Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

«Зачистка» українського культурного фронту?

Слово Просвіти, №09 за 2020 рік

У просвітянській інформаційній агенції “Наголос” 21 лютого відбулася розширена прес-конференція за участі відомих діячів української культури і мистецтва. Учасники обговорили критичну ситуацію з фінансуванням творчих спілок, до якої призвела нинішня гуманітарна політика нової влади. Представники творчої інтелігенції звернулися з Відкритим листом до президента України В. Зеленського, в якому запитують главу держави: хто провокує “зачистки” національного культурного фронту та кому це вигідно в умовах війни? Як не допустити демонтажу національної культури і мистецтва? над 300 тисяч митців і волонтерів (створені за часів незалежної України: Спілка майстрів народного мистецтва, Спілка кобзарів, Спілка краєзнавців, Спілка фотохудожників, хореографічна Спілка, Всеукраїнська музична спілка), мають національний статус. Вони здійснюють значну частину культурно-мистецької роботи в Україні, починаючи з розробки і реалізації стратегії формування молодого творчого покоління, створення престижу України на міжнародній арені — і завершуючи захистом традиційних цінностей українського народу, допомогу ветеранам культурно-мистецької сфери, протистоянням зовнішньому агресору в інформаційній війні та інші. Слід нагадати, що саме в стінах Спілки письменників, за участі представників інших творчих спілок, зародився Народний Рух України як один із важливих чинників здобуття Незалежності нашої держави. У Спілці кінематографістів — Меморіал та низка інших громадських рухів. Творчі спілки на зламі епох, на межі 1980—90-х років, стали інфраструктурою громадянського суспільства, яка існувала головним чином напівлегально, в надрах тоталітарної держави, у причетності до якої їх тепер і звинувачують. Забувається і те, що в середовищі Національних творчих спілок і “Просвіти” гуртуються митці, які своєю творчістю продовжують кращі традиції української нації і сприяють утвердженню України в умовах, коли загрожена державність. Наші критики забувають, що творчі спілки, у різних форматах, існують і продовжують розвиватись практично у всіх країнах Європи. Інша річ, що на заваді стояв брак коштів і відсутність загальнодержавної програми культурного і соціокультурного розвитку”. Автори листа вважають необґрунтованим об’єднання трьох міністерств в одне — з додаванням до профільного напряму культури функцій туризму і національної пам’яті. Для культурно-мистецького середовища країни, йдеться у листі, рішення про ліквідацію Міністерства культури України є незрозумілим, непереконливим і таким, що призводить широкий загал і експертне середовище до висновків про непріоритетність національної культури для президента України, Верховної Ради та уряду. Закінчення на стор. 3 «МАЙЖЕ РОМАН» МИКОЛИ ЖУЛИНСЬКОГО НА ПОБАЧЕННЯ З ОПЕРЕТОЮ

