Культура без провінції · “В основі державотворення мусить бути українська мова, культура, історія, традиції”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
МІСТО, ЩО ДИХАЄ СТАРОВИНОЮ
Слово Просвіти, №10 за 2009 рік
Радомишль, Радомисль, Мичеськ, Микгород — старовинне місто на межі Київського і Житомирського Полісся, розташоване на лівому березі річки Тетерів, районний центр Радомишльського району Житомирської області з населенням 15 300 мешканців. Я вперше побував там на запрошення голови міського об’єднання товариства “Просвіта”, історика-краєзнавця, автора книжки “Історія Радомишля” Геннадія Цвіка.
Перше, на що одразу ж звернув увагу, — в Радомишлі збереглося чимало будинків кінця ХІХ—початку ХХ століття. Це колишня чоловіча гімназія, лікарня, стара єврейська школа та багато приватних осель. У місті все дихає старовиною, у всьому відчувається його колишня важливість, адже з 1795 року і до 1918-го Радомисль був центром повіту. Проте місцева влада віднедавна замість того, щоб проводити фахову реконструкцію історичного центру, знищує стару забудову. Здається, чиновники не розуміють, що завдяки саме таким архітектурним пам’яткам Радомишль можна перетворити на значний туристичний центр. Мабуть, тому ще у березні 1959 року тут було засновано краєзнавчий музей. Його перший директор — Оксентій Федорович Мельник, вчитель історії, директор вечірньої школи, не міг не розуміти, що чим раніше по-
“Жодна людина не може стати патріотом Батьківщини, якщо не знатиме історії рідного краю, міста, села, де вона народилася чи провела певний відрізок життя, якщо не докопається до найглибшого коріння своїх національно-духовних джерел, якщо не зуміє гідно оцінити досягнення і збагнути цінність втрачених культурних надбань предків протягом довгих століть поневолення, якщо не успадкує від них любові до рідного слова, до народної пісні, до материнської молитви, до прадідівських звичаїв і традицій, до навколишньої природи і неба над головою”. Ці рядки зі вступного слова до книжки історика-краєзнавця Геннадія Цвіка “Історія Радомишля” дуже точно характеризують філософію сучасного краєзнавства. Адже кожна свідома людина нині хоче знати витоки, корені свого народу, свого роду. Вихід у світ чергового краєзнавчого видання — без сумніву, найзначущіша подія для будьякого села чи міста. На сторінках такої книжки завжди знайдеться щось своє, рідне, спливуть у пам’яті стежки дитинства чи милі серцю краєвиди. Якщо ж краєзнавче дослідження виконано досконало, воно стане окрасою будь-якої бібліотеки і настільною книжкою для кожної людини, яка народилася і виросла тут. Мабуть, саме тому в книгарні міста вже й сліду не залишилося від другого видання “Історії Радомишля”. Така популярність — свідчення високого рівня авторського викладу матеріалу, багатства фактів і, звісно, великої любові дослідника до рідної земчати збирати предмети старовини, тим більше їх можна вберегти від людської байдужості. Нині музей, окрім основного призначення, є ще й центром патріотичної роботи. Тут розташовано офіс міського об’єднання товариства “Просвіта”. Фонд музею налічує 1989 експонатів, з них 54 внесено до державного реєстру. Але установа ця сьогодні переживає нелегкі часи. Про це розповів нинішній директор Всеволод Скуратівський. Музей за часів незалежності кілька разів грабували, коштів на його утримання катастрофічно не вистачає, як і місця для повноцінного розгортання експозиції, натомість місцева влада нещодавно підселила до приміщення музею міську бібліотеку. Отже, і вирішили його працівники разом з членами товариства “Просвіта” відзначити 50-річчя краєзнавчого музею, щоб нагадати місцевим чиновникам про важливість і унікальність цього закладу. Тим більш, досвід проведення таких заходів місцеві активісти вже мають. У залі засідань районної ради та РДА відбулася конференція, присвячена 140-річчю “Просвіти”. В Радомишлі “Просвіта” має вже понад 90-літню історію. В часи Української революції 1917—1921 років створенням “Просвіт” на Житомирщині опікувався сам Іван Огієнко. І сьогодні в активі місцевої “Просвіти” — вчителі, духовенство, ветерани. Участь у діяльності Товариства беруть отець Володимир — настоятель храму Пресвятої Богородиці УПЦ КП, Петро Прийдун — ветеран українського повстанського руху, Вадим
Баранівський — директор Радомишльської музичної школи, Володимир Молодико — редактор міської студії радіомовлення “Радомишль”, Володимир Капранчук — депутат районної ради. Плідно працює на просвітянській ниві й районне об’єднання товариства “Просвіта”, яке очолює Віктор Міхненко. Зокрема, за ініціативи Галини Луби, вчительки української мови і літератури Потіївської школи, а за сумісництвом голови сільського осередку “Просвіти”, школярі випускають свою газету “Слово Просвіти”. Просвітян знають у місті й районі як справжніх патріотів і захисників усього українського. Вони ініціювали відкриття пам’ятного каменя “Борцям за волю України”, перейменування вулиць, видали “Історію Радомишля”, як можуть захищають пам’ятки архітектури, відзначають усі дати українського національного календаря, беруть участь у мітингах патріотичних сил, а головне — проводять щоденну роз’яснювальну роботу, без якої не буде державницького поступу. Перебуваючи у місті над Тетеревом, я вкотре пересвідчився, як багато для України здатна зробити кожна людина. Головне сьогодні — щоб люди, наснажені національною ідеєю, йшли від майданів далі, займали ключові посади в місцевих органах влади, адже постійні суперечки з тими, хто представляє державу на місцях, забирають безцінний часі енергію. В основі державотворення мусить бути українська мова, культура, історія, традиції. Без цього в Української держави нема майбутнього. І якщо представники влади цього не розуміють, їх потрібно змінювати.
червоний чобіт топтав нашу землю, принесли багато горя і страждання: три Голодомори, колективізацію, сталінські репресії, радянсько-німецьку війну, афганську війну, чорнобильську катастрофу… Про все це слід пам’ятати, щоб наші нащадки не повторювали помилок минулого. У цьому й полягає головна мета праці краєзнавців і патріотів рідної землі, таких, як вчитель історії Радомишльської школи №1 Геннадій Цвік, — донести правдиву історію рідного краю до майбутніх поколінь. Жаль лише, що видання має невиправдано малий обсяг, лише 114 сторінок. Причина цього — брак коштів. Але сподіваюся, що на роботу автора звернуть увагу місцева влада і спонсори, і наступне видання “Історії Радомишля” детальніше розкриє сторінки життя міста, адже автор може ще багато розповісти землякам.
Актив Радомишльського міського об’єднання “Просвіти”. Сидять Геннадій Цвік і Всеволод Скуратівський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
