Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Спадщина “Нація народжується біля дитячої колиски”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Просвітлені мудрістю Софії

Слово Просвіти, №09 за 2024 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка, м. Київ Творча зустріч під такою назвою відбулась у київському школі-садку імені Софії Русової, колектив якого вже понад 30 років працює за спадщиною всесвітньо відомої педагогині, організаторки перших дитячих закладів в Україні, громадської діячки, державниці, просвітительки Софії Русової. Одержавши в далекому 1991 р. перші книжки Русової, що прийшли в Україну з діаспори, – “Серед рідної природи”, “Теорія і практика дошкільного виховання”, – директорка дитячої установи Людмила Олексіївна Синекоп по зернятку стала збирати дидактичний матеріал, публікації, відомості про Русову, чиє ім’я досі було в Україні заборонене разом з її педагогічними напрацюваннями. Крок за кроком колектив школи-садка почав упроваджувати на практиці мудрі настанови Русової, які вона виплекала на основі особистих досліджень, спостережень, а також ознайомившись з дитячими установами Європи. Адже Софія об’їздила садочки в Бельгії, Німеччині, придивляючись, як розбудовують мережу дошкільництва, які принципи виховання беруть за основу. І щоразу повторювала: “От нам би таку школку!” Її зворушували квіти на підвіконнях у дитячих садочках Бельгії, світлі побілені кімнати і милі речі, що нагадували б дітям дім. Бо вважала, що не казенщина, а відчуття домашнього затишку мають оточувати дитину. “Виставка дитячих садків у Брюсселі, дім Фребеля – Песталоцці в Берліні дуже захопили мене”, – напише у споминах Софія. Думаю, що, побувавши в київському садочку на Виноградарі, наша патронка була б задоволена. Бо за 30 років утвердилася найважливіша педагогічна вимога Софії Русової – виховання дитини має бути національним! Діти мають виховуватися на українському ґрунті, рідною мовою, історією, у рідному оточенні. Будучи сама обдарована талантом музикантки, здобувши блискучу музичну освіту, Русова великого значення надавала вихованню музикою і мистецтвом. У цей день запрошені на творчу зустріч батьки, друзі, колеги, членкині Асоціації освітян імені Софії Русової могли побачити блискучі результати праці – і садівниць, і дітей. Почали знайомство з екскурсії в Музеї імені Софії Русової, Відкриття “Мистецького вернісажу” яку традиційно провели самі діти, продемонструвавши знання і неабиякий хист справжніх екскурсоводів. Музей – це родзинка закладу і справа педагогічного життя Людмили Олексіївни, яка була ініціаторкою його створення і очільницею. По-перше, він єдиний такий не лише в Києві, а й у світі. Носить звання зразкового. Тут зберігаються автентичні речі, які могли б збагатити музеї всеукраїнського значення, наприклад, Софіїн рушник, оригінали листів родини Русових. Музей поповнюється з року в рік новими експонатами, світлинами, книжками. Тут можна працювати, пізнавати і надихатися. Бо Музей живий – голосами дітей, оновленими стендами, пахощами весни, а не пилу. Зворушлива сторінка Музею – приїзд з далеких Канади і США правнуків Софії Русової Ірини, Ольги, Тараса. Візит засвідчують фотографії з щирою радістю на обличчях гостей. Рівень Музею розуміють і відчувають освітяни України, запрошуючи пані Людмилу на зустрічі, круглі столи, аби поділилася досвідом. Частіше – в онлайн-режимі, бо живемо в умовах війни, тому не завше можна зібратися так, як сьогодні. Та й дитяча установа – всетаки з певними вимогами. Але завжди відкрита до спілкування. Ми побачили виступи маленьких артистів, чудові сценки, декламації, танці, почули пісні, більшість з яких створені самими педагогами. Згадали з вдячністю світлої пам’яті Любов Борисівну Доценко, музичну керівницю, яка написала багато пісень і гімн садочка, присвячений Софії Русовій. Затим обмінялися одкровеннями однодумиць про “обов’язок – понад усе” в умовах Великої війни, поділилися новими історіями родини Русових- Ліндфорсів – все це надало вшануванню 168-х роковин від дня народження Софії Русової глибини і значимості. А ще – радості відчувати надійне плече людей, які плекають заповіти Софії Русової. Пам’ятають, що “нація народжується біля дитячої колиски”. Що виховання має бути “позначене мистецтвом”. Що у народу “є дві святині: школа і військо. Школа дає зброю проти злиднів, проти приниженого стану серед других народів; військо – то певна оборона незалежності й волі народу”. Що педагог має бути “реформатором науки”. Що діти “розквітають від любові, як квіти від сонця”. Тут працює справжня освітянська родина, для якої настанови Софії – не порожній звук і не суха теорія. Тут з любов’ю плекають підростаюче покоління, постійно шукаючи в педагогічній роботі, як казала Софія “чогось мистецького, творчого, ухиляючись од всякої традиційності, формалізму” і “ненавидячи рутину”. “Душа дітей, їх задоволення – от що чарувало мене”. Таких принципів дотримуються і садівниці. Не дивно, що колишні випускниці школи-садка, а нині мами, пам’ятаючи ту любов, з радістю приходять на свята своїх дітей. І дякують своїм наставницям. Отака притягальна сила Софіїного спадку, який живе тут правдивим життям і розвивається. Ще одна подія засвідчила те, що в садочку виховання – національне і позначене мистецтвом. Тут урочисто відкрили справжній “Мистецький вернісаж”, який має власну історію. Колись свої картини заповідала садочку Мар- Фото на згадку. 28.02.2024 р. Заповітні слова: мама, Україна Екскурсія в Музеї імені Софії Русової Оксани закладку для книг – маленькі шедеври, які вона сама розписала петриківкою. Творче поле Софії діє притягально і наснажує кожного, хто до нього приєднується. Тим більше, якщо мама Оксани – Людмила Олексіївна Синекоп, відмінниця освіти України і відмінниця столичної освіти, русівка і незмінна донедавна директорка школи-садка. Саме вона одна з найперших в Україні стала впроваджувала національне виховання за спадщиною Русової на практиці. Віднедавна естафету “працювати за Русовою” підхопила нова директорка школи-садка Наталія Валентинівна Миронюк, якій хочеться щиро побажати успіхів і нових сенсів у невичерпній мудрості Софії. Обійнялися з усіма і домовилися обов’язково поїхати до Олешні, на батьківщину Русової, бо не можна відкладати життя на потім. Адже традиційні поїздки до Олешні додають сили, наснаги, оновлення, пробуджують творчість. Після цих мандрівок завжди народжувалися збірники поезій і есеїв, освідчень і осмислень. Створювалися альбоми і картини. Сьогодні ця багатюща спадщина, виплекана під керівництвом Л. О. Синекоп, – справжнє історичне надбання. Є особливий привід поїхати на Чернігівщину. Діти особисто хочуть розказати олешнянському велетневі-дубу на садибі Ліндфорсів, що біля дитячого садка в Києві підростає його маленький братик-дубочок. Він зійшов з жолудя, привезеного з Олешні, і пустив доволі міцне коріння. Бачили б, як доглядають його дітки, як міряються, хто вищий! Звісно швидше за дерева ростуть діти, зігріті щирим теплом і ласкою садівниць школи-садка. От про це хочуть розповісти діти. І ще розкажуть, що в садочку здобувають освіту хлопчики й дівчатка з Бахмута, Херсона, Авдіївки, Луганщини – всього 21 дитина. А батьки 14 вихованців захищають Україну від лютого ворога. Я теж напросилася на поїздку. Бо життя і діяльність Софії Русової, земля, де вона народилася, нащадки олешнян, серед яких зростала і надихалася Україною Софія, – це складова нашого буття. Людей, причетних до виховання національно-відповідальної молоді, яка продовжує боротьбу за Україну. Шкода, що з наступного року школи тут вже не буде – залишиться тільки дошкільна установа. Але – назавше з іменем Софії Русової.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин