Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Інтелігент орієнтований на принцип служіння”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

ЕЛІТА ЧИ ВЛАДА: «ЛАНЦЮГОВА РЕАКЦІЯ» БЕЗУМУ

Слово Просвіти, №10 за 2009 рік

Володимир ІЛЬЇН, доктор філософських наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Про кризу влади в Україні сьогодні не говорить хіба що ледачий або абстрагований від життя чернець-схимник. І ніхто не сумнівається в нагальній потребі зміни владної еліти, окрім неї самої. Ця обставина наповнює всі сфери життя і діяльності страхом. Це страх фінансової кризи та її наслідків, про які з мазохістським задоволенням віщують усі — політики, бізнесмени, журналісти, пенсіонери і навіть зірки шоубізнесу. А за цим криється страх від алогічних дій влади, тотальної корупції, втрати майна, прибутку, здоров’я, роботи, страх від невизначеності. Людина слухає радіо і дивиться телевізор, щоб позбутися страху, прислухається до пророцтв ворожок і астрологів, зі страху обирає “липових” політичних лідерів… Навіть гроші, найуніверсальніший регулятор масових реакцій, сьогодні — знаряддя страху: залякувати бідних — їх відсутністю, а багатих — неможливістю зберегти. І залишається в цій ситуації останнє — надія на сильних, які позбавлять страху від очікування банкрутства, хвороби, забуття, жебрацтва, зневіри тощо. Надія на еліту — інтелігентну, розумну, моральну, яка чесно турбуватиметься про свій народ, своїх виборців, позбавить від безнадії. Надія на інтелігенцію випробувана часом, оскільки вона завжди оберігала віру в добро, мораль, розум, співчуття, була носієм духовності, вищих ідеалів, цінностей життя, а не животіння. За визначенням, інтелігент не відділяє себе від нижчих за становищем соціальних груп, він стурбований їхніми проблемами і не може бути егоїстом, кар’єристом, ганятися за багатством, бути космополітом і апатридом. Він орієнтований на принцип служіння, який лежить в основі духовності, а регуляторами його внутрішнього життя стають обов’язок, совість, гідність тощо. Інтелігенту властиве ціннісне, а не лише пізнавальне чи технологічне ставлення до світу. Йому замало виконувати професійну роль, він хоче проектувати добробут і щастя для всіх. Ціннісна установка на відповідність мети і засобів об’єктивно ставить інтелігенцію в опозицію до тієї влади, для якої “мета виправдовує засоби”. Вона заважає їй стати “брудною”, виродженою на кримінал. Загальновідома роль інтелігенції — дисидентів, учителів, еменесів у зруйнуванні радянської імперії, політика якої перестала відповідати їхнім моральним і духовним очікуванням. У загальних уявленнях інтелігент втручається у суспільні справи, захищає вищі цілі й людину, яка для неї “звучить гордо”. Проте наша владна еліта переконливо довела, що сподіватися на її інтелігентність — дарма. мується в актора, ділка, діяча, який у всьому керується прагматичними міркуваннями. Це ми і спостерігаємо в нашого політикуму, який перший зрозумів цю метаморфозу. Інтелігентність як вияв особистісних і культурних характеристик буття освічених людей тепер перестає відповідати запитам “інтелектуалів”, оскільки заважає проведенню “потрібних” програм і проектів. Вона є перепоною для встановлення у “відкритому” суспільстві вільних від патерналізму, моральних і соціальних зобов’язань форм життя — економізованого, огрошовленого. Трансформуються, втрачаються культура і традиції, трансформується й інтелігенція — на інтелектуалів. Щоправда, це поняття в нас має національну специфіку. Всі, хто перед цим “ішов у владу” — в президенти, міністри, депутати, записалися в “інтелектуали”, в науку. Як у 30-ті роки минулого століття “середняк” ішов до колгоспу, наша владна еліта пішла в професори, доктори, академіки. Щоправда, вітчизняна наука не збагатилася ньютонами, хіба що стала на шлях дискредитації. Яка може, наприклад, бути повага до Вченої ради, що присудила звання почесного доктора тоді чинному президентові Л. Кучмі, а коли він пішов з посади, позбавила його цього звання? Що ж це за “вчене зібрання”? За визначенням, інтелектуал — номад, вільний від моральних зобов’язань кочівник, “мисливець за зеленими”, кар’єрні прагнення якого перетворюються на самоціль. Індивідуалізм і гординя (марнославство), які віками вважають корінням зла, стають його ідеалом, а метою життя і головним критерієм самостійності — бути успішним. Саме вони заповнили владний простір, демонструючи нову огрошовлену