Культура без провінції · “Віддалена від столиці місцевість може бути справжнім осередком духовності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
ВИШИВАНИМИ СТЕЖКАМИ
Слово Просвіти, №10 за 2009 рік
Людмила СМИК, м. Прилуки
Українська вишивка полонила Валентину Макаренко ще в ранньому дитинстві.
Гортаючи жіночі журнали, розглядала химерні візерунки плетива та вишивки, а потім довгими зимовими вечорами терпляче опановувала прадавнє мистецтво. Воно захоплювало дедалі більше, тож і сама не помітила, як з’явилися у хаті посібники з вишивання, різноманітна література. Вишивання і плетіння для Валентини Іванівни — це заняття для дозвілля. “Вишиваючи, відпочиваю”, — зізнається. Її неповторні вишивки прикрашають квартиру. “Ось цьому візерунку 120 років, — вишивальниця розгортає оригінальну серветку. — Він дивом зберігся у моєї знайомої Галини Черкасової”. Із самобутніми виробами гармонують різнобарвні квіти на підвіконнях і велика бібліотека — інші давні захоплення прилучанки. Читати любила з дитинства. Ще навчаючись у Черкаському педагогічному інституті, почала надавати перевагу серйозній літературі, історії й філософії. Відкрила для себе Маркеса та Борхеса, а згодом — і Коельо. Книги та квіти завжди були поруч: і коли жила на Донбасі, куди потрапила за направленням, і коли через кілька років разом з чоловіком Віктором Олексійовичем по-
Лауреати конкурсу з театру “Рампа”
вернулася до рідних Прилук. Тут Валентина Макаренко працювала в ОКБ “Пожмаш”. Спочатку — у відділі науково-технічної інформації, а після закінчення Київської філії Московського інституту технічної інформації — завідувачем технічної бібліотеки. Згодом перейшла на роботу до НГВУ “Чернігівнафтогаз”, де трудилася, доки пішла на заслужений відпочинок. Усі ці роки Валентина Іванівна була незмінним членом клубу книголюбів “Джерело”. Вона і зараз без читання не мислить жодного дня: “Багато книжок купую онуці і не можу стриматися, аби не прочитати разом із нею”. Онучці Насті лише шість років. Дівчинка дуже любить бабусині казки, пісні, які зазвичай співають удвох, і, звісно ж, подарунки, бо вони — особливі, вишивані. Таких немає більше ні в кого.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
