Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Витоптування основ української культури на совісті комуністичної системи”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

АФГАНСЬКИЙ СИНДРОМ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ

Слово Просвіти, №10 за 2009 рік

ЧИТАЧ ПРОДОВЖУЄ РОЗМОВУ Віталій МАТЯШ, журналіст 15 лютого громадськість відзначила 20-ту річницю виведення “обмеженого контингенту Радянської армії” з Афганістану. В Україні війну Радянського Союзу проти суверенної Республіки Афганістан більшість громадян ще не цілком усвідомила. Під час відзначення таких дат, як кажуть, “радянського забарвлення” можемо констатувати живучість стереотипів радянської свідомості. На жаль, із вуст відомих громадських діячів чомусь не чуємо принципових оцінок закордонних інтервенцій, які здійснили збройні сили СРСР: 1956 року в Угорщині, 1968-го — в Чехословаччині, 1975-го — в Анголі, 1978-го — в Ефіопії та в Ємені. Агресії СРСР мали на меті принести до суверенної країни тоталітарну радянську модель розвитку суспільства. Стійкість “афганського синдрому” в масовій свідомості пояснюється слабкістю державницького виховання громадян України, а також антидержавницькою пропагандою проросійських політичних сил, які мріють про відновлення імперії. Радянські війська на територію суверенного Афганістану було введено без офіційного оголошення війни. У грудні 1979 року Генеральна Асамблея ООН засудила військову агресію СРСР проти Афганістану. Радянське вторгнення спричинило громадянську війну, яка не вщухає досі. Попри величезні природні багатства, в Республіці Афганістан нині надзвичайно низькі соціальні стандарти життя. Рішення керівництва СРСР офіційно не оголошувати війну проти Афганістану поставило військовополонених бійців 40-ої радянської армії поза законом. Отже, якщо ці військовослужбовці потрапляли у полон, то не підпадали під захист відповідних міжнародних конвенцій. Ісламські лідери Афганістану проголосили священну війну проти радянських окупантів — джихад, адже окупаційні війська були носіями комуністичної ідеології, що спо- Гнат БІЖИК, просвітянин, м. Нова Каховка Херсонської області Наш народ і досі потопає в мороці комуністичного мракобісся. Сатанинський серп безжально впродовж десятиріч стинав не колоски пшениці, а голови тих, хто повинен був їх вирощувати. Важкий молот сатани добивав тих, кого називали цвітом нації. Мільйонні жертви нашого народу зробили його слухняним знаряддям у руках комуністичних вождів і вождиків. Та не це викликає здивування. Заковують у кайдани нерідко й героїв і, затуливши їхні роти кляпами, змушують замовкнути й під дулом нагана іти в потрібному катам напрямку. Дивує, як вдалося тих, хто вижив у вирі пекельних подій, зазомбувати, що жили вони в раю. Отже, на комуністичних ідеологів і виконавців їхньої волі лягають два страшні злочини, які не прощають: знищення мільйонів українців і позбавлення багатьох із них найвищого дару Творця — вміти мислити й надавати об’єктивну оцінку подіям. Відповідальність за ті злочини повинні нести й сучасні спадкоємці комуністичної ідеології та її каральної машини, бо вони не зреклися спадкоємності попередників, не засудили їхніх злочинів, а навпаки, продовжують злочинну пропаганду, спрямовану на знищення українського народу як нації та його державності. відувала атеїзм. До безбожників була по-ворожому налаштована більшість громадян, які віками сповідували іслам. Окрім того, радянські солдати й офіцери погано знали традиції афганського народу, що також викликало серед місцевого населення відразу й недовіру. Як і в часи Другої світової війни, в період радянської авантюри в Афганістані Україна стала об’єктом кремлівських геополітичних домагань. За роки війни в Афганістані загинуло 3 360 громадян України, 8 000 стали каліками. Радянську інтервенцію в Афганістані маємо розглядати як один зі злочинів комуністичної верхівки проти багатьох народів, зокрема й українського. Після поразки в Афганістані зазнала краху найбільша у світі імперія, а паралельно розвалився й увесь “соціалістичний табір”. На пострадянському просторі з’явилися нові держави. Громадяни України нарешті зрозуміли, що їхні діти відтепер не воюватимуть за кордоном, відстоюючи імперські інтереси супердержав. Радянська інтервенція в Афганістані призводила до мілітаризації СРСР, погіршувала рівень життя громадян, спричиняла у суспільстві зростання протестних настроїв. Саме під час збройної авантюри демократично налаштована інтелігенція (здебільшого члени Московської та Української Ґельсинкських груп) через “самвидав” закликала до негайного припинення агресії. Серед політв’язнів брежнєвської доби це українські дисиденти Василь Лісовий, Юрій Бадзьо, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Євген Пронюк, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко й Оксана Мешко. Сьогодні українці можуть пишатися ними. Про кожну війну слід говорити правду, хоч би якою гіркою вона була. Радянських військовослужбовців ідейно виховували у період застою. Тож чимало солдатів та офіцерів були морально підготовленими до мародерства, непослуху, крадіжок, презирливого cтавлення до місцевого населення. Афганська війна лише виявила приховані вади радянської системи. Моральний стан і норми поведінки певної частини учасників радянської збройної авантюри демонструють нині розсекречені про-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин