Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“У тоталітарних державах мова ставала носієм, утіленням нової ідеології”. · 8 Мова єдина · с. 8сторінка оригіналу ↗

Радянська новомова в українському словникарстві

Слово Просвіти, №09 за 2019 рік

Чи можливо вплинути на формування суспільної свідомості через мову, її словник? Мовна політика найбільших тоталітарних держав XX століття — нацистської Німеччини та комуністичного Радянського Союзу — переконує нас у цьому. Тоталітаризм породжує штучну мову — так звану “новомову”, що стає втіленням панівних світоглядних настанов та уявлень, відображає й водночас у ній вибудовується специфічна дійсність, система ціннісних пріоритетів політичного режиму. Новомова дуже швидко поширюється в усіх сферах комунікативної діяльності, стає зразком мовлення, відсуваючи на периферію звичайну, природну мову. Вона зумовлює поступову уніфікацію мислення людей, маніпулюючи масовою свідомістю та знищуючи індивідуальність. Інна РЕНЧКА, кандидат філологічних наук итання функціонування мови в тоталітарному суспільстві вперше порушив у своєму романі-антиутопії “1984” англійський письменник Джордж Орвелл. Автор переосмислив “мовний досвід” гітлерівського й радянського тоталітарних режимів і на цій підставі розглядав новомову як основу тоталітарної системи. Письменник описує її структуру, характеризує лексичні та граматичні засоби. Мова, на його думку, в добу панування тоталітарних ідей перетворюється на політичний засіб, а її метою є відображення світогляду керівної партії та унеможливлення інших форм мислення. У тоталітарних державах мова ставала носієм, утіленням нової ідеології. Для радянського зразка тоталітаризму це була ідеологія побудови комуністичного суспільства. У радянський імперії джерелом появи тоталітарної новомови стала російська мова. Упродовж усього періоду існування Радянського Союзу поширювалися тези про особливий статус російської мови як мови міжнаціонального спілкування в межах СРСР, згодом — як другої рідної для всіх народів союзних республік. Пропагандистські настанови супроводжувалися твердженнями про постійне взаємозбагачення і взаємодію національних мов у соціалістичному суспільстві, безкорисливу допомогу російського народу всім іншим націям та про російську мову, яка сприяє розвитку й удосконаленню інших мов радянських республік. Засобами російської мови формувався й “спільний лексичний фонд мов народів СРСР”. Тож наслідками такої діяльності стало поширення двомовності, витіснення національних мову різних сферах суспільного життя, гальмування розвитку їхніх внутрішньомовних ресурсів. В українській мові широкого вжитку набули росіянізми, кальковані слова та словосполуки, російські словотворчі моделі. Наприклад: Страна Советов – Країна Рад, советские люди – радянські люди, мирное сосуществование – мирне співіснування, раскулачивание – розкуркулення, пятилетка – п’ятирічка, октябрёнок – жовтеня, партбилет – партквиток, землевладелец – землевласник, грузооборот – вантажообіг, сотрудник – співробітник, многочисленный – багаточисельний, наилучшим образом – найкращим чином тощо. Новомова в Україні була наслідком реа лізації радянської мовної політики, спрямованої на поширення російської мови й обмеження функціонування української. Для неї, безперечно, характерними були такі спільні для всього радянського тоталітарного дискурсу риси, як оцінність, клішованість, трансформація значень слів з метою ідеологічного впливу на суспільну свідомість, й водночас їй були властиві специфічні риси, зумовлені втручанням у внутрішній розвиток української мови, що мало метою її майбутнє зникнення — злиття у недалекій перспективі з російською. Комуністичне управління мовою великою мірою позначалося на українській лексикографічній практиці радянського періоду, зокрема на тлумачній лексикографії. Словники не могли лишитися поза увагою ідеологів тоталітарної держави. Американський лексикограф Сидні І. Лендау зазначає, що “словники зазнають усіх складних суспільних тисків, таких самих, що їх відчувають люди та інституції”. Однак найбільшого впливу позамовних чинників лексикографія зазнає в умовах тоталітарного режиму, коли її підпорядковують ідеологічним вимогам. Лексикографія, за словами польської мовознавиці Анни Вежбицької, у цей період піддається тому самому тискові, що й кожна інша галузь наукової та громадської діяльності. Лексикографічні праці політизувалися й ідеологізувалися. Це виявлялося і у формуванні реєстру словників, і в побудові визначень, доборі ремарок та ілюстративного матеріалу. У “Словнику української мови” в 11 томах (1970—1980 рр.) ідеологізації зазнали слова різних тематичних груп — не лише одиниці суспільно-політичної лексики, семантика яких безпосередньо залежить від політичних поглядів суспільства і пов’язана з конкретним історичним періодом, а й слова, що стосуються сфери економіки та права, релігії та мистецтва, етики та філософії. У лексикографічному трактуванні чітко простежується вплив керівної радянської ідеології, коли слова набували оцінних конотацій залежно від того, якого суспільно-політичного ладу стосувалися позначені ними поняття — соціалістичного чи капіталістичного. Ті одиниці, які характеризували різні аспекти життя соціалістичного суспільства, отримували позитивну оцінку, а ті, що позначали особливості капіталістичної дійсності, — негативного оцінного забарвлення. Скажімо, позитивну конотацію в СУМі мають слова комунізм, соціалізм, більшовизм, марксизм, атеїзм, соціалістичний реалізм, негативну — націоналізм, монархізм, лібералізм, сіонізм, Бог, Біблія, авангардизм, модернізм, бізнес, бізнесмен, монополія, біржа, комерція тощо. Найпоширенішим словникарським засобом для окреслення виразної межі між двома світами — “світом добра і справедливості”, що, в ідеологічній інтерпретації, уособлював радянський суспільний лад, та “світом зла, неволі і неправди”, образ якого формувався на прикладі опису явищ життя в країнах несоціалістичного табору, — було використання в дефініціях квазіуточнювальних означень на зразок “буржуазний”, “дрібнобуржуазний”, “реакційний”, “капіталістичний”, “контрреволюційний”, “ворожий”, “націоналістичний”, “антинауковий”, “формалістичний”, “занепадницький” тощо. Ними зазвичай починаються тлумачення лексичних одиниць різних тематичних груп у СУМі. Наприклад: “Націоналізм. 1. Реакційна буржуазна ідеологія й політика в галузі національних відносин…”; “Монархізм. 1. Реакційний політичний напрям, що відстоює монархію…”; “Федералізм. 3. Дрібнобуржуазна течія анархістського типу…”; “Конституціоналізм. Буржуазна течія в політиці й науці державного права…”; “Монополія. 2. Велике капіталістичне об’єднання, що виникло на ґрунті концентрації виробництва й капіталу…”; “Дадаїзм. Формалістична течія в літературі й образотворчому мистецтві…”; “Модернізм. 1. Занепадницька течія у буржуазному мистецтві й літературі…”; “Футуризм. Формалістичний занепадницький напрям в буржуазному мистецтві та літературі…”. Отже, читачеві накидалося негативне оцінне сприйняття явища ще до ознайомлення з його змістом, й така оцінка була узгоджена з тоталітарною ідеологією. З іншого боку, ключовим радянським ідеологемам, таким як комунізм, соціалізм та ін., у СУМі за допомогою ідеологічно забарвлених дефініцій та ідеологічно значущих ілюстрацій надано позитивної оцінки. Наприклад: “Комунізм. 1. Вища суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізмові й ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва; має два ступені розвитку: соціалізмі власне комунізм — безкласове суспільство, у якому здійснюється принцип: “від кожного — за його здібностями, кожному — за його потребами” […] 2. Створена Марксом, Енгельсом і Леніним унаслідок глибокого вивчення об’єктивних законів розвитку суспільства наукова теорія й тактика пролетарської революції та побудови комуністичного суспільства […] Комунізм є найвищий ступінь розвитку соціалізму, коли люди працюють з усвідомлення необхідності працювати на загальну користь (Ленін, 30, 1951, 178); Ідеї комунізму захоплюють серця трудящих і перетворюють світ (Ком. Укр., 10, 1959, 9)”. Наведене тлумачення — скорочене, у словниковій статті воно значно розлогіше, з великою кількістю характеристик. Пояснено, зокрема, що таке воєнний, науковий, первісний та утопічний комунізм, що мало б підкреслити важливість значення цього слова загалом у радянському вченні і в житті кожної радянської людини. Поширеним у словниках засобом ідео логізації було штучне розділення поняття, позначеного словом, на два “різновиди”, одному з яких приписували належність радянському способу життя, і тому він мав позитивне оцінне забарвлення, інший — капіталістичному, буржуазному, тож він отримував негативне значеннєве навантаження. Наприклад, тлумачення слова демократія в СУМі побудоване на протиставленні