Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Думаймо про майбутнє. Про те, про що й Тарас. Про надію. Про життя. Про любов. Пам’ятаймо, працюймо й сподіваймося, як це робив ВІН”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Миколаївщина шанує

Слово Просвіти, №10–11 за 2024 рік

Олег МАТІЮК, просвітянин (з 1989 р.), інженер, почесний працівник морського та річкового транспорту України, м. Миколаїв Історичний лекторій на тему “Прижиттєве видання “Кобзаря” 1860 року” відбувся в рамках проєкту “Невідомі сторінки історії рідного краю” в бібліотеці-філії ЦМБ ім. Кропивницького м. Миколаєва. Організувала зустріч керівниця закладу і одночасно голова Вітовського українського товариства (ВУТ) Лілія Полковниченко спільно з просвітянами Корабельного району. ВУТ є колективним членом ГО “Українське товариство “Просвіта” Миколаївщини” згідно зі статутом організації. Цікаво та змістовно розповів про книгу Ігор Марцінковський, відомий український науковець та громадський діяч, кандидат медичних наук Національного університету кораблебудування, голова громадської організації “Українське товариство “Просвіта” Миколаївщини” з 2010 по 2019 рр., автор і упорядник більше 500 одноосібних та колективних праць, з них близько 250 наукових, зокрема, і тих, що стосуються безпосередньо Тараса Шевченка. Він поділився історією “Прижиттєвого видання “Кобзаря” 1860 року”, що потрапило до рук науковця під номером 168, придбане ним особисто в Києві. Ігорю Богдановичу відомо про шість екземплярів книги в Україні, що є у приватних колекціях і музеях. Він розказав про імперськошовіністичне цензурування “Кобзарів” Шевченка, про зв’язок видання з Миколаївщиною. Науковець наголосив, що сьогодні наші музеї, бібліотеки втрачають історичні пам’ятки через обстріли та руйнування, викрадення окупантами українських культурних цінностей, а повернути їх дуже складно. До речі, перше, що робили окупанти, заходячи в наші села та містечка на Херсонщині й по інших регіонах, – кидали в підвали та піддавали тортурам вчителів української мови та літератури. Знищені українські підручники та книги, відразу замінювали імперською макулатурою, що рашисти везли в обозі за собою. Мужньо витримав дружній колектив бібліотеки влучання рашистської ракети у верхню частину культурного закладу в 2022 році. Завдяки Початки українського відродження на суднобудівному заводі “Океан”. Передача газети музею бібліотеки в лютому 2024 р. Стінгазета конструкторського відділу заводу до 175-річчя з дня народження Кобзаря, виготовлена за ініціативою Олега Матіюка спільно з Віктором Лобановським та Ларисою Новіковою лінії старшого брата Микити, яка в страшні роки Голодомору підгодовувала третьокласників на уроках вареною бульбою, за що отримала десять років таборів гулагу. Далі була зустріч вчительки та учня в Моринцях, куди доля занесла І. Шведа на добовий перепочинок як солдата, після Корсунь-Шевченківської битви. Екземпляр книжечки, яку надіслав на батьківщину Івана Никифоровича в село, на Вінниччині, пошта повернула с приписом: “Школи в селі немає”, а до 1933 року велика була… Такі гіркі наслідки сталінської імперії, які сьогодні намагається повторити “недопалок путлєр”. Не дочекається! …На бібліотечному стенді, поряд з іншими книгами, виставили “Шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини”. Унікальна книга не тільки для нашої області, а вважаю – для всієї України. Роботу над виданням починали Ігор Марцінковський разом із Валерієм Бойченком, який очолив Миколаївське обласне Товариство української мови (пізніше “Просвіту”) наприкінці 1980-х років. Закінчувати надзвичайно важливу та велику за обсягом роботу довелось Ігорю Богдановичу, бо Валерій Петрович несподівано пішов із життя. До 200-ліття з дня народження Кобзаря книгу надрукував Національний університет кораблебудування за власні кошти родини Марцінковських, бо ні влада, ні приватні підприємства не спромоглися профінансувати твір всеукраїнського значення, як написано в передмові до “Шевченківського словника…”. Керівник однієї з культурних установ міста, ознайомившись з цим виданням до 200-річчя Кобзаря, відзначив, що книга “занадто ючи про театр у час війни колега Тетяна Овсійчук, молода театральна художниця. Від візуалів мистецтва перейшли до слова філологи лавреат 2023 року доцент кафедри східнослов’янської філології та інформаційно-прикладних студій Навчально-наукового інституту філології Михайло Назаренко та лавреат 1996 року Михайло Наєнко, директор Центру літературної творчості ННІФ. Філологи зауважили, що Тарас сказав те, що казав народ. А Шевченківські лавреати сьогодні – це голос народу в різних виявах. українська”. Хочеться запитати чиновника: “А якою, власне, має бути книга, видана в Україні?”. За час, що минув від 2014 року, Ігор Богданович зібрав додатковий матеріал до “Шевченківського словника…”, обсягом, що переважає двотомне видання. Коштів в автора на сьогодні немає. Сподіваюсь і вірю, що після Перемоги знайдуться меценати і книга буде перевидана. Як просвітянин передав “Шевченківський словник…” школам Миколаєва, школам в селах Нечаяне, Лимани, бібліотеці та школі в Кривому Озері, звідки родом Олександр Шигида, школам та друзям з Волині, з Івано-Франківщини. Публічній бібліотеці в місті Долині книгу з дарчим підписом автора вручила Ольга Ясько, колишня завідувачка бібліотеки-філії, одна зі справжніх українок південного краю, перебуваючи на Прикарпатті в складі делегації бібліотекарів України. До речі, з Долинською “Просвітою”, яку очолював Степан Янковський, пов’язана співпраця із заводським осередком “Товариства української мови” (“Просвіти”), яка почалася з 1990 року, від днів святкування 500-річчя українського козацтва. Більше десятка книг подарував школам, знайомим та друзям Тарас Кривоус, член заводського осередка Товариства української мови, колишній майстер суднобудівного заводу “Океан”, який першим у Миколаєві в 1990 році на суднірудовозі, що виводилось із сухого доку, підняв наш синьо-жовтий прапор на тисячному мітингу жителів міста. Просвітянка Ганна Шаховал піснею на слова Шевченка “Така її доля…” порадувала присутніх. Ганна Степанівна щотижня веде гурток української мови при бібліотеці. Наприкінці заходу виступив відомий народний хор “Вітовчани”. Насамкінець виступив народний артист України, актор Богдан Бенюк: “Березень на дворі. Ми летимо вперед сподіваннями й мріями. Відкладімо ці нагороди, шановні лавреати, й думаймо про майбутнє. Про те, про що й Тарас. Про надію. Про життя. Про любов. Він не мав шор на життя. Тому пам’ятаймо, працюймо й сподіваймося, як це робив ВІН. А найголовніше – вірмо й підтримуймо хлопців та дівчат ЗСУ”. Натхненні виступи вельмишановних лавреатів слухали викладачі та студенти Навчально-наукового інституту філології на чолі з директором Григорієм Семенюком, представники філософського факультету з деканом Анатолієм Конверським та історичного факультету з в.о. декана Тарасом Пшеничним. Співорганізаторами зустрічі виступили: заступник голови Шевченківського комітету Дмитро Чистяк, професор кафедри романської філології Навчально-наукового інституту філології, завідувачка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості Навчально-наукового інституту філології професорка Оксана Сліпушко та директорка Всеукраїнського навчально-наукового центру шевченкознавства Богдана Сахно. Олександра КАСЬЯНОВА Фото Сергія Терещенка, відділ зв’язків із громадськістю імені Володимира Мукана І. Марцінковський і Л. Полковниченко з народним хором “Вітовчани” та просвітянами

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин