Український шлях · “Протягом 70-ти років будь-яка приналежність до свідомого українства жорстоко переслідувалася”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
БОРЦІ ЗА ВОЛЮ
Слово Просвіти, №10 за 2011 рік
Іван СЛОБОДЯН, заступник голови Львівського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Кожен думай, що на Тобі мільйонів стан стоїть Що за долю мільйонів мусиш дати Ти одвіт. І. Франко
Уперше за 70 років вшанували на офі# ційному рівні в Україні львівських україн# ців, засуджених комуністичним режимом у Процесі 59#ти. Вшановували в музеї “Тюрма на Лон# цького”, де провели екуменічний моле# бень та виступили голова Львівської об# ласної державної адміністрації М. Цимба# люк, голова обласної ради О. Панкевич, відомий громадський діяч, колишній по# літичний в’язень цієї тюрми І. Калинець, єдина жива учасниця Процесу 59#ти, Оля Попадин, історики, студенти. Процес 59#ти (інша назва — “Процес другої екзекутиви ОУН”) — політичний процес, який відбувся 15—18 січня 1941 року у Львові в приміщенні обласного уп# равління НКВС (вул. Пелчинського— Дзержинського, а тепер Вітовського). Тоді перед радянським судом постали 59 моло# дих українців, переважно студентів Львів# ських вищих навчальних закладів (серед них 13 студентів Львівського університету, 8 — медичного інституту, 4 — політехніч# ного інституту, 3 — педагогічного інститу# ту та 11 учнів Львівських шкіл 8—10 кла# сів). Їх звинувачували у приналежності до Організації українських націоналістів (ОУН) та в антирадянській діяльності. Процес 59#ти був закритим. Нікого з громадськості й родичів підсудних до зали суду не допустили. Проте сам суд був по# казовим. Суд відбувався після того, як у вересні 1939 року Червона армія зайняла Західну Україну. За той порівняно корот# кий період радянська влада провела по# гром усього до тогочасного зорганізовано# го українського громадського й політич# ного життя західних областей. Легальні політичні партії самоліквідувалися. У ре# зультаті заборони владою припинили свою діяльність наукові, культурні, жіно# чі, молодіжні організації, зникли десятки пресових видань, українських кооперати# вів, а діячів тих установ здебільшого за# арештували чи заслали. Єдиною зорганізованою політичною силою залишалася тоді в Західній Україні політична формація ОУН. Вона вже в умовах польської окупації діяла нелегаль# но, отже, і в новій більшовицькій дій# сності діяла далі в підпіллі. Зрозуміло, що, розправившись із легальними україн# ськими організаціями, більшовики вирі# шили зосередити свої удари на ОУН. Більшовики поставили собі за мету пока# зати безперспективність будь#якого опо# ру новій владі. Суд над молоддю радянська влада зро# била показовим. Слідство тривало чотири місяці, а це був час катувань, терору, заля# кування і постійного приниження люд# ської гідності (про це правдиво і страшно описала в книзі “Процес 59” (видавниц# тво “Сучасність”, 1970 рік, США) учасни# ця цього процесу Люба Комар#Прокоп). Характерною особливістю суду була ніве# ляція прав і свобод громадян, підпорядку# вання судових органів влади та процедури здійснення судочинства органам НКВС. Відкритий суд мав завдання залякати і де# моралізувати галичан, які вороже стави# лися до радянської влади. Тому керівниц# тво НКВС відмовилося від звичної прак# тики винесення вироків позасудовими ор# ганами державного управління (ОСО — особоє совєщаніє (тройка). Але підсудні трималися гідно, не виз# нали себе винними, не покаялися, а заяв# ляли в залі суду, що вони непримиренні вороги радянської влади і борці за неза# лежну Україну. Про це свідчать і архівні документи, і розповіді самих учасників процесу.
“Прокурор Харитонов, характеризую# чи підсудних та їхню діяльність, здебіль# шого кричав, лаявся, вимахував руками, показував на нас як на злочинців, пінився з люті. Я перестала слухати його вигуки, його непристойну лайку на нашу адресу. Це дуже вражало у цій елегантній ясно ос# вітленій залі та у присутності десятків мо# лодих і виснажених, але опанованих у сво# їй гідності підсудних. Нарешті прокурор зупинився. Він переможно поглянув на залю і вимагав 42 названим учасникам ка# ри смерті і 17#ом 10 років ув’язнення. Піс# ля промови прокурора голова суду дав слово оборонцям. Першим промовляв га# лицький адвокат Роман Криштальський. У розпалі своєї промови щодо характерис# тики умов, в яких виростала молодь, що виховувалася у патріотичному дусі та го# товності служити своєму народові, він зайшов так далеко, що в певний момент, вказуючи рукою на нас, викрикнув: “Та це ж цвіт української молоді”. Він, мабуть, забув, що цей процес українських патріо# тів проходить не в Польщі”. (Люба Комар Процес 59#и “Сучасність”, 1990 рік). Судове засідання засудило за ст. 54#2 та 54#11 Івана Максиміва, Миколу Вовка, Миколу Матвійчука, Михайла Думан# ського, Костя#Арпада Березовського, Се# мена Сороковського, Богдана#Лева Єди# норога, Юрія Костишина, Тараса Коцюбу, Богдана Куницького, Олега Левицького, Станіслава Нирку, Степана Тесляка, Дмитра Слюзара, Ольгу Волошину, Воло# димиру Ковалик, Марту Грицай, Дарію Коверко, Ірину Пік, Наталку Винників, Михайла Пакуляка, Романа Горбаля, Ро# мана Дяківа, Богдана Гончарука, Романа# Мар’яна Береста, Миколу Гошка, Андрія Матвійчука, Петра Думанського, Степана Думанського, Людвігу Малащак, Петра Клака, Теодозія Крупу, Богдана Грицалю# ка (17 років), Михайла Пецуха, Володи# мира Комара, Любу Комар, Ірину Зубач, Олену Столяр, Михайла Данилевича, Дмитра Клячківського, Ганну Бондар та Петра Шенгера до розстрілу, всього 42 особи (31 чоловік та 11 дівчат). Софія Клак, Марія Наконечна (15 ро# ків), Орест Булка, Степан Онуферко, Мирослав Гаврилишин, Богдан Старка, Михайло Чарковський (16 років), Григо# рій Жидик, Галя Ставарська, Ганна Кох# ман, Олена Матла, Стефанія Притуляк, Ірина Безпалько, Ольга Попадин, Ліда# Оксана Світлик, Наталка Шухевич, Ма# рія#Ангеліна Матківська отримали по 10 років ІТЛ та по 5 років обмеження в пра# вах (17 осіб). Із 42 засуджених на смерть помилува# ли 10 дівчат та 11 хлопців (заходи у справі помилування в Москві робили видатні ук#
раїнські громадяни, зокрема академік Ки# рило Студинський). Тих, кому смертну кару замінили на 10 років ув’язнення, вивезли з тюрми Львова у перший день війни 22 червня 1941 року до тюрми в Бердичеві (11 хлопців та 5 дів# чат). У перші дні липня, коли до Бердиче# ва наближався фронт, енкаведисти підпа# лили тюрму і закидали її гранатами. Щоб вирватися з палаючої тюрми, хлопці роз# били двері камер і вибігли в коридор, а по# тім на тюремне подвір’я. Енкаведисти, що там залягли, обстріляли їх скорострільним вогнем, у результаті чого було вбито Олега Левицького та Михайла Пецуха. Іншим пощастило втекти. Згодом із тієї “Бердичівської групи” загинули під час Другої світової війни чет# веро осіб: 1942 року гестапівці замордува# ли у в’язниці в Берліні Гальку Столяр, а восени того ж року німці розстріляли у Ба# биному Яру, під Києвом, Тальку Винників — обох за членство в ОУН. Дмитро Кляч# ківський, один із організаторів УПА та її перший головний командир, загинув у бою з більшовиками 12 листопада 1945 ро# ку. Загинув у бою з більшовиками і стар# шина УПА Богдан Куницький. — Як зуміла ця молодь, яка виховувала# ся в зовсім іншому світі, пройти гідно і через неймовірно жорстокі тортури слідства, й са# мий судовий процес, протягом якого 42 рази прозвучало слово “розстріл”, зокрема, це стосувалося 11 дівчат, наймолодшій з яких було лише 17 років? Що тримало їх на світі протягом довгих років виживання в таборах ГУЛАГу? — Моя мама, Слободян Ліда, тоді Ко# мар, не проходила офіційно через Процес 59#ти, оскільки ні один з учасників проце# су не виказав про її приналежність до мо# лодіжної сітки ОУН. Однак через те, що в процесі, як учасники, проходили її старша сестра Люба Комар та брат Володимир Комар, які 18 січня були засуджені до смертної кари, а Ліда проживала разом із ними на орендованій квартирі, то і її “тройкой” ОСО засудили на 5 років в’яз# ниці і 5 років висилки. Ліду Комар із посестрами Галею Ста# варською, Наталею Шухевич, Лідою Світлик та Орисею Безпалько ще перед початком нападу Гітлера на СРСР відпра# вили у пересильну тюрму м. Харкова, звідки вони пішки колоною йшли до Куп’янська. По боках — на конях озброє# ні совєцькі охранники “Шаг влєво — шаг вправо счітається побєг, стрєляєм без прєдупрєждєнія”. Назустріч колоні йшла жінка з відром помідорів. Одна із ув’язне# них попросила помідора. Жінка подала. Коротка черга і ув’язнена, мов підкоше# на, впала на землю. Жінка стала як вкопа#
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