духовність, з якою потрібно знаходити консенсус, якщо хочеш вижити в сучасну епоху. Узагальнюючи відмінності між інтелігентом та інтелектуалом, можна сказати, що інтелігент — це суб’єкт культури, духовності, служіння і моралі, але він живе в закритому, цілісному, традиційному суспільстві. Інтелектуал — це суб’єкт цінностей фінансового суспільства, менталітету, раціональності й технологій, який живе у відкритому, індивідуалізованому суспільстві. Закрите суспільство — “МИ”, і в ньому “з кожного по нитці — голому сорочка”; у відкритому — “Я”, а все інше — це твої проблеми. Тут вже “з кожного по нитці — голому петля”. Одначе в контексті ствердження принципів ринкової економіки, лібералізму, громадянського і правового суспільства почалася пропаганда переваг інтелектуалізму і критика інтелігенції, її неефективності та непрофесійності. Інтелектуал же, навпаки, начебто позбавлений цих вад, він активний і відповідальний, слідує заклику “час — це гроші”, що для ринкового суспільства — найголовніше. Це не означає, що у відкритому суспільстві всі інтелектуали. Зокрема, владна еліта, увірувавши в свою “обраність”, надану по- Фотоколаж Ксенії Гладишевої садами і грошима, чомусь почала ототожнювати себе з інтелектуалізмом. Але та нескінченна інтрига, скандал, жадібний перерозподіл власності, які роками точаться у владі, жодного стосунку ні до інтелектуалізму, ні до інтелігентності не мають. Інтелектуалів замінили політтехнологи й маніпулятори, які провокують постійну боротьбу. Ситуація непримиренного протистояння нагадує світогляд секти маніхеїв (період раннього християнства), яку знищили як організацію, але її ідеологія продовжує перебувати у свідомості мільйонів людей, які ніколи про маніхейство не чули. Маніхеї переконані, що добро і зло чітко розмежовані, й зло поряд з добром — активно діюча сила у світі, зосереджена в конкретних людях. Маніхей ніколи не визнає, що його ідейний супротивник діє, виходячи зі шляхетних переконань, а лише з мотивів низьких. Кожний супротивник — або дурень, або негідник, оскільки щирість і чесність — лише його (маніхея) прерогативи. А якщо в нашій ситуації це помножити на економічно-грошовий інтерес і, чи не найважливіше, жадобу влади, то отримуємо ефект порохового складу, в якому світять смолоскипами. Нескінченна боротьба “в ім’я України” здійснюється за рахунок її цілісності, що призводить до руйнації й моральної деградації. Тим самим минає час і самої держави, яку роз’їдає корупція, економічне і політичне насильство щодо власного народу. Держава втрачає владні функції, території, народ, здобутки й армію, залишаючись оболонкою влади. Спостереження за боротьбою “кольорових” еліт позбавляє, попри титули і посади, будь-якої віри не те що в інтелектуальну, а просто їхню спроможність. Не здоровий глузд, а безум владної еліти зробили країну і народ заручниками її жадібності й заздрощів. І це тоді, коли державний корабель може піти на дно в бурі фінансової кризи і геополітичних зазіхань. Замість дії — очікування межі, коли настане час “їхнього уряду, який робив добре”; замість пошуку виходу і компромісу — пошук зради національних інтересів іт. ін. Хоч самі борці за “чесну владу” стільки разів зраджували, брехали, що й забули, де правда. Навіть улесливе втішання сателітів не рятує. Достатньо подивитись на жалюгідні потуги київського мера врятувати себе дифірамбами убогих секретарів і неадекватних “любімих бабушек”. Ті проблеми, які дискутуються серед західних інтелектуалів, до нашої безрозсудної, патологічно жадібної до влади і посад еліти стосунку не мають, як і вона до інтелекту. Усе це актуалізує проблему еліти, але не партійної чи номенклатурної маси, а тих, хто може тверезо подивитися і на реальний стан речей, і на аргументи опонента. Еліта — це ті, хто займає позиції виваженості й розуму, а не є прагматиками, які вважають за вищу мудрість уміння пристосовуватися до обставин. Еліту складають не ті політики, які займають “однозначну” позицію, адже тоді маємо той самий більшовизм (“хто не з нами, той проти нас”), а хто здатен вийти за межі кланової приватизації країни та її ресурсів, відмовитися від ненаситного проїдання бюджету. До еліти повинні належати не “виконавці”, а хто має розум реформатора, натхнення деміурга, хто усвідомив своє покликання дати правильний напрям стихії життя, яке зараз в нас піде саме собою, без сенсу і логічного спря-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин