Про-читання · “Закласти підвалини у формування національної системи цінностей”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«ЕТНІЧНА ІСТОРІЯ ДАВНЬОЇ УКРАЇНИ»
Слово Просвіти, №10 за 2009 рік
А “Дев’ята симфонія” — це вулкан почуттів, над якими домінує пристрасний імператив любові. Я. Савченко так прокоментував “Дев’яту симфонію”: “Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетности думок, такого міцного й суцільного пафосного піднесення і, нарешті, такої широти і людяности мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові… всього 19 років”. Футурист Влизько пише у вірші “Лірика Фауста” так: Нема романтики! Є трест, картель! Нема романтики! — Авто та вело! Та бомбами розтрощений мармур Мікеланджело, та цінена лорнетом Грезова пастель! Та, може, з випадковістю мадонна Донателло в кафе заспекульована, де богом джин та ель! Од крові, од життя тріщиш, аж шкурі жарко! Давно анахронізм і Данте, і Петрарка, І зовсім недоречний геніальний Рафаель! Тепер уся земля лежить в консервних скальпах! Оце недавно чув поет, як заридав на Альпах звульгаризований — під скепсисом туриста-дурня — Телль! І до цього вірша такий характерний постскриптум: “Авторові не доводиться, проте, жалкувати за нібелунгами та іншим середньовічним чортовинням!” Ще категоричніший він у діалозі з Венерою Мілоською — там він висловлює нігілістичне ставлення до культурної спадщини людства. Це було одним з ідейних положень футуристів усіх часів і народів, починаючи від італійця Марінетті й закінчуючи росіянином Маяковським та українцем Семенком, на якого тоді старанно рівнявся Олекса Влизько. М. Слабошпицький пише не лише про самознищення юного таланту, взорованого на футуристичні директиви й партійні заклики писати про Дніпрельстан чи про користь аміаку й селітри для пролетарського врожаю або ж про появу на ланах першого трактора, що звеселяв душі аграріїв-колективістів. Поряд із римованими одноденками (такі екзерсиси зарясніли тоді й у Тичини, й у Семенка, й у Первомайського, й у Терещенка) він публікує свої знамениті “Східні балади”, поему “Мій друг Дон-Жуан” та шедеври мариністської лірики на взір “Рейду”, “Доків”, “Рейсу”, “П’яного корабля”, “В порті стоять
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, м. Київ
Саме під такою назвою побачила світ у видавництві “Євшан-зілля” та була презентована широкому загалу читачів на Львівському й Київському форумах видавців, а нещодавно ще й у Національній спілці письменників України наукова розвідка київського дослідника Сергія Наливайка. Це перша в новітній історичній науці спроба комплексного науково-популярного погляду на вітчизняну етнічну історію. Автор книжки, фаховий історик-дослідник, спираючись на наукову методологію, використовуючи історичні джерела, враховуючи новітні досягнення порівняльного мовознавства, змальовує яскраву та науково виважену картину нашої давньої історії. Виваженість наукових поглядів і концепцій, комплексне бачення історичного процесу та водночас розуміння виховної ролі знання історії характеризують дослідника. Народи не зникають раптово. Спочатку Бог відбирає в них пам’ять. Безпам’ятство — страшна хвороба, що вражає не тіло — душу. В обіймах цієї недуги перебуває й частина українського суспільства, і що найгірше — значна частина сучасної політичної “еліти” України. В силу історичних обставин покоління українців народжувалися, виростали, здобували освіту в умовах нечуваної фальсифікації історії; це входило в генетичну пам’ять, викривляло свідомість, породжувало комплекс національної меншовартості. Тому нині сповна пожинаємо плоди українофобської колоніальної політики… У сучасній Україні критично низький рівень патріотизму. Але національну ідею неможливо вигадати, сидячи в міністерському кабінеті. Так само неможливо сформувати патріотичну особистість лише через заклики любити Батьківщину, бо патріотизм формується не через пропагандистські кампанії, а через пізнання: що це за країна, у якій ти народився і живеш, як вона з’явилася і чим відрізняється від інших. Нині потрібні не гасла, а історична розповідь про Україну — зрозуміла, доступна, переконлива і цікава. Така, що сформує не лише почуття гордості за Батьківщину, а й оптимізм, віру, впевненість утому, що в нас достатньо сил, хисту й розуму, аби впоратися з тимчасовими труднощами. Саме така історична розповідь, наукове дослідження Сергія Наливайка “Етнічна історія давньої України”. Книжка — перше дослідження, що видано у рамках Національного гуманітарного проекту “Україна: у вимірі тисячоліть”, засновники якого у зверненні до українознавства вбачають могутній потенціал, здатний не лише подолати гостру гуманітарну та ідейну кризу в сучасному українському суспільстві, а й сприяти зміцненню державності України, закласти підвалини у формування національної системи цінностей, домогтися зростання українського патріотизму. Вкрай важливо, щоб кожен український школяр і студент мав змогу прочитати цей підручник правдивої української історії. Тож варто перевидати книжку в серії суспільно важливої літератури, розповсюдити по бібліотеках навчальних закладів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
