Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Автор – не ментор і не режисер, він – теж герой. Він – не безликий, як проектор, він – харАктерний, і цей характер нам багато про що говорить”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Подорож у 333 спогадах, снах і видіннях

Слово Просвіти, №09 за 2024 рік

Ця рефлексія, безперечно, поверхова. Проте, можливо, когось зацікавить її пред# мет, титанічний труд Сергія Чиркова, незвичайна книжка: пізнавальна, інтимна, поетич# на, гуморна, грайлива й староіконно серйозна… снів і видінь – село Новолимарівка на Луганщині та інші населені пункти Слобожанщини. Ковчег – це, власне, прототип біблійного, збудованого Ноєм, а якщо копати глибше – шумерського... Де, власне, й розігралася драма зі створенням прибульцями робітників-робів-рабів для роботи в копальнях. Продовжилася вигнанням з Раю, планами знищити недосконале творіння та вирятуванням одного праведного роду на ковчегу під час потопу. Ось тільки Сергіїв ковчег несе душу, яка, успішно чи ні, потрудилася на земному грудді, назад, у рай, слід гадати, туди, де воно все колись і почалося. Несе, відкидаючи, відлущуючи від неї, як від соняшникового зернятка, спочатку “дитяче місце”, а власне – дитинство нашого героя, потім астральний план, а власне – Скрипаля… Тут метафора на метафорі. Чи метафора у метафорі. Доки все це відбувається, перед очима нашого героя – і читача, – як і годиться, мелькають кадри його життя, нарощуючись, накладаючись один на одного, як клітини епітелію, щоб, матеріалізувавшись, ще й стати об’ємними, ще й повертітися, як модель на подіумі, аби показати себе не тільки у фас, в й із тилу, і в профіль. Мене дуже цікавить Слобожанщина. Відомо, що Слобожанщина дала багато патріотів-філософів-поетів. І вони, я б сказала, з одного боку, більш послідовні, ніж деякі ліберальні персони західних теренів, а з іншого – менш категоричні: оточення – воно категорія матеріальна, а не суто теоретична. Відчуте на власній шкурі запам’ятовується і впікається більше, ніж висмоктане з пальця. І тепер я навіть могла б сказати, як колись мої співвітчизниці, подивившись “Санту-Барбару”: “Я там усіх знаю!” Знаю козака Антона Чирка. Таке прізвисько дали йому на Січі, бо вправно “черкав” спочатку на вологому піску, а потім – на папері церкви й портрети. До речі, нащадки, навіть далекуваті, теж мають і любов, і хист до різного роду “черкання”. Терплячих і відповідальних жінок цього роду – і “влюбчивих” чоловіків. Як підростав цей підлісок, а потім його знову скошував на хмиз ненаситний час, неорганічні літуни... Час, що закручується у вир, як, буває, вода на ставку, і виносить на поверхню пам’яті – і розповіді – то братів нашого героя, то побратимів. То Шура Рябченко пройде тихими крочками, як докір нам, зрячим, але сліпим, то активістка Марія Федорівна проскрипить зношеною за стільки десятиліть, але, здається, безсмертною свинячою шкірянкою. Актуалізувалася, до речі, активістка. Вони пильні, активістки, вони актуалізуються й активуються на кожен дриг і пчих влади. У таку об’ємну книжку треба втягнутися. Тут тривимірне відтворення з пам’яті історії роду й народу. У такому собі кружлянні… Автор – не ментор і не режисер, він – теж герой. Він – не безликий, як проектор, він – харАктерний, і цей характер нам багато про що говорить. І тут можна поставити те ж саме запитання: з чого народилася наша національна терплячість і наївність? Чого ми боїмося? Чому вдовольняємося малим, а про велике навіть думати не наважуємося? Це теж свого роду дзеркало... Для мене “Ковчег” цінний саме в такому контексті – самопізнання власного й нації.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин