Про-читання · “Письменник5мислитель уміє злучити минуле з майбутнім”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Безсмертна пісня Богдана Чепурка
Слово Просвіти, №09 за 2024 рік
Богдан ДЯЧИШИН, м. Львів
Летить душа моя над світом І пісню п’є. Нехай радіють Божі діти – Такі, як є.
Не кожен, народжений жінкою, здатен залишатися дитиною, мислити дитинно, правдою усе своє життя. А “це” дитя природи споглядає рої життя, і в нього “Сміються сльози на очах...”; “Сльоза журчить в пів ока”; “І плакав я сльозами божих речень – / Порізаний на рими і вірші; “І сльоза / в прозоре небо струменіє...”; “Вся правда, як сльоза”. Йому вдається плакати сльозами божих речень, які дарує Бог, бо ж поет живе тим, що “Закохалась в мене квітка”… Дещо писав і опублікував (понад 10 публікацій) про творчість цього талановитого мужа, мого краянина, плугара ниви-життя української літератури. Письмо Богдана Чепурка народжується з любові споглядання такого незахищеного живого світу природи, радості від того, що його оточує світ, у якому немає нічого мертвого, і пережита секунда ніколи не повториться. Тексти автора світоглядні – це молитовне благання: “Подай любов, сердечний рай... Любити правду на землі... А всім нам вкупі на землі / Єдиномисліє подай / І братолюбіє пошли!”, вони свідчать про засади, архетипи української ідентичності, сутність людини любові. Автор володіє даром розуміння глибинної сутності речей: “Бог не чинить насильства, не карає злом... Людина сама себе карає, людина людину пожирає... життя прекрасне, ніякого пекла нема, а спілкування із Творцем не тільки можливе, а й повсякчасне”. “В нутрі кожного змагаються дві сили (добро і зло. – Б. Д.)”. У Всесвіті абсолютна гармонія… Від захвату, який цей світ чудовий, Завмерло дихання небесної безодні. Лиш чути, як воркує ритм у слові. І зорі шлють сигнали одна одній. Той ритм невтомний Всесвіт будоражить. І знов малесенька загублена планета Народжує щораз нових поетів, Та лиш один в сто років правду каже. На небесах пекла нема – це видумки… Звідки взялося “пекло” на землі? “Від “пекла”, що в людині, – пекучої жаги набування (amor habendi), від того, що вона переступила межу достатнього для тіла, а про потреби душі взагалі не дбає. Звідси – виснаження землі, як і тих, хто скроплює її потом, – приневолених гасити невгасиму жагу набування, яка роз’їдає неситих” (Андрій Содомора). Богдан Чепурко – поет, прозаїк, філософ, який повсякчас прагне зрозуміти,
осмислити серцем, душею те, “що Бог учинив, від початку та аж до кінця...” (Книга Екклезіястова 3:11б): “Мій краю, раю мій / Моя ти Україно”. Аж дух перехопило: Летить осіннє сонце. Й неба край Вмивається, втирається тим сонцем. Таки філософ поетичного слова, в якому життя любові засіяне зірками Всесвіту… Тому-то Всесвіт любові Богдана Чепурка має сміливість сказати: “А Бог мене гладить твердою як правда рукою”, бо ж зорить він правдою, вірою у Всесвіт вічністі. Україна переможе в страшній борні з нелюдами і буде “із Богом вічна!”, якщо ми будемо з Богом… Й всміхається між зорями Всевишній. Й летять сузір’я в божу далечінь, Розквітчуючи світлом потойбічне… …Моя Вкраїна, поміж всіх зорінь – Зори мені і будь із Богом вічна! Далі. Пам’ять – це наше серце (Роздуми над віршем Богдана Чепурка “Пам’ять”. Кервавиця. Т. 1. Захалявні вірші. – Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2023. – 396 с.). Наповнена природа голосами, Яких не чуємо, а серце відчува... Природа, земля українська голосить, промовляє могилами вічності: “Минуле не хоче вмирати. Якщо задуматися над ним, воно може пояснити і сьогоднішнє, й завтрашнє” (Михайло Слабошпицький, “Тіні в дзеркалі”). Пам’ять – фундамент нашого розуму, наше минуле і майбутнє. Серця наші зболені минулим, зморені сьогоденням, та все ж зорять надією на майбуття. Голос минулого взиває до нашої пам’яті: Їх чує кров клітинами всіма – З глибин віків летять вони над нами. Про що їх клич – могильними горбками? Про що говорить пісня ця проста? Чому так важко думка дороста… “Думка дороста…” Думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, мови, дарованої нам Богом. У Богдана Чепурка – кожне слово витончене, метафори додають глибинного змісту дійства, присутня наскрізна гармонія вірша, гармонія в кожному рядку, щось прочитується між рядків… Повага до слова рідної мови – це поезія, яка спонукає до розмислів, виховує українськість читача. У цьому жорстокому сьогоденні мусимо надіятися на власні духовні й фізичні сили, пам’ятаючи твердження Івана Пулюя, що “Бог стоїть за тим, ...за ким культура і цивілізація!” Мусимо усвідомлювати, що місія України, українця полягає втому, щоб нести світові дух правди й оживити змертвілу суспільність до життя. Чи людство планети Земля об’єдналося у боротьбі з нелюдами, небаченим злом? Ми вдячні іншим народам, дружнім державам за допомогу, але ж “Пече лиш те, в якому
Скроплена рясним дощем-кров’ю наших воїнів світла українська земля промовляє до нас їхньою саможертовною любов’ю до України, волі і взиває до наших сердець зберегти пам’ять про них: Народе мій, на самому краю, На пограниччі правди і краси – Я пам’яттю глибокою стосил: Немає мертвих в рідному краю! “Немає мертвих в рідному краю!” У різні часи, на різних цивілізаційних зламах мислителі різних народів намагалися переконати нас, що людина, позбуваючись свого тілесного існування, продовжує жити в дусі, у спогадах, у серцях живих... Пам’ять... Трагедія ж наша в тому, що живемо у світі речей, у світі тлінного побуту, а не в світі безсмертної ідеї, яку обґрунтовують сучасні наукові досягнення. Ніхто не знає, як життя поверне, Отож, вперед – і пісню з"під коліс Рятуєш поглядом, бо віриш недаремно У гін життя і геніальний вірш. Й всміхнеться тобі світ в обіймах тайни, І бризнуть бризки сонця з божих віч. Пам’ять, сердечний погляд на речі життя – сльоза минулого і майбутнього: “Погляд, крок назад (retro), у минуле, – завжди дотик до серця. Найкраще про це – Вергілій своїм знаменитим рядком з “Енеїди”: “Є таки сльози речей, і що смертне – торкається серця”. “Краплиною вічності” назвав цю віршову сентенцію Віктор Гюґо (“краплина” – це також “сльоза”), а “речі” латиною (res) – це також події, дії людини, її думки, почуття, вся життєва реальність” (Андрій Содомора, “Стою, мов явір в огняній одежі…” – “Слово Просвіти” ч. 49 (1233), 7–13 грудня 2023 р.). P. S. Богдан Чепурко народився 26 серпня 1949 року в Осівцях Бучацького району Тернопільської області. Автор сорока шести книжок прози і поезії. За пів століття творчих змагань оприлюднив у періодиці понад тисячу різножанрових текстів.
* У тексті цитати з книг Богдана Че" пурка: “Кервавиця”, “Дивина”, “Софія”, “Сотворення світу”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
