Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Спочатку треба відродити душі, а потім вже звільняти руки з пут”. Пам’ятаємо 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗

Ганна Чубач лишила нам слово…

Слово Просвіти, №09 за 2019 рік

Українська культура, українська література зазнали непоправної втрати. 20 лютого 2019 року на 79-му році життя після тяжкої тривалої хвороби померла видатна українська поетеса, член Правління Українського фонду культури імені Бориса Олійника Ганна Чубач. За п’ятдесят років плідної творчої праці Ганна Танасівна Чубач видала понад 80 книг для дорослих і дітей, створила понад 500 пісень. За визначні творчі здобутки вона була удостоєна високого звання Заслужений діяч мистецтв України, нагороджена орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, удостоєна Державної літературномистецької премії імені Лесі Українки, муніципальної премії “Київ” імені Євгена Плужника, Міжнародних літературних премій: ім. В. Винниченка, міжнародної премії “Дружба”, літературних премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського та Є. Гуцала. Якби за результатами всенародного опитування у нашій країні поетам присуджували почесне звання “Народний поет України”, безумовно, однією з перших цього звання була б удостоєна Ганна Чубач. Зі шкільних підручників початкових класів, шкільних програм, радіо та телевізійних ефірів це ім’я широко відоме українському читачеві. Народилася Ганна Чубач на Святвечір 6 січня 1941 року в селі Плоскому Му- Михайло НАЄНКО Кілька років тому мені випало написати до книжки “Не вмирає душа наша…” розділ про письменників, що відзначені Шевченківською премією за останні сорок років. Робота була клопітною (140 авторів!), але й корисною: краще дізнався, “хто є хто?” в нашій літературі. Тоді я згадав слова відомого постмодерніста М. Кундери, який, здавалося б, лукаво говорив: європейська література нині перебуває в такому стані, що про більшість авторів і писати не хочеться. Але ось нещодавно я поцікавився в одного маститого критика, хто ж із сучасних письменників може претендувати на Шевченківську премію? У відповідь (не категорично) було названо кілька імен, що пишуть без розділових знаків, без великих букв та великих смислів у тексті і внаслідку маємо замість кутого металу — бляшані вірші. Це своєрідний різновид відомого курйозного віршування, що має значення, мабуть, для книжкових полиць, але — не для літератури. Таких є немало і в європейських літературах; їх, очевидно, й не сприймав М. Кундера, але які, виявляється, дехто вважає навіть вартими премій… Як стає очевидним, постмодернізм мало що додав нашій творчості, оскільки не зумів виробити відповідних “правил гри” в літературі і водночас — не витримав (у нас — особливо) випробування свободою. Інше бачимо в літературі, сказати б, традиційній. Вона, по-перше, змогла утримати в слові силу особистості, а по-друге — зміцнити зв’язки духу з одвічними моральними цінностями людини як такої. Без цього творчість немислима. Принаймні я так думаю, беручи до рук книжку поезій Ганни Чубач “Озвучена печаль”. Є в ній і особистість, і опертя на моральні цінності, і, найголовніше, вміння виразити їх традиційним, але саме своїм поетичним словом. За роки свого буття в літературі поетеса привчила нас, що вона — ніжний і природний лірик (чого варта її “Хустка тернова, мамина мова...”!), що в її інтимній ліриці відчуваєш правду жіночого серця, що вона, зрештою — сонячна, пісенна і вродлива, як її Поділля. Так писали про неї і критики, і побратими по літературі — поети. І вона підтверджує це й новою своєю книжкою, скажімо, такими словами: “О, моє кохання карооке, Зраджене, відбути не спіши!”. Але що це за кохання і чому його намагаровано-Куриловецького району на Вінниччині у хліборобській сім’ї. Батько загинув у перші дні війни. На долю родини випало багато лиха воєнного та повоєнного життя. Мати вчила дівчинку й “усяку роботу робити”, й “пісень співати”, і “світ любити”. І хоч життя було нелегким, донька сприймала його у світлих кольорах: любила малювати, співати, вигадувала казочки. А гарна пам’ять розвивалася завдяки тому, що не було коштів книжки купувати, то доводилося уроки вчити, уважно слухаючи вчителів у школі. Середню школу та редакторський факультет Поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Києві закінчувала вечорами, Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. Максима Горького в Москві — на стаціонарі. Ганна Чубач багато років працювала в газеті “Літературна Україна”, у журналі “Дніпро”. Не один рік вона вела цікаві авторські радіопередачі на Українському радіо. Її творчість високо оцінили мільйони читачів. Про неї написано чимало критичних статей, монографій, нарисів. Особливу увагу у творчому доробку Ганни Чубач привертають вірші, присвячені дітям: веселі, дотепні, повчальні, жартівливі. Її дитячі вірші дарують добрий настрій, вчать мислити й любити рідне слово. В останні десятиліття для дорослого читача з-під пера поетеси вийшло кілька резонансних поетичних збірок, які висувалися на Шевченківську премію: “Дзвінка ріка”, “Озвучена печаль”, “Серед зневір і сподівань”, “Хустка тернова”, “Радість висоти”. Усі ці ліричні книжки були відзначені неабиякою увагою літературної громадськості та численних шанувальників поетеси. Проте з точки зору нового досвіду нашого суспільно-політичного життя кожна нова поетична збірка сприймалася інакше, ніж попередня. Від книги до книги поетеса постійно піднімала планку своєї поезії. Велика заслуга авторки в тому, що вона перебувала у постійному творчому пошуку. Навіть після тяжких випробувань долі, що спіткали поетесу останніми роками, а це тривалі хвороби та важкі операції, вона не зупинилася у творчому розвитку, ступаючи крок за кроком на вищу поетичну сходинку. Ганна Танасівна не втрачала оптимізму та життєлюбства, залишаючись людиною непохитної мужності та безпосередності у відтворенні своїх почуттів та сподівань. Вічна пам’ять про видатну українську поетесу, про Людину з великої літери залишиться у серцях всіх людей, які знали і любили Ганну Танасівну Чубач. Український фонд культури імені Бориса Олійника

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин