Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Маємо взяти на себе відповідальність за творення мовного простору України”. «Просвіта» сьогодні 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗

«Мова – визначальний

Слово Просвіти, №09 за 2018 рік

Без української мови не буде України “Наша боротьба за українську мову є боротьбою за нову, демократичну Україну” Павло ГРИЦЕНКО, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України: — Хочу насамперед привітати з Днем рідної мови і побажати усім сили і наполегливості в русі вперед. У реаліях України я з формулюванням назви цього свята не погоджуюсь абсолютно — це має бути не день української мови чи рідної, а день утвердження. Бо сама ідеологія захисту перетворює нас не на суб’єкт, а на об’єкт. Ми постійно маємо бути в становищі жертви, оборонятися, кидати всі сили, щоб пояснювати ту чи ту вигадку російських спецслужб, установ і продажних журналістів — і з Москви, і наших, які формулюють такі позиції, що вони цілковито перекреслюють перспективу українськості України. І наш депутатський корпус, а серед депутатів є багато освічених, розумних, україноцентричних, та все одно через якісь канали і вони заражаються отією енергетикою байдужості й прихованої антиукраїнськості. Приклад: було звернення до Президента України, яке я підписав торік у липні. Там було чітко обґрунтовано проголошення 2018 як Року української мови — початку трансформації мовного і ментального буття України. Це не мала бути одномоментна акція. Коли лист подали до Уряду, нас підтримали Міністерство інформполітики, Міністерство освіти і науки, НАНУ, яка зараз є об’єктом нападок, але вона перша однозначно підтримала — і лише Міністерство культури відповіло, що “…треба подумати, що може це на майбутнє…” І мої перемовини з представниками АПУ були драматичними — то була не просто байдужість, я відчув насміх: “А може, треба рік писанки, а може, ще чогось…” Мало що може бути треба! Хіба, може, хтось із мислячих політиків поставити це в один ряд?! Адже є речі надважливі, стратегічні! І працівники АП мали би це розуміти — і я думаю: саме тому, що розуміють, тому не роблять нічого на утвердження української мови. Я зустрічався з Рибачуком (заст. міністра культури — Ред.) і напряму казав, що його позиція антиукраїнська. І ми маємо розуміти, що виступи наших політиків і міністра освіти (після вимог Угорщини щодо нового Закону про освіту), які одразу побігли торгуватися — “може, щось ми поміняємо…” — вияв неповаги до України. Який може бути торг? Жодних торгів і спекуляцій навколо української мови бути не може! Сьогодні не маю надії, що діловий, конструктивний діалог з нашою владою може принести той результат, на який розраховуємо. Ми мусимо зрозуміти всі разом правильність засади — влада належить народу. І ми маємо йти в маси: науковці, інтелігенція, культурні діячі, і формувати своє поле тих, хто буде працювати на цій ниві… Маємо об’єднатися і будувати засади державності — українськомовний простір. Я мушу зізнатися у причетності до кола мовознавців. Мовознавців, у яких дуже різна позиція, на превеликий жаль, і які не є одноманітним середовищем у ставленні до української мови. У багатьох сидить приховане радянське, антиукраїнське. Нещодавно відкрив для себе: професор, мовознавець, пише про іншого мовознавця велику статтю. У цій філігранній, віртуозній праці жодного разу не сказано, що цей вчений досліджував українську мову. Він досліджував “мову краян”, “мову нашого народу”, “вивчав рідну мову…” — але жодного разу не сказано, що то українська мова! Професор! Заслужений! То чого чекати від зросійщених чиновників? Тому й проігноровано заклик 178 депутатів ВР до Президента України оголосити Рік української мови. Бо самого етноніма “українець” уникають: говорять не про Україну, а про державу. “Українська мова” скоро буде сприйматися як “буржуазний націоналізм” за часів Брежнєва-Суслова. Уже скоро ми будемо не українцями, а “державинами”. І не випадково міністр МЗС Клімкін заявляє, що треба історією займатись, а не мовою, а росіяни чергову “бяку” нам виставили в ООН, де стверджують, що українська мова почала розвиватися лише на середньому часовому відрізку розвитку російської (десь поруч із нею, всупереч науковій реальності, білоруська мова). Тож провокації є, провокації будуть. А наша увага повинна бути зосереджена на тому, щоб розуміти, що і як нам робити. Задля того Інститут української мови НАНУ висуває ідею створення широкого громадського моніторингового центру. Маємо знати реально, що відбувається на місцях. Ми повинні зробити ще один важливий крок — кожен повинен передплатити хоч один комплект газети “Слово Просвіти” для села. Бо туди наше слово не доходить. А в регіонах ситуація складна — ось нещодавно відвідали Одещину. Побували у районних центрах, в обласній адміністрації. У селі з красномовною назвою “Рассвєт”, людині, яка не вимагала нічого додаткового, а лише української мови, гарантованої державою, Конституцією, в школі — спалили машину, попсували майно. Мер міста Ізмаїл самовпевнено заявив: “Тут всєгда так било, і так будєт” — такі не бояться ні закону, ні Верховної Ради. Бо він там князь, і поки влада буде відділена від народу, він усесильний. Тому наша боротьба за українську мову є боротьбою за нову, демократичну Україну. Українській мові у цьому процесі належить центральне місце — хочу про це нагадати і міністру Павлу Клімкіну, й історику Ярославу Грицакові, який нещодавно в інтерв’ю “Новому врємєні” заявив, що треба займатися економікою, а не мовою. А хто йому заважає займатися економікою? Де суперечність? Яким чином розвиток української мови заважає займатись економікою? Ми маємо відмовитись від ілюзій, взяти на себе відповідальність за творення мовного простору України, українськоцентричного за ідеологією, формою, за притягальною силою. І тоді ми не втрачатимемо тих, хто їде десь працювати — бо тут буде розвиток і процвітання. Домінанта українськості, української держави дасть наслідки. Це спільна думка нашого Інституту. ПРО МОВУ для гібридів: “на вимогу” чи “прийнятну для сторін” Ірина ФАРІОН, доктор філологічних наук: — Нове словоблудство шириться через мовні місцеві ухвали, а найбільше через мовний закон 5670д (так званий доопрацьований), що зараз у Верховній Раді у профільному комітеті з питань культури і духовности. Насправді нічого “доопрацьованого” в цьому законі нема, крім як заведення до багатостраждальної освітньої ст. 17 у п. 7 “офіційних мов Європейського Союзу”. Не можуть лакеї не прогнутися тепер перед новим господарем: треба всюди втулити мови ЄС. Так себе поводять лише залежні, несамостійні та ущербні істоти. Отже, хвостик біля цифр, що д, розрахований хіба на дурнів. 1. Цей закон 5670д, що розпіярений як закон “від громадськости”, — є насправді законом від Самопомочі, НФ та БПП, що найняли собі на службу лакеїв “від громадськости” при Мінкульті у вигляді так званої координаційної ради з мовних питань. 2. Представники цих фракцій, зокрема І. Подоляк, Г. Гопко, О. Юринець та ін., цей закон тупо списали із закону 5669 (автор С. Головатий), який депутати-свободівці, а також М. Княжицький і М. Матіос зареєстрували у ВР 19 січня 2017 року. 3. У цей закон 5669, що був зареєстрований у Раді ще 10 січня 2013 року (а тепер перереєстрований) тодішніми опозиційними фракціями (Батьківщина, УДАР, Свобода), внесено концепційні правки, що закріплюють уживання поряд із державною мовою інших мов. Найодіозніша серед цих правок у першому розділі, ст. 1, п. 2: “Статус української мови як єдиної державної мови не може бути підставою для заперечення мовних праві потреб осіб, що належать до національних меншин”, що насправді перенесена у цей законопроєкт із закону Ківалова-Колесніченка, ст. 6. Звісно, що далі закон 5670д, що списаний із закону 5669 у його добрій базовій частині, можна не читати, бо будь-який його добрий пункт буде оскаржено через пункт 2, ст. 1. Особливо оскаржені будуть дуже вагомі приписи із закону 5669 про Національну комісію зі стандартів української мови, про Центр української мови, про Термінологічний центр, про Інститут Уповноваженого, про мовну експертизу. Усі ці пропозиції скопійовано (себто вкрадено с умним ліцом) у законі 5670д, але чудодійно знейтралізовано пунктом 2 статті 1. 4. Проте ліберальні творці мовного закону на цьому не спинилися. У законі, який вони назвали “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, ці просвітлені законотворці чомусь у понад 20-х статтях із 59-х вживають термін “інші мови”, а у 5-х статтях вживають термін “мови національних меншин” (див. про це: https://blogs.pravda.com.ua/ authors/farion/58d90d537afe3/.). І це попри те, що вони, на превелике горе, взялися ще й писати закон про мови нацменшин… Понад то, в освітній ст. 17, що відкриває дорогу для навчання мовами нацменшин по всій освітній вертикалі, ці лакеї постійно покликаються на закон “Про національні меншини в Україні”, “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту” замість того, щоб творити україноцентричний закон і тоді до цього новоствореного закону достосовувати інші. І це зрозуміло: лакеї мусять підперти себе чинним колоніяльним законодавчим полем, бо на зміну його вони не здатні, з огляду на свою ж колонізованість. 5. Закон 5670д заводить у наш простір дивний соціолінгвальний термін гібридного змісту “мова прийнятна для сторін” і поширюється ця гібридність на органи правопорядку (ст.13, п. 2), обслуговування споживачів (ст. 26, п. 2), медицину (ст. 29, п. 2), транспорт (ст. 32, п. 3). Цікаво, як цей припис можна здійснити? Чи є щось подібне в Німеччині, в Польщі, Англії, Чехії та ін., коли для мене прийнятна там, до прикладу, лише моя українська мова у сфері обслуговування. Чи не ідіоти? Ні. Вони просто ГІБРИДИ, бо малороси. Цього ідіотизму ви, звісно, не знайдете у законопроєкті 5669. З ініціативи ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка 21 лютого, в Міжнародний день рідної мови, у Києві відбулася науковопрактична конференція. Співорганізаторами заходу виступили Інститут української літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ та Інститут української мови НАНУ. Вели конференцію Павло Мовчан, голова ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, та академік Микола Жулинський, директор Інституту української літератури ім. Т. Шевченка. До участі в конференції зголосилися десятки знаних науковців, громадських діячів, політиків. Головною турботою науковців і причиною вмотивованого занепокоєння є реальна загроза повноцінному функціонуванню української мовив різних сферах суспільного і державного життя, її існуванню й розвитку. Недостатня увага до мови з боку владних структур, нерозуміння важливості її збереження і збагачення, зневаження основних законів утвердження і зміцнення державної мови як об’єднувальної сили, може обернутися у близькій перспективі катастрофою — і саме на цьому наголошували науковці і громадські діячі. Учасники конференції написали Звернення до Президента України Петра Порошенка з вимогою робити все, що належить Гаранту Конституції заради розвитку країни і утвердження державної української мови.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин