“Із нами світлий Лесин дух, Могуть Тарасова із нами”. Добрі новини · с. 5сторінка оригіналу ↗
Лесине духовне коло Леся Українка та Хмельниччина
Слово Просвіти, №09 за 2021 рік
Юлія Яворська-Лискун, голова Кам’янець-Подільської міської організаці ВГО “Український клуб”, журналістка, перекладачка, поетеса, співзасновниця премії ім. Лесі Українки
Таке коло тепер існує на Поділлі. До нього увійшли письменники та журналісти, краєзнавці та майстри народної творчості, артисти, художники та громадські діячі. Це ті, котрі стали Лавреатами першої Краєвої премії імені Лесі Українки, приуроченої 150 роковинам від дня народження великої письменниці.
Усі вони зібралися 26 лютого у конференц-залі Хмельницької міської ради, де панувала атмосфера особливої урочистості. До нагородження було представлено п’ятнадцать подолян, чиїми здобутками пишається наша область, тих, котрі піднімають дух нації, волю нації, здоров’я нації. Звертаючись до присутніх, керуюча справами міської Ради Юлія Сабій відзначила, що ці люди несуть у своїх серцях дух Лесі, розкривають велич Лесиної душі новому підростаючому поколінню, виховуючи дух патріотизму.
Кожен із представлених до нагороди мав нагоду виказати слова подяки та зворушення. Адже багато хто вперше отримав таку премію за багато років своєї творчої діяльності.
Співзасновником премії став меценат, поет і журналіст, голова “Українського клубу” м. Нетішина Микола Радиця, який і очолив журі. До нього приєдналися і голова Хмельницької обласної організації ВГО “Український клуб”, поет Володимир Олійник, голова Кам’янець-
Подільської міської організації “Український клуб”, журналістка, перекладачка, поетеса Юлія Лискун. Саме організатори “Українського клубу”, біля витоків якого понад сто років тому стояла й сама Леся Українка, створили зворушливе свято для творчої інтелігенції. Ще одним меценатом свята став і депутат Хмельницької обласної ради Сергій Іващук.
Серед лавреатів премії — літературознавець, прозаїк, поет Віталій Матеуш; “Золота голка
України”, видатна майстриняхудожниця Ніна Гончарук; письменниця Ніна Качаровська; художник і поет Микола Пангасюк; прозаїк, есеїст і публіцист Володимир Терновий; поетеса, громадська діячка Ольга Лихогляд; поет-пісняр Анатолій Пасічник; поет-пісняр Микола Дорожко та багато інших.
Це про наш край колись сказала Леся: “Красо України, Подолля!” Його окраса – талановиті люди, а відтепер це велике духовне Лесине коло, яке ширитиметься з року в рік. Бо, як сказав поет Володимир Олійник:
Із нами світлий Лесин дух, Могуть Тарасова із нами. За нами вже прозрілі йдуть, Неоскверненними шляхами.
ного планування на найближчі десятиліття.
Бажаю українським словникарям нових і нових зухвальств! А державі – не стояти збоку.
Попри існування Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, правова диспозиція української мови в державі ще далека від ідеальної. Багато надій ми покладаємо на такі державні структури, як Уповноважений із захисту державної мови, Національна комісія зі стандартів державної мови, Атестаційна колегія Міністерства освіти і науки України, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Але масштаби й складність завдань, що лягають на ці та деякі інші органи влади, дають нам зрозуміти, що без постійного долучення до реалізації конституційного статусу української мови і громадських організацій, і експертних середовищ, і всього суспільства державному апаратові розв’язувати ці завдання буде значно важче.
Таким чином, кожен із нас має шанси на свої зухвальства, на те, щоб підставити своє плече і й підперти добру справу словом і ділом, коштами й особистим часом задля повного забезпечення функціонування нашої рідної мови як державної (як мовив колись Василь Блакитний, “Ми тільки перші з хоробрих — мільйони підпирають нас”). Пам’ятаймо, що слово зухвальство походить не лише від хвала, хвалитися, а й від зух – хоробра, рішуча й послідовна в своїй цілеспрямованості людина.
Віталій МІХАЛЕВСЬКИЙ, голова Хмельницького ОО “Просвіта” імені Тараса Шевченка
У дні святкування ювілею Лесі Українки просвітяни Хмельниччини здійснили творчу поїзду до Славути. У музеї міста та бібліотеці познайомилися з історією міста та періодом перебування геніальної поетеси в цих краях.
У місті Славуті наприкінці
XIX – на початку XX ст. на берегах річки Горинь був розташований кумисолікувальний заклад. З метою покращення здоров’я, за даними дослідників, Леся Українка проходила тут лікування у 1904 році.
Зі спогадів колишнього вчителя Славутської школи №1 дізнаємось: “…У Славуту, до кумисолікарні, приїжджала пити кумис від сухоти якась одна гарна жінка-панночка. Люди казали, що ця вродлива та худорлява панночка є великою українською поетесою, вченою і надто мудрою людиною…”. Залишилися й інші перекази, ав 2002 році з Австралії привезли світлину, на якій, найімовірніше,
Також просвітяни у Славуті віддали шану ще одному генію України – Тарасу Шевченку, якому у 2019 році до 28-річчя Незалежності України відкрили пам’ятник (автор Богдан Мазур). Тут Тарас зображений 28-річним художником, випускником Академії мистецтв.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