буржуазної та народної демократії: “Буржуазна демократія — політичний лад, при якому парламентаризм є прикриттям диктатури буржуазії; Народна демократія — нова форма політичної організації суспільства, яка виникла в ряді країн Східної й Центральної Європи та Азії після другої світової війни — одна з форм диктатури пролетаріату”. Таке ж для тлумачень багатьох слів економічної сфери, наприклад: “Банк. 1. У СРСР — державна фінансова установа, яка здійснює кредитування народного господарства і є розрахунковим центром країни; у капіталістичних країнах — фінансова установа, що концентрує капіталовкладення, які дає в позику капіталістам з метою одержання прибутків і надприбутків”; “Прибуток. // Доход капіталістів, джерелом якого є додаткова вартість. <…> // Доход державних підприємств у соціалістичному суспільстві”. Це засвідчує й дібраний ілюстративний матеріал до відповідних слів: “Капіталістичне виробництво не може розвиватися інакше, як стрибками (Ленін, 5, 1948, 72); Комуністичне виробництво вимагає високої організованості, чіткості і дисципліни, які забезпечуються не шляхом примусу, а на основі розуміння громадського обов’язку, визначаються всім укладом комуністичного суспільства (Програма КПРС, 1961, 56)”. Наочним відображенням наслідків офіційної політики, яку здійснював СРСР у сфері релігії, є асоціативний експеримент, проведений у 1979 р. серед українськомовних студентів м. Львова. Серед запропонованих для асоціативних реакцій слів було три, а саме Біблія, священик та релігія. Результати цього експерименту, зафіксовані в “Словнику асоціативних норм української мови” Н. Бутенко, такі: релігія — опіум (129 відповідей), дурман (36), обман (24), забобони (23), темрява (16), шкідлива (11), ворог (9), брехня, непотрібна (5), зло, минуле, муть, неправда, неправильна, облудлива, отрута, пережиток, погана, темна (4); Біблія — опіум (14), дурман (10), атеїзм, дурниця, непотрібна, темрява (5), брехня (4), забобони, неправда, погано, шкідливо (3); священик — чорний (15), хитрий (14), ситий (8), обман (6), брехливий (5), пузатий, скупий (4), ворог, темний (3). Чи ж не свідчення це руйнування духовно-моральних цінностей та релігійних переконань українського народу, що здійснювалося під жорстким тиском владних структур? У СУМі слова релігійної сфери потрактовані з позиції атеїстичної пропаганди. Більшість одиниць цієї тематичної групи марковано позначкою “застаріле”, “рідко”, їхнє значення “уточнено” словами “міфологічний”, “міфічний”, “нібито”, “ніби”, “так званий”. Наприклад: “Богомілля, заст. Ходіння по так званих святих місцях”. Політизований ілюстративний матеріал мав підкреслити застарілість і непотрібність релігійних вірувань у соціалістичному суспільстві: “Ах, скільки радості, коли ти любиш землю, Нема у ній ні ангелів, ні бога, ані семи небес… (Тич., I, 1957, 115)”; “Біблія вводить в оману віруючих, перешкоджає їм оволодівати знаннями,… сковує їх творчу ініціативу і активність (Наука…, 1, 1958, 59)”. З цього погляду промовистою є така цитата-ілюстрація: “Автокефальна церква. Шалену діяльність в цей період [1921 р.] розгорнуло духовенство, особливо попи автокефальної церкви, виголошуючи з церковних амвонів антирадянські проповіді (Іст. УРСР, II, 1957, 221)”. Наведена цитата є відлунням розгорнутої за радянських часів кампанії проти української автокефальної церкви, чия діяльність була важливим чинником у збереженні української мови, протидії русифікації та в українському національному відродженні загалом. Втручання у словники, деформування семантики великої кількості слів, штучне переведення в розряд застарілих цілих пластів лексики через їхню невідповідність політичному устрою, а також поширення в українській мові росіянізмів, калькованих слів і словосполук стало наслідком мовних маніпуляцій радянського тоталітарного режиму, тривале панування якого відчуваємо й дотепер. За допомогою мовних засобів відбувалося фальшування дійсності, утвердження догматизму, нетерпимості до інакодумства, тривав цілеспрямований вплив на свідомість людей, формування в них своєрідної “радянської ідентичності”, з притаманними їй упередженими, необ’єктивними оцінками й судженнями, нав’язаними ідеологічною машиною. Тож сьогодні повноцінне функціонування української мови залежить значною мірою й від того, наскільки нам вдасться подолати залишки радянської новомови.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин