“Якщо ти вже почав малювати, · то зупинитися неможливо”. Палітра 14 · с. 14сторінка оригіналу ↗
Погляд у часі
Слово Просвіти, №09 за 2020 рік
Як невпинний час змінює світ, на виставці можна побачити очима творчих особистостей різних поколінь, які пов’язані міцними творчими узами. В експозиції представлено більше 100 робіт відомих українських митців — Сергія Єржиковського, Ніни Котек, Олега Єржиковського (батько, мати, син), Бориса Приймака (тестя О. Єржиковського), Ігоря Чамати (двоюрідного брата О. Єржиковського) та В’ячеслава Снісаренка (зятя О. Єржиковського).
Сергій Миколайович Єржиковський
(1895—1989) походив із родини православного священника. Народився під Вільно (Вільнюсом), там же навчався спочатку в церковно-приходській школі, потім у класах художника Івана Рибакова, який викладав малюнок та історію мистецтва у чоловічих класах Вільнюської художньої школи. Під час Першої світової війни за старшим братом пішов добровольцем на фронт. Після війни переїхав до Києва. Тут закінчив художній інститут. Згодом викладав у Київській художньо-індустріальній школі, Харківських поліграфічному та художньому інститутах, Київському художньому інституті. Дивом уник розстрілу як колишній офіцер царської армії. Пройшов Другу світову війну. З 1947 року — професор та заслужений художник України. Мав державні нагороди. Впродовж життя створив багато портретів.
Ніна В’ячеславівна Котек (1901—1984)
теж народилася у Вільно, в родині чеських дворян, які емігрували з Чехії. Ще до революції родина переїхала до Житомира, а під час наступу Червоної армії не встигла залишити місто. Життя було дуже скрутним, і щоб заробити копійчину, Ніна стала замальовувати цікаві картинки. Після смерті батька 1925 року переїхала з подругою до Києва, де вступила на факультет живопису Київського художнього інституту. Тут дівчина познайомилася з Сергієм Єржиковським. Знайомство визначило її подальше життя — заміжжя, народження сина, жахливі часи окупації… Вона писала надзвичайні натюрморти, в неї був бездоганний смак і неймовірне відчуття кольору. Ніна В’ячеславівна любила життя в усіх його проявах. Живопис був головним у житті після любові до чоловіка і сина.
Олег Сергійович Єржиковський народився 1939 року в Києві. Шлях сина визначили батьки. Після вечірньої школи, де навчався малювати, доля привела до художньої школи. Тут були прекрасні вчителі — Петро Жарков і Валентин Смирнов. Шість років навчання у цій школі сформували нове коло спілкування і подарувало нових друзів. Потім було навчання в Київському художньому інституті. Працюючи у Київському науково-дослідному інституті експериментального проєктування, познайомився з архітектором Мариною,
Майбутня художниця народилася в
Одесі. Закінчила факультет художнього дизайну Одеського державного художнього інституту ім. Грекова (майстерня Д. Єгорова). Отримала диплом НАОМА (майстерня станкового живопису професора В. Гуріна). Член НСХУ та дійсний член Mondial Art Academia, посол цієї Академії в Україні. Учасниця багатьох республіканських, всеукраїнських та міжнародних виставок, проєктів та пленерів, серед яких 20 персональних виставок, які експонувалися в Україні, Німеччині, Словаччині, Чехії, Польщі.
Лауреат ІІ премії на Бієнале “Color
Fest” (Мінськ, Білорусь, 2012), художньої премії “Київ” ім. С. Шишка (2019) та інших.
Як зазначила кураторка проєкту Дана Пінчевська, ця мисткиня не втратила щирості. Вміє розрізняти присутність безсмертної душі в людях, тваринах, містах і предметах. І вони вдячні: їхні зображення в картинах художниці, реалістичні чи стилізовані, дихають життям, додають неспокою і змушують замислитися над тим, що ми взагалі всі тут робимо, навіщо живемо.
Світлана Бринюк надає перевагу на-своєю майбутньою дружиною. Марина була донькою головного архітектора Києва Бориса Приймака. Олег працював у монументальному та станковому живопису, весь час шукав свій шлях у творчості. “Живопис — це моя закоханість, яка, мабуть, у моїх генах. Якщо ти вже почав малювати, то зупинитися неможливо”, — зізнається художник.
Борис Іванович Приймак (1909—1996)
народився в містечку Новочеркаську в родині донських козаків. Український архітектор, педагог, професор, заслужений будівельник, народний архітектор, з 1955 до 1973 року — головний архітектор Києва. Був людиною творчою, неймовірно талановитою. Дуже любив писати, робив замальовки будь-де — на нарадах, у відрядженнях, на відпочинку. Акварелі писав швидко і майстерно. Він встигав працювати, викладати, малювати і займатися простими життєвими справами. Ця людина ремонтувала взуття своїх рідних, а також праски і телевізори, завжди намагався робити приємні речі для людей, які були поруч. Мріяв, аби весь правий берег Києва був у зелених пагорбах, а краєвиди нагадували місто давніх часів. На жаль, такі ж прекрасні задуми не приходили в голови архітекторам, які працювали після нього…
Ігор Павлович Чамата народився 1946
року в Києві. Рід художника бере початок із родини чеських дворян Котеків. Його мати Анна і Ніна Котек — рідні сестри. Творчий шлях Ігоря допомогли обра
Музей сучасного мистецтва України продовжує свій багаторічний проєкт “Сімейні цінності — родинні зв’язки”. Новим етапом проєкту стала виставка “Погляд у часі”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
