Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні “Як усе живе, мова завжди в русі”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

«Її слова — крилаті птахи Волі»

Слово Просвіти, №09 за 2019 рік

“ставити” його, пізнати діапазон свого го0 лосу, знати дію резонаторів, голосових зв’язок, визначити оптимальну тональність. І дуже важливо — навчитися правильно ди0 хати, виробляти т.зв. фонаційне дихання, тобто те дихання, яке забезпечує гарне зву0 кове мовлення, інтонаційну виразність”. Великий інтерес становлять міркування професора про таїну живого мовлення, висловлені в “Актуальному інтерв’ю з мовознавцем”: “…практично осягнути сут0 ність живого мовлення, збагнути його при0 роду — це, мабуть, понад людські сили. Як усе живе, мова завжди в русі, тут відбува0 ються постійні інноваційні процеси, у цьому живому організмі відбувається регенерація його клітин, але, на жаль, також і дегене0 рація. Наша розмова — це, по суті, запро0 шення до роздумів і насамперед — спонука до активного плекання мови, це щире бажання допомогти усвідомити, наскільки кожний із нас особисто відповідальний за долю україн0 ської мови в час чужомовної експансії, розба0 лансованості звукового простору України, в час, коли відбуваються великі політичні торжища в питаннях походження україн0 ської мови”. Ці міркуванням про таїну живого слова нагадують Шевченкове: Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється, ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть меж люди! Світосприйняття, духовні орієнтири, ціннісні настанови Олександри Сербенської сформувало не лише виховання в інтелігентній галицькій родині. Духовний та інтелектуальний розвиток творчо обдарованої особистості відбувався під впливом наших Великих, серед яких особливе місце посідає Іван Франко. З творами Франка майбутнього мовознавця ще в дитячі роки познайомив батько, просвітянин і великий книголюб. Відтоді захоплення Франком супроводжувало Сербенську впродовж усього її творчого шляху. До його творів вона зверталась і під час праці над кандидатською дисертацією про юридичну термінологію, і під час написання докторської дисертації про мову преси. Професор переконана, що, розробляючи теорію і практику національних медіа, необхідно йти від Франкових засад, його настановами треба керуватись, оцінюючи творчість журналістів, публіцистів. Вивчаючи твори Франка, дослідниця прийшла до переконання, що “Франко як учений-енциклопедист був у нашій науці й видатним українським мовознавцем, який всебічно охопив проблематику, що стосувалась функціонування і розвитку його рідної мови”. У своїх наукових і науково-популярних працях Олександра Антонівна найчастіше посилається на Франка. Її теорія значущості звука, звучання слова, мелодійності української мови розвиває думку Франка про те, що рідна мова — це, крім усього іншого, “дивно органічна система звуків”, як і погляд на те, що “збереження живого слова, фонетичної основи мови є одним з важливих способів протистояти московщенню, захистити українство від повної асиміляції”. Особливою увагою до сфери живого усного слова й поглядові на мовлення як динамічну творчу діяльність, дослідниця також, імовірно, зобов’язана впливові ідей Франка, що, за її словами, “як ніхто інший до нього, акцентував увагу на мовленні активному, динамічному, бачив у ньому вияв творчої діяльності індивіда, трактував мовленнєву діяльність як процес, залежний від ряду чинників”. Невтомна багаторічна праця Олександри Антонівни, спрямована на очищення рідної мови від намулу десятиліть приниження й нищення, популяризацію її лексичного багатства, краси і сили поставили ім’я талановитої дослідниці в один ряд з видатними будівничими “величної будівлі нашого мовного буття”. Галина ПУСТОВГАР, м. Полтава У затишному залі зібралися друзі, побратими, колеги, герої її матеріалів. Присутні з цікавістю переглянули відеорозповідь про журналістсько-літературну родину Антиповичів. Ганна Дениско — член “чорноволівського” Народного руху, одна із засновниць Полтавського осередку “Союзу Українок”, багаторічний співробітник “Полтавського вісника” і “Полтавської думки”, член редколегії часописів “Полтавські єпархіальні відомості” та “Наше слово”, активна учасниця Помаранчевої революції, а ще — володарка особливого стилю письма і принципової життєвої позиції. Чоловік Юрій, який кілька років тому відійшов у засвіти, був журналістом і письменником, молодший син — сучасний письменник, старший — відомий соціолог, очолює соціологічну групу “Рейтинг”. Під час вечора Ганна Дениско презентувала нові книжки — збірку публіцистики “Про що гомонить Соборний Майдан” та “Ми з ними в одному човні. Оповідки про тварин”. “З першого погляду здається, що це книга про Полтавський майдан. Справді, на обкладинці фото полтавських подій Революції гідності. Але ця оповідь — про події від весни 1917 року, коли в Полтаві вперше без- Василь ДЖУРАН, м. Чернівці Удвадцяте, 21 лютого, у славнозвісній 66-й аудиторії філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбулося велемовне дійство на відзначення Міжнародного дня рідної мови. Своєрідну формулу незнищенного фонду, яким для кожного народу і кожної держави є рідна мова, вивів декан філфаку, професор, письменник і просвітянин Борис Бунчук, підсумовуючи свято під назвою “Ваша величносте, Мово!”. Розпочали університетську імпрезу студенти другого курсу Юлія Панаетова та Ігор Волощук. Вітальне слово організатора заходу, заступника декана філфаку Світлани Шабат-Савки означило те нуртівне річище дивовижного уроку-пари, в який доречно вписувалися через проекцію на чільний екран українські соняхи, за якими у світі впізнають наших земляків. Світлана Тарасівна задала тон міжнародній події, як наголошував колись Іван Франко, що навчався у Чернівецькому університеті майже 130 років тому, через наскрізне вболівання за рідну мову геніальних достойників України — від зачинателя української літератури Івана Котляревського та її основоположника Тараса Шевченка аж до нашої доби. Пані Світлана найжертовнішим оберегом визнала Мову. А ще боронно святкували день народження Шевченка, а священики заговорили українською”, — каже авторка про першу презентовану книжку. Ідея зібрати власну публіцистику, зізнається Ганна Дениско, виникла давно. “Хто починав свою роботу в докомп’ютерній ері, знають, що таке твої вирізки з газет, газети, що жовтіють, громадяться на стелажах, падають тобі на голову... Спробувала зробити бібліографію статей у “Молоді України” періоду незалежності, “Полтавському віснику”, “Полтавській думці” — ледь не 500 публікацій. А ще ж були “Слово Просвіти”, “Наше слово”, “Літературна Україна”... Тоді пішла простішим шляхом: те, що перше потрапило до рук і не втратило своєї актуальності, — те і взяла до книги”. Насамперед — інтерв’ю і розповіді про людей, котрі, за назвою розділу, “не зрадили свою безсмертну душу”. Це люди різного віку і професій — Феодосій Роговий, полтавський бард Юрій Трейгель, політв’язні Микола Кульчинський та Леонід Рябченко, митець-військовий Володимир Рамаскевич, спортсменка Клара Бакань, артистка Ніла Крюкова... “Чого варта історія про три ляпаси, які дала Ліна Костенко директору Київської філармонії за перешкоди, які чинили Крюковій у постановці моноспектаклю “Маруся Чурай”! Я подумала, що ці факти забудуться, і все це треба зберегти для історії”. Увійшли до книжки і розповіді про родину, дорогі для авторки есеї, серед них і той, що привів її в журналістику, бо ж спочатку збиралася стати вулканологом. “Відкрила довідник для вступників і шукала щось романтичне. Але як почитала, що це треба їхати на Далекий Схід, вчитися там, то думаю: як же я без мого села? А тут у школі кажуть: напишіть нарис. Ну, всі й пишуть щось абстрактне, про доярок, що встають до схід сонця (був тоді штамп такий популярний: “групами і поодинці”, тож доходило до абсурду — в газеті можна було прочитати “Михайло ходив на ферму групами У Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Котляревського відбувся ювілейний творчий вечір полтавської журналістки, поетеси, члена правління Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” Ганни Дениско (Антипович).

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин