Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “Дослідниця розкриває маніпуляційні механізми, що їх застосовував режим з метою ослаблення і знищення української культури”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

На сторожі слова

Слово Просвіти, №09 за 2019 рік

Лариса МАСЕНКО, професор кафедри української мови НУ “Києво-Могилянська академія” Непересічну цінність наукових праць професора Олександри Сер) бенської зумовив неординарний підхід до вивчення мовних явищ, глибоке усвідомлення того, що мова — це “набагато складніша система, ніж усе інше, до створення чого людина в усі часи докладала і докладає зусилля розуму і серця”. Особливої актуальності набула наукова й педагогічна діяльність Олександри Антонівни в незалежній Україні, коли, за її словами, змінився сам підхід до трактування поняття “мова”, розширилось розуміння її природи, суті, функцій. Цьому сприяло й повернення спадщини багатьох українських мовознавців, вилученої в радянський час із тавром “українського буржуазного націоналізму”. Уже на початку 1990-х років об’єктом досліджень ученого стала найбільш деформована в тоталітарний період царина мовного життя — українське усне мовлення, форми його побутування і якісний стан. 1994 року за редакцією Олександри Сербенської у львівському видавництві “Світ” вийшла книжка “Антисуржик. Вчи) мося ввічливо поводитись і правильно гово) рити”. У передмові до видання Олександра Антонівна чи не першою з-поміж українських мовознавців вжила слово “лінгвоцид” на позначення радянської політики щодо української мови: “Тоталітарна сис0 тема поглинала достоїнство людини, нації. Провадила не тільки геноцид. Заплановані були не лише голодомори, фізичне знищення. Щодо української мови планово проводився лінгвоцид. Розхитувалися її мікросистеми, втрачалася її імунна система, збереження стійкості норм. Мова втрачала природну якість, натомість утворювалась така її якість, яка мала б демонструвати “злит0 тя” українців з рештою націй, перетворення їх у “совєтську” супернацію”. Посібник “Антисуржик” побудований як зручний для користування тематичний словник, де до реєстру неправильних форм слів і виразів, що виникли внаслідок спроб носіїв української мови пристосуватися до російськомовних міських середовищ, наводилися нормативні лексеми. Книжка мала на меті допомогти українцям, які звикли вживати змішані українсько-російські форми усного мовлення, зрозуміти закони автономного існування двох мов, навчити їх слововжитку, що відповідав нормам української літературної мови. Передмова Олександри Антонівни до книжки засвідчила й значно ширший, ніж це було прийнято в українському радянському мовознавстві, підхід до розуміння поняття “культура мови”. Дотримання мовних норм, як зауважила Сербенська, невіддільне від виховання мовної свідомості — сприйняття своєї мови як індивідуальної й суспільної цінності, як складової самоповаги, почуття гідності: “Вихова0 ти в собі повагу до мови, якою розмовляєш, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Це — дисциплінувати мислення і волю, трену0 вати пам’ять”. “Антисуржик”, що відповідав нагальній потребі очищення української мови від згубних наслідків, спричинених зросійщенням і спланованим совєтською владою втручанням в її словниковий склад і структуру, здобув величезну популярність. Порівняно невеликий за обсягом, скромно виданий на газетному папері посібник, розповсюджений завдяки сприянню видавництва в усіх областях країни, став настільною книжкою для тисяч учителів, журналістів, студентів — усіх, хто хотів підвищити культуру свого мовлення. Праця заохотила до наслідування — в різних регіонах України з’явилися невеликі “антисуржикові” словнички. Суспільно-виховну значущість книжки засвідчили два її перевидання, доповнені новим матеріалом (у 2011 р. та 2017 р.). Таким чином, ініційоване Сербенською видання “Антисуржик” засвідчило загрозливі масштаби розповсюдження явища змішування української мови з російською і довело, що цю мовну хворобу слід долати шляхом утвердження й поширення української літературної мови. Відтак у наступні роки свою плідну наукову й педагогічну діяльність Олександра Антонівна спрямувала на дослідження питань культури мови й популяризацію досконалих, вишуканих форм її побутування. Уже через два роки після публікації праці “Антисуржик” у Львові вийшов упорядкований Сербенською разом з колегами Д. Гринчишиним, А. Капелюшним та З. Терлаком “Словник-довідник з культури української мови”, який дістав високу оцінку і в наукових, і в громадських колах. Великий суспільний резонанс мало видання “Актуальне інтерв’ю з мовознавцем: 140 запитань і відповідей”, яке вийшло у Видавничому центрі “Просвіта” 2001 року. Праця побудована у формі діалогу, що його провадить з професором Сербенською журналістка Марія Волощак. У бесіді йдеться про утвердження української мови у статусі державної, про історію формування української літературної мови, її сучасний стан, про зміни, які відбуваються в ній під впливом суспільно-політичних процесів та про інші проблеми мовного життя. Олександра Антонівна торкнулась, зокрема, й такої актуальної, але недослідженої на той час в українському мовознавстві теми, як згубний вплив тоталітарної системи на лексикографічну практику. Семантичне обмеження лексичного складу в “Словнику української мови” в 11 томах дослідниця продемонструвала на прикладі дефініцій слів Україна і національний з похідними утвореннями. Як зазначила професорка, у двох словникових статтях, що тлумачать назву Україна, упорядники оминули її основне значення — “держава” і навіть подали з позначкою “застаріле”. Наводячи негативні дефініції прикметника національний і висловів із ним у Словнику в 11-ти томах, дослідниця розкриває маніпуляційні механізми, що їх застосовував режим з метою ослаблення і знищення української культури: “Однак у текстах тоталітарної доби вживання цих слів, як і багатьох інших, підпорядковане було загаль0 ній тенденції надавати українській культу0 рі, мові такий обсяг і характер, щоб вони працювали проти себе, на відмирання самих себе”. У розлогому інтерв’ю професор висловила й свої погляди на величезну суспільно-виховну значущість лінгвістичної галузі культури мови. Саме поняття “культура мови” наповнене для Сербенської значно ширшим смислом, ніж те, що його зазвичай пропонують посібники з цієї галузі, які під культурою мови розуміють переважно дотримання літературних норм у писемному та усному мовленні. Такий підхід Олександра Антонівна вважає явно спрощеним: “Це поняття надзвичайно об’ємне і в науковому світі підходять до ньо0 го набагато ширше. Основою культури мов0 лення вважають любов, прив’язаність до рідної мови; культуру мови пов’язують з по0 чуттям поваги до державної мови та її іс0 торії, з турботою про її функціонування, з відповідальністю за свої мовленнєві дії; по0 няття “культура мови” пов’язують також з діяльністю суспільства та індивідуума, спрямовують на якнайкраще пізнання, зба0 гачення, вдосконалення та розвиток мови”. Зміст поняття мовної культури охоплює, за Сербенською, кілька аспектів: ступінь ознайомлення суспільства з мовними проблемами, вміння дотримуватися мовленнєвих норм і критично ставитися до їхніх порушень; діяльність, спрямовану на піднесення рівня знань про мову; лексико-фразеологічну, граматичну, орфоепічну та орфографічну внормованість, а також естетику мови, тобто здатність відчувати її красу, вишуканість, довершеність. “Сучасна українська літературна мова, — зазначає О. Сербенська, — сформувала0 ся на основі народнорозмовної стихії. І це значною мірою визначає її самобутність. Сьогодні це досконалий різновид загальнона0 ціональної мови, який здатний забезпечува0 ти потреби всіх сфер державно0політичного та культурного життя, задовольняти най0 вишуканіші смаки. Зауважимо: її потенції, що їх десятками, а то й сотнями років штучно блокували, уже в роки незалежності розгортаються легко, природно”. Об’єктом наукових досліджень Олександри Антонівни була й писемна літературна мова, зокрема її кандидатська дисертація присвячена юридичній термінології, а докторська — мові преси. Водночас на особливу увагу мовознавців, наголошує Сербенська, заслуговує сфера розмовного усного мовлення. Особливості його функціонування треба вивчати, на її переконання, в найрізноманітніших сферах — у побуті, у сфері політики, державного життя, науки, релігії, армії, спорту, в мовленні різних територіальних і соціальних груп, у діяльності людей різних професій. У поширенні нормативних зразків літературної мови першість належить, безперечно, засобам масової інформації. У вивчення й розвиток саме цієї сфери побутування рідної мови Сербенська творчо спрямувала свої знання і досвід наукових досліджень. Вони ж знаходять практичне втілення в її викладацькій праці на кафедрі радіомовлення і телебачення факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Створений на основі університетського курсу посібник О. А. Сербенської “Культура усного мовлення”, опублікований 2004 року, до сьогодні лишається найкращим посібником для підготовки майбутніх працівників аудіовізуальних засобів масової інформації, як і для всіх, хто прагне оволодіти грамотним, правильним, естетично вишуканим усним мовленням. Живе слово потрактовано в книжці як найважливішу форму існування мови, що має багатогранну структурну й комунікативну специфіку. Слід зазначити, що впродовж тривалого часу у працях з культури мови в засобах масової комунікації перевагу надавали аналізові писемного — газетно-публіцистичного стилю, тоді як сфера вживання усного слова в аудіовізуальних ЗМІ лишалась поза увагою мовознавців. Водночас письмо, наголошує дослідниця, є “вторинним, додатковим щодо усної мови і виникло як спосіб її фіксації”. Активізація досліджень у галузі аудіовізуальних засобів масової комунікації, вплив яких на соціальне, культурне й політичне життя країни надзвичайно зріс у нових умовах відкритого суспільства, пов’язана передусім з ім’ям Олександри Сербенської. Сфера мас-медіа, зазначає Олександра Антонівна, сьогодні належить до найвпливовішого центру активного життя мови: “Якщо національна мова віддзерка0 лює обличчя народу, то мова ЗМІ відбиває обличчя Держави”. Висвітлюючи мовні засоби формування високого естетичного регістру мови, професорка наголошує на необхідності створення цілісного звукового образу України. Великий інтерес становлять її міркування про природу звукової мови, звукової організації тексту, про потребу активізації відповідних досліджень, занедбаних у радянський час: “…тривалий час нас привчали розглядати звуки людської мови з погляду марксистсько0ленінської матеріалістичної філософії, бачити в них тільки матеріальну оболонку мови, трактувати їх як матері0 альну дійсність мови. Натомість є всі під0 стави твердити, що звук у широкому розу0 мінні органічно вмонтований у буття, він іс0 тотний, фундаментальний. Наприклад, ві0 домий німецький філософ мови Вільгельм фон Гумбольдт говорив, що звук, який вирива0 ється з наших грудей, — це як подих самого буття, підкреслював, що в певних звуках прекрасно втілена “об’єднана енергія наро0 ду” і у мовців вона збуджує “приблизно одна0 кову енергію”. Зазначені лінгвістичні погляди ґрунтуються на теорії В. Гумбольдта, згідно з якою мова може успішно виконувати свою функцію охорони культури народу лише тоді, коли вона є не стільки продуктом діяльності, скільки безперервною діяльністю Духа, яка прагне перетворити звук на вираження думки. Водночас дослідниця застерігає щодо загрози продукування нових форм лінгвоциду через можливість надзвичайно небезпечного використання новітніх технологій в аудіовізуальних засобах інформації: “Му0 симо усвідомлювати: в умовах інформаційної експансії “вухо” багатьох байдужіє до мело0 дій рідної мови, а новітні технології, серед яких надзвичайно небезпечними для форму0 вання нашого звукового простору є аудіові0 зуальні засоби, продукують нові форми лін0 гвоциду. Отже, мовне виховання дітей му0 сить бути під особливим контролем україн0 ської громадськості, органів освіти, дош0 кільних закладів. Адже йдеться про те, щоб українська мова й у майбутніх поколіннях не втрачала своєї самобутності”. Олександра Антонівна наголошує на недостатній увазі до усного мовлення в шкільній освіті: “Фетишизуючи писемне мовлення (адже всі помилки в диктантах, переказах, творах учителі ретельно лі0 чать!), недостатню увагу приділяють тому, щоб навчити учнів, студентів гарно вислов0 люватися, виробляти свій голос, уміти

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин