Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Оберіг нашої Народності, Ідентичності, Свободолюбності, який міцнив віру, спонукав говорити зі своїм народом “рідною мовою”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Життя, зіткане червоними і чорними нитками…», с. 1

Життя, зіткане червоними і чорними нитками…

Слово Просвіти, №09 за 2024 рік

Закінчення. Поч. на стор. 1 Не перелічити друзів, побратимів, прихильників його незбагненної мистецької краси й почуттєвої снаги. Це про нього визначна співачка епохи Софія Ротару, зроджена на ґрунті “Івасюкового ренесансу”, напише щиросердно у передмові до збірки його пісень захопливі слова: “…Був улюбленцем свого покоління. У творах композитора лунала музика, народжена красою людей, чарівністю дібров та синіх гір, які надихали його вразливе серце. Творче спілкування з Володимиром Івасюком було святом. І я зазнала того свята”. Не перебільшую, але в ті часи (як і нині) свято душі відчував кожен – від малого до великого, коли вони чули, слухали його музику, співали його пісні, стаючи близькими з ним у любові до України, людей, рідної й дивовижно прекрасної природи. “Олюднювалися” люди, а світ ніби надихався мріями і чарами красот земного життя. Справді, вплив його Пісні був неперевершеним. Назарій Яремчук, згадуючи Володю, порівнював його з коштовним каменем, безцінним скарбом чаруючої людської обдарованості і таланту, чиє життя було зіткане з чорних і червоних ниток, назва яким музика, поезія, пісня, любов до людей, до Народу свого. Оберіг нашої Народності, Ідентичності, Соборності, Свободолюбності, який міцнив віру, спонукав і закликав людей, особливо молодь, говорити зі своїм народом “рідною мовою”, усвідомлюючи, що чужа мова в культурі і освіті, поезії і музиці, літературі і політиці є “мертвою мовою”, роблячи мертвим народ, коли той перестає дихати материнською мовою. Так дещо метафорично, суб’єктивно й особистісно хотілось би передати ту неперехідну суспільну значущість Івасюкової Пісні для Нації, Держави, Національної Культури. Її сила – в невмирущості народо"культурності. Так стається, що навіть ту чи іншу цивілізацію природні й рукотворні стихії й трагедії здатні вбивати, а культура – безсмертна. Тому й “Червона Рута”, як збірний образ національної пісенної культури, є таким же незгасаючим символом українськості й життєдайності. Адже якась незвідана сила її національної енергії зумовила пробудження українства наприкінці 80-х, що зібралось звідусіль до Чернівців, коли ще панував московсько-радянський тоталітарний режим. Це була нетрадиційна “весна” незабутнього осіннього “тижня свободи” (17-24 вересня) 1989 року, коли в Чернівцях (на стадіоні “Буковина”) відбувся перший фестиваль української “Червоної Рути”. Море розгорнутих синьо-жовтих прапорів, звучав величаво й могутньо Славень України “Ще не вмерла…”, що тоді було більш вагомим для Українця, аніж “Ода до Радості” для сучасного європейця. Такої кількості національних стягів у той час Україна ще не бачила. Здавалось, що на кожному незримо були виписані нотні тризуби пісень Володимира Івасюка, від яких і раділось, і надихалось, і мріялось. Той емоційний стан по-справжньому народжував високі почуття єдності, духовної і фізичної сили, непогамовну віру в прийдешню Незалежність. Через пів року національний Прапор замайорів у Стрию, а трохи пізніше – над офіційними установами Львова, Дрогобича, Тернополя, Житомира та Києва, що став дев’ятим містом України, де 1990 року був піднятий блакитно-жовтий прапор. Це був час національного відродження, коли передусім поверталися в рідне лоно України святошні символи Державності й Ідентичності. Адже варто визнати, що знадобилось аж 70 років, щоби вони торжествували на рідній землі, оскільки синьо-жовті знамена не виднілися в столиці України з 12 червня 1920 року, коли війська Симона Петлюри залишали Київ. Тому в охопленому загальнонаціональному почуванні відновлення державності містилась і муза В. Івасюка, а його “Червона Рута” ставала невіддільним складником у вінку найзначиміших символів Нації. Та й сам перший фестиваль “Червона Рута” періоду радянської доби став не просто культурною подією, святом української пісні, а слугував поступом українців у здобутті Незалежності. Тоді в Чернівцях цю народну українську хвилю, що об’єднала воєдино шану визначному Митцю з любов’ю до України, ніхто і ніщо не змогли зупинити. Відчувалося, що триголова гідра “москва"партія"кдб” була вже не такою всесильною, коли вони, як писав батько М. Івасюк (“Елегії для сина”) у трагічному 1979-му, могли спалити “могилу музиканта достоту так, як спалили в столиці бібліотеку”, коли “безмежно любили гримаси болю на чужих обличчях”. Тож Пісня, написана 21-річним юнаком, постала як своєрідний гімн безмежної любові до рідного. Бо кожен раз, коли лунали написані “серцем” слова: “Ти у мене єдина, / Тільки ти, повір. / Бо твоя врода – / То є чистая вода, / То є бистрая вода / З синіх гір”, навіть зневірений, збайдужілий і зболений робився чистішим, сильнішим, внутрішньо охайнішим. Душа прагнула висоти. І кожний, кого зачеплювала ця мелодійна струна, на якусь мить (а може й назавжди) ставав закоханим… Мати, кохана, мали на плечі; // Я ж умію тепер боронити його // І служити, не злазячи з печі. “Хіба не про сьогоднішніх чоловіків-ухилянтів, які воліють, аби до війська на фронт боронити рідний край ішов хтось інший – тільки не вони, написав поет 126 років тому?” – зазначає газета. Міська газета “Хрещатик” (№4, 20.02) пише, що київський міський голова та голова Асоціації міст України Віталій Кличко на зустрічі із сенаторами та конгресменами США наголосив на важливості допомоги Україні. Спілкування відбулося під час Мюнхенської конференції. “Хрещатик” також повідомляє, що до Дня Героїв Небесної Сотні близько 400 мешканцям Києва нададуть матеріальну допомогу. За словами заступниці голови КМДА Марини Хонди, виплати становлять від 1400 до 2000 гривень. “Сільські вісті” (№9, 27.02) друкують допис Валерія Пекаря “Не час для політики”, в якому він, зокрема, пише: “Комунікація між владою і суспільством остаточно припинилася. Сигнали знизу вгору блокуються повністю. Життєво важливі рішення принципово не обговорюються. Чимало гострих новин дізнаємося з іноземних медіа. Єдиний марафон, анонімні телеграмканали та блогери не здатні ні донести позиції, ні зберегти довіри”. “Державна служба фактично на межі зникнення через брак кадрів, низькі зарплати, страх переслідувань. Недоброчесні рідний край, Україна. Розмаїття чуттєвостей, що, здається, мали спільний знаменник, зітканий із гідності, любові і краси. Так сталося, що музи Івасюка ще й розбивали вщент колоніальну “завісу” московитів, стаючи найдостойнішим дипломатом українськості, бо вже в осучаснених формах презентували українську культуру в світі, продовжуючи лет славетних. Сьогодні, коли відкриваєш окремі навчальні посібники з “Історії української музики ХХ століття” для студентів музичних спеціальностей вищих навчальних закладів, то бачиш, як справедливо в них викарбувана мистецько-педагогічна життєтворчість К. Стеценка, Я. Степового, В. Косенка, С. Людкевича, М. Веривиківського, Б. Лятошинського, А. Штогаренка, Є. Станковича, Лесі Дичко, М. Скорика, В. Сильвестрова та багатьох інших. Проте когось бракує… ІВАСЮКА! Звісно, у цих посібниках представлені ті галузі музичної творчості, які Володимиру не вдалося вивершити. Недожив, недотворив, недокохав… Його написані в задумах симфонії, опери й ораторії пішли з ним у небуття, хоча він і сотворив цілу гаму інструментальної музики, переплетеної фольклором, народністю, “невидимою” силою природи Буковинського краю, що потребує нашого вдумливого етичного й професійного вивчення. Адже загальнонаціональна значущість його творів виходить далеко за межі професійно-мистецького середовища, оскільки він поєднав надзвичайно сильні людські якості Творця, Співця і Борця, закоханого в Україну. Нації, народи завжди пишаються і вод-крадуть, як в останній день, доброчесні ховаються, наче равлики. Довіра до державних інституцій вкрай низька”, – зазначає Валерій Пекар. “Сільські вісті” (№9, 27.02) повідомляють, що за уточненими даними, протягом першого року війни (2022) кількість мільйонерів в Україні зросла на рекордні 16 відсотків – до 12,37 тисяч осіб. Тобто попри війну в країні з’явилося 2863 нових мільйонерів. За словами економіста Олексія Куща, таке зростання підтверджує слова класика про те, що чим більше сліз і розпачу на одному соціальному полюсі, тим більше надлишку і корупційної розкоші на іншому. Львівська газета “Експрес” (№8, 22.02) у статті “Блокада кордону – це ніж у спину воюючій Україні” пише, що ситуація на кордоні з Польщею щодня загострюється, і страйкарі блокують уже навіть військові вантажі. “Те, що роблять наші сусіди на кордоні, інакше як зрадою, не назвеш”, – відзначає газета. “Експрес” (№4, 25.01) у статті “Чотири мільйони премії. А не зажирно, нешановні чиновники?” розмірковує про неадекватні премії на держпідприємствах під час війни і називає це “великим демотиватором для суспільства”. Видання звертає увагу, що у 2022–2023 роках кількість придбаних українцями брендових автомобілів зросла порівняно з довоєнними роками. Журнал “Країна” (№4, 22.02) друкує ночас возвеличуються такими гідними й незборимими постатями, оскільки вони відображають у своїй неперевершеній любові спрагу до Волі, до самоствердження свого національного “Я”. Нині Він уподібнений до таких синів своєї вітчизни, як Ф. Шопен чи М. Емінеску, оскільки і його найгрізнішою зброєю була Музика, Поезія, Українська пісня, яка передусім для зайдів-московитів нагадувала радше за все гармату, лафети якої прикриті трояндами. 1911 року, коли українці відзначали дві дати: століття від дня народження М. Шашкевича і 50-ліття від смерті Т. Шевченка, С. Людкевич прагнув за будь-яку ціну виконати саме в Києві кантату-симфонію “Кавказ” Шевченка, коли вже заборонним на підросійській Україні став “Кобзар”, як і саме дійство з відзначення Шевченкового свята. Чорносотенні москвофіли вбачали в цій “українській небезпеці” духовної єдності найбільшу загрозу імперії. Така політика знекорінення і духовного знекровлення українства домінувала майже впродовж усього ХХ століття – найбільш трагічного й геноцидного для України. Івасюк, спалахнувши яскравим злетом таланту й українолюбства, не упокорившись, розділив долю багатьох видатних синів і дочок, відданих Україні. Його земна хода увінчана народною Шаною, навдивовижу блискуче романтичною, поетичною й глибинно патріотичною Творчістю, а найважніше – Любов’ю! До свого Роду і Народу, до рідного краю, до коханих і закоханих, далеких і близьких, до України! Зберігаю, як скарб пам’яті, дарунок із побажаннями, написаними 1 лютого 1995 р. Михайлом Івасюком за кілька днів до відходу в засвіти (на титульній сторінці першого видання 1991 р.), збірки поезій “Елегії для сина”. Вона відкривається щемливим і надихаючим Словом Батька до Сина: Бери очі й мої, Щоб видніше було, Бери слово й моє, Щоб ясніше було. Бери кроки й мої, Коли йдеш уперед, Бери мрію й мою, Коли мрієш про злет. Своєрідне Євангеліє виховання Нації й незборимості Українського Роду. Приклад для сущих і майбутніх поколінь українства. Так зійшлися небесні зірки, що 4 березня народжений ще один Співець національної Свободи – Михайло Вербицький. Слава велетам! Нехай ваші незбагненні Злети вічно слугують Україні! Шана і Слава Володимиру Івасюку! Георгій ФІЛІПЧУК блог публіциста Сергія Чиркова “Зеленський визнав: він має піти”, в якому коментує резонансні рішення глави держави. Зокрема рішення про відставку головнокомандувача ЗСУ, який з першого дня тягнув на собі війну, на думку публіциста було прийнято “під ковдрою”. “Під офісною ковдрою народжується більшість із того, що робить Зеленський. Переможні 73 відсотки він сприйняв не як аванс, а як індульгенцію. Мандат на безконтрольність. Подвійна біда в тому, що індульгенція і мандат потрапили до рук особи з дитячими безпосередністю і розумом, досвідом спілкування і рівнем соціальної відповідальності. Кожна дитина впевнена: світ має обертатися виключно навколо неї”, – пише Сергій Чирков. На думку автора, заявивши, що Україні потрібні серйозні зміни, які стосуються не лише військової верхівки, а й “напряму керівництва країною”, “президенту лишається зробити наступний з публічно оголошених кроків – перезавантажити владу”. “Заявивши про таку необхідність, він фактично визнав: справи в державі кепські, – пише автор і зазначає, що, добувши визначений Конституцією термін, Зеленський має піти. Без цього обіцяні президентом серйозні зміни в “напрямі керівництва країною” неможливі. “Все, що міг, Володимир Зеленський уже зробив”. Підготував Ігор ЗОЦ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин