Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Життєдайне джерело української національної ідеї

Слово Просвіти, №10–11 за 2024 рік

У нинішніх умовах 28-ї повномасштабної геноцидної, терористичної, етноцидної і лінгвоцидної війни Російської Федерації проти України доцільно привернути увагу до головних засад української національної ідеї, які у своїх творах сформулював Тарас Шевченко. У таку “ніч бездержавності” (Є. Маланюк), коли панувала імперська доктрина про існування “триєдиного русского народа” (великороси, малороси і білоруси), з Господнього благословення засяяв національний дух Шевченка, народився доброчесний “Кобзар”. Деякі рецензенти на сторінках журналів “Сын отечества”, “Библиотека для чтения”, газети “Северная пчела” високо оцінювали незвичайний поетичний талант Шевченка, але, сповідуючи імперську, шовіністичну ідеологію, радили йому покинути писати твори українською мовою. Тарас Шевченко розгнівано їм відповів у вступі до поеми “Гайдамаки”: Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода – Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите. У “Передмові” до “Кобзаря”, написаній 1847 р., але з якою читач ознайомився тільки у 1906 р., Шевченко писав: “А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народі слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди”. Ян Гудець у статті, надрукованій у журналі “Zlata Praha”, наголошував, що “Шевченкове поетичне сяйво піднялося вище всіх, і від цього раптом розвиднилося на всій просторій Україні”. Тарас Шевченко постав як винятково національний поет невидимої країни, поневолених людей. Всім своїм єством поклявся: …Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Рідне українське слово Тараса Шевченка, націоцентричність його поезії стали міцною основою духовного відродження, утвердження національної ідеї державотворення. Він вірив, що його слово – “велике” і “святе”, “тихе, добре, кротке” слово, даровано Богом, відкриє істину незрячим і глухим для морально-родового просвітлення, національного самоусвідомлення. Тоді: Встане Україна. І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти. Бо тільки “в своїй хаті своя й правда, // І сила і воля”. Несучи народові слово істини про історичну необхідність утворення самостійної Української Держави, Тарас Шевченко своєю діяльністю став уособленням особистісної парадигми створення національного буття людини. “Поет ідентифікував себе тільки з ідеалом, з моделлю ідеальної спільноти”, – зазначав Г. Грабович. А Дмитро Донцов ідентифікував Шевченка з українським лицарством, яке боролося за незалежну державу. Можливо, наукову сутність української національної ідеї не всі захисники і захисниці України глибоко розуміють, але всім своїм серцем відчувають одухотвореність Шевченкових поетичних слів, що “нема на світі України, // Немає другого Дніпра”. Тому весь лицарський дух спрямовують на захист свого дому, поля, храму – всієї неозорої України. Адже концепт “Дім”, “Поле”, “Храм”, поєднаний “з національною ідеєю в цьому розумінні означає зв’язок небесного та земного, ідеологію софійного, освяченого мудрістю буття” (C. Кримський). Національна держава повністю і на всіх рівнях словом і ділом може захистити націю та її соціальне буття, створити потрібні умови для розвою кожної людини, всієї нації. Бо тільки у власній “хаті”, на засадах української мови і культури у своїй державі людина, народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй землі. Тарас Шевченко захоплювався козацькою Україною. У вірші “Іван Підкова” (1839 р.) писав: Було колись – в Україні Ревіли гармати; Було колись – запорожці Вміли пановати. Пановали, добували І славу і волю… Але зловісна, бездушна Московія=Росія зруйнувала Україну, отруїла, покалічила духовність українців. Звертаючись до Миколи Гоголя 30 грудня 1844 р., із зраненого поетового серця вилилися вистраждані рядки про Україну: Не заревуть в Україні Вольнії гармати. “Вольнії гармати” уособлювали у Тараса Шевченка самостійну Україну, віковічним ворогом-нищителем якої є шовіністична імперська Московія=Росія. Адже “не мислив український Кобзар справжньої волі для України без воєнної перемоги над імперською Росією” (В. Мельниченко). Борітеся – поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая! Осмисливши думки Т. Шевченка, М. Міхновський наголошував, що “державна самостійність єсть головна умова існування націй, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин”. Надзвичайно актуальним й нині є заклик Тараса Шевченка: …Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Отже, визначальною сутністю шевченківської філософії української національної ідеї – органічне поєднання національних і загальнолюдських цінностей. Звідси випливає актуальне твердження Донцова, що національна ідея “повинна бути всеобіймаючою”. Тобто, національна ідея українського державотворення в новітніх дуже складних, доленосних умовах – “бути чи не бути українській Україні” – має поєднувати психологічний, мовний, культурний, історичний, територіальний, економічний, ідеологічний і політичний чинники на засадах націоналізму. Тобто, єдиним геополітичним порятунком для України є кардинальний вихід із геополітичного простору Росії і формування свого національного геополітично-цивілізаційного простору в союзі з країнами Європи й Америки. Прикро, але багато очільників різних рангів у законодавчій, виконавчій і судовій владі, а також тих, хто сповідує ворожу ідеологію “какаяразніца”, навіть в умовах жорстокої, терористичної, геноцидної війни московських канібалів проти України не чують Тараса Шевченка, який просить: Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю! Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Отже, українська національна ідея державотворення, вистраждана і одухотворена Тарасом Шевченком, на відміну від російської шовіністичної ідеї поневолення, спрямована на здійснення гуманістичної мети – наповнення України українським історичним правдивим змістом, українським словом, українським світобаченням, моральним духом, які є рушійною силою на шляху розв’язання соціально-економічних проблем, а в нинішніх умовах – гарантією Перемоги над віковічними московськими ворогами-нищителями. Тарас Шевченко вірив в особливу місію українського слова, яке, народившись від Правди, вселиться в людські душі, освятить їх світлом Істини, наповнить святим духом життєдайної національної ідеї та загальнолюдською любов’ю. Тоді: Оживуть степи, озера, І не верстовії, А вольнії, широкії, Скрізь шляхи святії Простеляться…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин