ніби приправою до страви. (Хто є ворогом для одного окупанта, буде таким самим ворогом і для іншого; кара Божа вчасно знаходить грішника, хоч би де він був; рай може бути лише серед живого і в живому; слава — від лукавого; де великі гроші, там ціна людського життя наближається до нуля; хочеш зірвати троянду — не бійся колючок; хто сам не горить, той інших не запалить; не хочеш, аби тобі сіли на шию, не кланяйся низько). На жаль, газетна стаття не дозволяє продовжити цю низку мудрих висловів. Складовою своєрідного стилю творів Левка Різника є іронія. Вона чи не найбільш визначальна риса письменника. Особливо цим художнім засобом письменник користується при зображенні персонажів, до яких не відчуває симпатії. Це — нинішній істеблішмент: політики, олігархи, різні скоробагатьки. Засобами іронії ювіляр розвінчує фальш, показний патріотизм цих нуворишів, визначає суть їхньої діяльності як боротьбу за корито (“битва лише розгортається, тільки не битва титанів, а нікчем”). Л. Різник, по суті, ніколи не застосовує прямих характеристик, а робить це через самооцінку або оцінку інших, через прийом парадоксально-компліментарний (в основі його — парадокси і протиріччя), а ще через діалоги. Лев Різник — майстер діалогу. В дискусіях, суперечках двох опонентів найглибше розкривається їхня сутність. Роман “Зеня і Славко” повністю побудований на діалогові, тут діалог виступає як двигун розвитку фабули. Як письменник, Лев Різник дуже чуттєво сприймає нинішні події, він не байдужий спостерігач. Ба більше — бачить вихід із важких кризових явищ, які переживає країна і зокрема — нинішня держава, яку він сприймати не може: “Оцю ось розвалюху. Кризовочи дефолтовозагрожену, недосконалу, застарілу, зліплену з гниляччя і трухлявини, зшиту білими нитками, склеєну клеєм.., що замішаний на крові, на нечистотах бандитсько-кілерських олігархічних кланів та іншої мерзоти, а та мерзота тут — на цій землі — стала новітнім окупантом… блощицею кровососною, — насмокчеться гадина християнської крові — крові дурного-одуреного плебсу відтак і тікає відлежуватися — з панамським паспортом — перетравлювати здобич на Гаваях чи в іншій офшорній зоні”. А тому — висновок: “Чим різниться людина достойна від нікчем? Людині достойній найдорожчі честь і свобода! Оце й хочу зробити з України державу — правдиву, де люди честі будуть у найвищій пошані, Державу — найвищого зразка…, бо вже набридло в цьому борделі…”. (А між тим, це сказано ще 2003 року в романі “Фактор Данила Вернади”). Л. Різник у своїх творах виявився провісником майбутніх явищ і подій. Так він передбачив прихід до влади “дніпропетровських” на чолі з Лазаренком, “донецьких” — з Януковичем, майдани і т. ін. Дивує широта, різноманіття уподобань, зацікавлень та знань письменника, що сповна проявилось у тематиці творів: розвиток і проблеми держави; передвиборні баталії; конфлікт поколінь; наукові відкриття, зокрема — в області ґрунтознавства, психології, біоенергетики, астрології, генної інженерії… Звідси і спеціальна термінологія (“метод біоенергетичного впливу на голографічну матрицю”, солітон — своєрідний винахід самого письменника генератора впливу на психіку людини) ; історичні події, пов’язані з УСС, УПА; глобальна тема ролі особистості в історії народу на прикладах таких постатей, як І. Франко, М. Грушевський, митрополит А. Шептицький, патріарх Й. Сліпий… Взагалі, твори Л. Різника викликають не тільки цікавість, а й естетичне задоволення. Щоб глибше пізнати письменника, його світогляд, його внутрішній світ, життєве кредо — треба читати, аналізувати його твори. Не мною придумана аксіома. Ці знання суттєво доповнять біографію письменника. Згадую, як якось за кавою в затишній квартирі пана Левка на вул. Патона письменник розговорився і з завидною теплотою і легким сумом згадував про свій Нараїв:
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