с. 3 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Початок на стор. 1 “Керівництву держави, уряду, на нашу думку, необхідно вкрай швидко провести моніторинг кадрової політики в культурній сфері й аналіз ефективності її топпосадовців, — зазначають автори листа. — На часі повернути в галузь високопрофесійних працівників з досвідом роботи в культурі, залучити молодих, талановитих менеджерів з профільною освітою, позитивним досвідом та бездоганною репутацією”. Керівники Національних творчих спілок України, Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, діячі української культури і мистецтва зокрема пропонують створити Міністерство культури України, створити Національну раду з культурної політики при президентові України як консультативно-дорадчий орган з питань культурного розвитку держави, а також доручити Міністерству культури, молоді та спорту України негайно забезпечити фінансування Національних творчих спілки України і ВУТ “Просвіта” на 2020 рік, як і передбачено Державним бюджетом, а також передбачити у Державному бюджеті на 2021 рік асигнування на статутну діяльність Національних творчих спілок України і Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Листа підписали: Євген ШЕВЧЕНКО, голова Координаційної ради Національних творчих Спілок України, голова Національної спілки майстрів народного мистецтва України; Павло МОВЧАН, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка; Мирослав ВАНТУХ, голова Національної хореографічної спілки України; Володимир ЄСИПОК, голова Національної спілки кобзарів України; Закінчення. Початок на стор. 1 Отже, питання найменування станції виходило за межі столичних інтересів, а надто чиїхось уподобань чи антипатій, воно повинно вирішуватися з позицій державних інтересів України. Через 2 місяці я отримав відмовний лист, в якому йшлося, що обидві назви є історичними, і комісія свого рішення міняти не буде. Тоді я звернувся до знаних істориків Києва, щоб дізнатися їхню думку з цього питання. Вони сказали, що я маю рацію і порадили не здаватися: “Ваша ідея правильна, але для її реалізації потрібно поширювати її серед громадськості міста і знайти там підтримку”. Майже рік тривало це поширення: виступи перед колективами, статті у столичних газетах, звернення, переговори, листування та ін. Про це описано у моїй книжці “Нариси з історії конструкторського бюро”, яка є в бібліотеках Києва. Врешті-решт, в процесі консультацій і обговорень з багатьма людьми моя пропозиція дещо змінилася, уточнилася і стала колективною, її підтримали і надіслали відповідні клопотання до КМДА кілька організацій, серед яких Товариство української мови ім. Т. Шевченка Київського університету, Комісія з питань відтворення пам’яток історії та культури при президентові України, Комісія Київради з гуманітарних питань та ін. Остаточно питання вирішувалось на сесії Київради відповідно до Закону про місцеве самоврядування. Згідно з Рішенням сесії від 01.07.1999 р. №343/444, новій станції метро присвоєно назву “Дорогожичі”. За це рішення проголосував 41 депутат, троє утримались і лише один був проти. Отже, питання щодо назви станції метро вирішувалося колегіально, з широкою участю громадськості, з висвітленням його в засобах масової інформації, зокрема в газетах “Вечірній Київ”, “Хрещатик”, “Київ Шевченківський” та ін., у повній відповідності із Законом про місцеве самоврядування. Головний результат Рішення Київради Олександр РЕЄНТ, голова Національної спілки краєзнавців України; Едуард СТРАНАДКО, голова Національної спілки фотохудожників України; Богдан СТРУТИНСЬКИЙ, голова Національної спілки театральних діячів України; Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, голова Національної спілки письменників України; Євген САВЧУК, голова Національної Всеукраїнської музичної спілки; Володимир ЧЕПЕЛИК, голова Національної спілки художників України; Ігор ЩЕРБАКОВ, голова Національної спілки композиторів України; Олесь ЯНЧУК, голова Національної спілки кінематографістів України; Андрій ЧЕБИКІН, президент Національної Академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Володимир ПРЯДКА, академік Національної академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Мирослав СКОРИК, Почесний співголова Національної спілки композиторів України, Герой України, народний артист України, академік НАМУ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Євген СТАНКОВИЧ, член Національної спілки композиторів України, Герой України, народний артист України, академік НАМУ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Дмитро ПАВЛИЧКО, поет, громадськополітичний діяч, Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор пісні “Два кольори”; Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, доктор філологічних наук, академік НАН України; Валентин СИЛЬВЕСТРОВ, композитор, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Анатолій КРИВОЛАП, художник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Богдан БЕНЮК, народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Юрій ЩЕРБАК, письменник, політик, дипломат, доктор медичних наук, перший лідер Партії зелених України, лауреат премії ім. Ю. Яновського; Іван ГАМКАЛО, диригент, музично-громадський діяч, народний артист України, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, Член Європейської академії музичного театру; Ганна ГАВРИЛЕЦЬ, композиторка, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, прозаїк, літературознавець, виконавчий директор Ліги українських меценатів, директор видавництва “Ярославів Вал”, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Володимир ЗІНЧЕНКО, живописець, член Національної спілки художників України, народний художник України; Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, письменник, перекладач, дипломат, лауреат премії імені Пантелеймона Куліша і лауреат премії “Ars Translationis”; Віктор ТЕРЕН (ТАРАН), письменник, політик, народний депутат України 2—6 скликань, лауреат премії імені Володимира Сосюри; Петро БОЙКО, народний артист України, голова Вінницького обласного осередку Національної хореографічної спілки України; Михайло ГУЗУН, народний артист України, голова Житомирського обласного осередку Національної хореографічної спілки України; Борис КОЛНОУЗЕНКО, балетмейстер, народний артист України, голова Харківського обласного осередку Національної хореографічної спілки України; Іван КУРИЛЮК, головний балетмейстер Національного академічного гуцульського ансамблю пісні і танцю “Гуцулія”, народний артист України, голова Івано-Франківського обласного осередку Національної хореографічної спілки України; Тетяна ГУЗУН, народна артистка України; Олександр ЧЕБЕРКО, композитор, музикант, народний артист України; Віра СИНЄОК, голова Київського обласного осередку Національної хореографічної спілки України, заслужена артистка України; Ольга ПОБЕЖИМОВА, голова творчого осередку м. Києва Національної хореографічної спілки України, заслужений діяч мистецтв України; Василь КОРПАНЮК, педагог, заслужений художник України; Володимир ТИТАРЕНКО, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України; Костянтин ЧЕРНЯВСЬКИЙ, живописець, заслужений художник України; Валерій ШКОРИНЕНКО, заслужений діяч мистецтв України громом читацької аудиторії. В нашому випадку назву “Дорогожичі” оцінили фахівці кількох спеціальних комісій, тому вона об’єктивно правильна, а піддавати її оцінюванню шляхом електронного голосування — то гра в рулетку, а точніше, — хитра затія від лукавого. Отож перейменування “Дорогожичів” не можна допустити. Дорогожичі — це історична пам’ять українців. Один німецький філософ сказав: “Людина майбутнього — це той, у кого найдовша пам’ять”. Ми повинні берегти щонайдовшу пам’ять українців, і не урізати її ні під якими хитрими лукавими приводами. В українців має бути майбутнє! Наш народ толерантний до інших націй. Але й громади інших націй в Україні повинні поводитися коректно, особливо в тих чутливих питаннях, які стосуються історії українців. Не треба гратися з вогнем, посягаючи на їхні історичні цінності. І наостанок. Пишучи цього листа, мені пригадалися десятки імен і прізвищ людей, з якими особисто довелося спілкуватися й обговорювати питання, пов’язані з назвою “Дорогожичі”, людей, які підтримали мене 21 рік тому. Це, академік НАН України Петро Тронько; історики Дмитро Малаков, Олесь Силин, Лідія Пономаренко, Людмила Проценко, Сергій Білокінь, Михайло Кальницький; філологи Костянтин Тищенко, Віталій Радчук, Ірина Желізняк, Дмитро Білоус, Володимир Куєвда; метробудівці Володимир Петренко, Володимир Макаренко, Анатолій Волинський, Олександр Кривошлик; оперні співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко; депутати районної ради; головні редактори київських газет; голови комісій Київради; журналісти та багато-багато інших, яких сьогодні уже важко й пригадати. Я безмежно вдячний їм усім за розуміння і підтримку в цій зовсім не приватній справі. Багатьох із них уже немає в живих, і затія з перейменуванням — це жест зневаги до світлої пам’яті про них. Георгій ЧОРНИЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин