Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Подія року · “Стихія руху, кольору, свободи! Сама свобода! І нескорена Україна”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Невбитий вітер Алли Горської

Слово Просвіти, №10–11 за 2024 рік

Галина ДАЦЮК, журналістка Культурне потрясіння винесла з ретроспективної виставки “Алла Горська. Боривітер”. Сто творів художниці, зібраних по краплинках, по багатьох закапелках – Портрети Василя Симоненка, 1964 р. приватних і державних, листи, документи з архівів КДБ, світлини, монітори з живими голосами, панорамна інсталяція знищеного панно з Червоного корпусу Університету, багатющий фактологічний матеріал з поясненнями, цитатами, зрізом подій часового простору, в якому жила художниця і який можна прочитати, – створюють не просто виставку, а видовище сферичне і всеоб’ємне. Від банера з “Боривітром” до найменшого ескізу в храмі Боїмів цей проєкт – ретельно продуманий і бездоганно виконаний – сам по собі шедевр монументального мистецтва. Дякую за блискучу організацію Українському дому, Арт-фундації Дукат і кураторці Олені Грозовській. Зібрані під крилами Боривітру в одному місці документи життя й опору Алли Горської та її творчих посестер і побратимів дають уявлення про те, які могутні духовні сили відкрили ці люди в собі, коли відкрили для себе Україну! “Ми нічого не знали про Україну. Наше виховання й свідомість прокинулися після інституту, особливо в Клубі творчої молоді. Відтоді – новий погляд на життя, покаяння, очищення від скверни”, – пригадувала у 1990 р. художниця Галина Севрук. У мене подібне враження: ця фантастична виставка пробуджує нові сенси нашого уявлення про Україну, яких ми не мали. Про постать Алли Горської, яку ми не знали. Про Клуб Творчої Молоді як концентрат талантів. Про могутній здвиг, який спричинила ця шопта в імперії зла. І ще раз про особистість Горської, яка рафіновану “доньку директора” переродила в собі у найвідважнішу бунтарку проти лицемірства, ницості, свавілля тоталітарної системи. “Десь за рік-два КТМ активно прокинувся до національного життя. У клубі вирували пристрасті – вечори, дискусії, поїздки Україною з метою вивчення й збереження пам’яток архітектури, театральні вистави, розробки десятків проектів… З березня-квітня 1960 р. Клуб заявив себе в усіх усюдах. Серед шести його секцій найчисленнішою була художня, керована Аллою Горською. Алла була душею клубу, його мотором, організатором… Була гайдамацької вдачі – доконечна у виявах почуттів, незалежна й нестримна – в любові, в дружбі й нелюбові, щедра й весела, зажурливо-усміхнена, допитлива, наївна і мудра. Вражала її інтуїція” (Лесь Танюк). Упершись ногами в щаблі драбини, добираючи шматочки смальти, вона вивершувала на верхотурі Україну, інтуїтивно потрапляючи в абсолютно точні образи, кольори, знаки, традицію. Пробуджувала до життя приспану волю. Сама ставала Боривітром, Вітряком, Квіткою-Птахою, Деревом життя. “Над “Вітряком” працювали в особливо невигідних, незручних умовах. Жодна жінка митець таких умов не витримала б. Була пізня осінь. Спершу ми мотались по склозаводах – вибивали там усілякі матеріали: шкло, смальту. Це все треба було вибити, вибігати. Коли вже все подіставали, то була пізня осінь, холодно. Спочатку страшні дощі, а потім морози й вітри. За пів години руки, якими береш цементний розчин, стають, як граблі. І все це на белебні, де стоїть вітряк. Там ще пустир був…” (Б. Плаксій, 1991). Приручений її неймовірною силою духа і тяжкою працею “Вітер” – це єдине мозаїчне панно Горської, яке збереглося в Києві, у Голосіївському районі. Зруйновані в Маріуполі “Боривітер” і “Дерево життя”. Невідома доля 10 мозаїчних панно в Донецьку. Проте навіть те, що збереглося в начерках, ескізах, портретах, сценографії, – свідчать про те, що Алла Горська – явище в українському модерному мистецтві. Стихія руху, кольору, свободи! Сама свобода! І нескорена Україна! Сто разів зупинилася. Сто разів піднеслась. І стільки ж зойкнула! А в останній залі зробила світлину на тлі чорно-білої фотографії. З найкращими людьми, які прийшли 7 грудня 1970 року з кетягами калини на Берківці, оточені ненависним кодлом “в штатському”. Проте я не хотіла б бути серед тих найкращих людей. Не хотіла б бути в кадебістських списках з тими Олена Зарецька, засновниця фонду А. Горської та В. Зарецького, на відкритті виставки Алла Горська з сином Олесем найкращими “людьми не зі страху”, яких згодом чи не всіх ув’язнили. Я апріорі нізащо не хотіла б, аби ця страшна подія відбулася! Бо Алла Горська могла б ще жити. І в цьому році їй би виповнилося 95. І скільки б ще було створено! Проте це про когось іншого. Алла Горська, яка разом із Шевченком возвеличувала рабів німих, яка навідріз відмовилася знімати свій підпис під документом 139 – проти політичних репресій, яка принципово ігнорувала дику і обмежену владу, яка своїм мистецтвом доводила її до сказу, – була смертельним вироком цій владі. Тому була підло вбита. У листопаді 2000 року я була у Василькові на вшануванні 30-ліття від дня загибелі Алли Горської. Олесь Зарецький, Галина Севрук, Людмила Семикіна, Володимир Прядка, онука Алли і Віктора Оленка Зарецька і ще багато найкращих людей, в числі яких Надія Світлична. Пані Надія сказала, що приїхала “вперше від того дня, коли ми з Євгеном побачила її у підвалі, куди привели зовсім чистенькі килимки…” І сказала, що переживає зараз той день з такою ж силою болю, як тоді, тому більше сюди не приїде... Дві години з Боривітром і Аллою Горською в Українському домі – це час, щоб роздивитися тільки одну маленьку смальтину. Водночас це такий згусток болю і крові, що от другий день прибиває. Тому думаю, як би піти ще і ще. Де б набратися духу, аби знову втрапити в той невбитий Вітер Алли Горської і щоб не збило з ніг.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин